Україна і світ

Українці на Євро: хто піднімав трофей та секрет успіху команди Лобановського у 1988

13 червня збірна України стартує у фінальній стадії чемпіонату Європи. Третього поспіль в своїй історії. Хоча, хвилиночку, третього – в новітній історії! Адже не витравити з пам’яті виступ у складі збірної СРСР. Це в Росії іноді прослизає, що, мовляв, “збірна СРСР – синонім збірної Росії”. Однак це не відповідає істині. Якою б вона не була – в першій або останній інстанції.

Ось ми і вирішили згадати історії українців, гравців українських команд або вихованців українського футболу на Євро. Рівно 20 з них стали чемпіонами та віце-чемпіонами турніру. Найбільше ж представництво в збірній СРСР українці мали на Євро-1988, коли командою керував український тренер Валерій Лобановський.

Євро-1960: з кого брати приклад 10 гравцям

У 1960 році збірна СРСР відправилася на перший Кубок Європи, фінальна стадія якого проходила у Франції в форматі фіналу чотирьох. У вирішальному матчі радянська збірна зустрілася з Югославією, ще однією зниклою з сучасної мапи світу країною.

Основний час завершився внічию (1:1), а в додатковий півзахисник київського Динамо Юрій Войнов розрізною передачею почав золоту атаку, яку продовжив тбіліський чарівник Михайло Месхі, а завершив ростовчанин Віктор Понедельник. Десяти підопічним Андрія Шевченка на нинішньому Євро, а саме стільки гравців київського Динамо потрапило в заявку збірної України, є з кого брати приклад.

Євро-1972: срібло і 12 українців

На срібному для збірної СРСР Євро-1972 українців виявилося набагато більше і не тільки з Києва. Євген Рудаков, Володимир Трошкін та Віктор Колотов представляли Динамо, Анатолій Коньков – Шахтар, Володимир Онищенко – Зорю з Луганська, Едуард Козинкевич – львівські Карпати.

Крім того, в заявці з 22 футболістів можна відшукати прізвища киян Михайла Фоменка, Віктора Матвієнка і Володимира Мунтяна, двох запасних воротарів Віктора Баннікова та Володимира Пільгуя, які представляли на той момент московські Торпедо і Динамо відповідно, але пов’язаних з Україною. Банников найкращі роки віддав київському Динамо, а Пільгуй починав кар’єру в Дніпрі.

Збірна СРСР 1972

Фото: Sputnik

Плюс уродженець Кам’янця-Подільського Володимир Капличний, який пограв за хмельницьке Динамо у тренера Євгена Лемешка і львівський СКА, а потім за армійською лінією був перекинутий “служити батьківщині” в ЦСКА. Вмикаємо калькулятори або усний рахунок і отримуємо 12 українців! А ще у відбірковому турнірі брали участь Йожеф Сабо і Анатолій Бишовець.

Євро-1988: 13 українців та три фургони з імпортною технікою

У 1988 році збірну СРСР під керівництвом великого тренера Лобановського можна було б сформувати виключно силами українського футболу. 11 футболістів представляли київське Динамо (їхні прізвища внизу тексту, в підсумковій статистиці, – Ред.), в заявці фігурував чудовий захисник Дніпра Іван Вишневський. Уродженець села Ільниця Закарпатської області Віктор Пасулько, який зробив собі ім’я в одеському Чорноморці, представляв московський Спартак.

Українців у заявці – 13. Могло бути ще більше. Шкода, що поїхати в ФРН на фінальний турнір киянам Павлу Яковенку, Івану Яремчуку та дніпрянину Вадиму Тищенку завадили травми.

Країною у 1988-му вже крокували “перебудова, гласність, демократія”. Процес пішов, тому вперше перед турніром світового або європейського масштабу заговорили про гроші. Відкрито заговорили, всі міфи про радянських безсрібників залишаємо для любителів ностальгувати. Унікальність того часу полягала в тому, що ще до старту Євро Валерію Лобановському вдалося пробитися на прийом до Єгора Лігачова. Хто не знає, на той момент секретаря ЦК КПРС – другої людини в державі.

— Чи мають право футболісти, які заробляли своєю грою валюту для скарбниці, отримати щось і в свою кишеню? – поцікавився київський метр.

Єгор Кузьмич, герой народного фольклору, що дожив до 100 років і пішов у кращий світ навесні цього року, погодився, взявши неформальне шефство над збірною СРСР. Вперше наші футболісти отримали більш-менш адекватну рішенням завдань суму преміальних. Якщо раніше “бабки” виплачував виключно Держкомспорт, то в Німеччині з’явилися індивідуальні спонсори.

Дев’ять футболістів київського Динамо вийшли в основі в матчі з голландцями. Гра в Кельні проходила 12 червня 1988 року. Відчуваєте зв’язок часів?! Адже і в команди Шевченка попереду стартова зустріч із помаранчевими, щоправда, 13 червня. Тоді, 33 роки тому ми всі від малого до старого провели 90 хвилин біля телевізора, немов на розпеченій сковорідці.

Нідерландці на чолі з Руудом Гуллітом і нинішнім тренером Барселони Рональдом Куманом, нас дуже добре “пресонули”. Але план Лобановського спрацював! На 53-й хвилині найкращий футболіст Європи-1986 Ігор Беланов вискочив із засідки, перевів м’яч під ліву Василю Рацу. За мить чи не в кожній радянській сім’ї пролунали нестямні крики г-о-о-о-л! Так одесит і закарпатець увійшли в історію! Потім була натужна нічия з ірландцями (1:1) і голом Протасова, чудова перемога над невмотивованою Англією (3:1) – в тому матчі забивали білорус Сергій Алейніков, українець Олексій Михайличенко і спартаківський українець Пасулько. У півфіналі нас чекала Італія.

— Лобановський дав установку пресингувати з перших хвилин. Ми її виконували. Вважаю матч з Італією класикою жанру. Безперечно, для нашого покоління це була найкраща гра. Пресинг XXI століття, говорили тоді італійці, – згадував той матч захисник київського Динамо і збірної СРСР Олег Кузнєцов.

Литовченко і Протасов – друзі-товариші дніпряни, а в 1988-му вже кияни – забили по голу в короткий проміжок з 58-ї до 62-ї хвилини. Команда Лобановського вийшла у фінал! Нідерланди, Ірландія, Англія, Італія… Звучить?!

У фіналі ж збірна СРСР поступилася Нідерландам (0:2), хоча і зовсім небезнадійно. Не в виправдання, але без дискваліфікованих Кузнєцова та Володимира Безсонова, не забитим Бєлановим пенальті й якимось сюрреалістичним голом ван Бастена. Срібло, звичайно, не так блищало, як золото. Натомість керівники збірної й країни не кинули, а виконали всі обіцянки.


Футболісти називають різні цифри: хто грав, отримали близько 20 тис. німецьких марок. Решта – приблизно 6-7 тис. Уже перед відправленням у Союз на базу збірної в Руйті в’їхало три фургони з першокласною імпортною технікою – відеомагнітофони, магнітоли, телевізори, недоступні в той “щасливий час” для простих обивателів 1/6 суходолу. Збірну СРСР зустрічали з хлібом і сіллю в київському аеропорту Бориспіль. І цей теж заслуга Лобановського! Який сенс було летіти транзитом до Москви, коли половина віце-чемпіонів Європи та головний тренер мали київську прописку?!

Євро-1992: без прапора і гімну

У 1988-му трапився останній успіх радянського футболу, який незабаром наказав довго жити. Україна, як і інші пострадянські країни, здобула незалежність 24 серпня 1991 року, коли ще тривав відбірковий турнір Євро-1992. Збірна СРСР під керівництвом екс-киянина Анатолія Бишовця, який перебрався в Москву, його подолала. Але! Країни СРСР в 1992-му ні де-факто, ні де-юре вже не існувало.

Росіянин В’ячеслав Колосков, скориставшись зв’язками в ФІФА і УЄФА, переконав залишити збірну серед учасників Євро. Федерація футболу СРСР була перейменована в Асоціацію федерацій футболу СНД (АФФСНД). До неї не увійшли Україна, Грузія і країни Балтії, однак з ФФУ була досягнута домовленість про виступ на чемпіонаті Європи єдиною командою. Колосков розіграв хитру комбінацію. Югославії, в якій точилася війна, пощастило менше. Їхню збірну відсторонили від Євро, замінивши Данією, яка в підсумку і стала чемпіоном.

Збірна СНД, без прапора і гімну, вирушила до Швеції з Ахріком Цвейбою – єдиним київським динамівцем у складі. Українці Михайличенко і Кузнецов грали за шотландський Рейнджерс, Володимир Лютий (олімпійський чемпіон-1988 з Дніпра) представляв німецький Дуйсбург.

Вихованці українського футболу Віктор Онопко, Сергій Юран і Андрій Канчельскіс ще не стали росіянами. У цю компанію можна притягнути уродженця села Марківка Роздільнянського району Одеської області Ігоря Добровольського – автора єдиного голу екс-СРСР на тому чемпіонаті. Загалом, третина складу (в заявку можна було включати 20 футболістів) мали стосунок до України.

Гравці українських клубів – призери Євро:

  • Євро-1960. Золото

Юрій Войнов (Динамо, Київ) – 2 матчі

Юрій Ковальов (Динамо, Київ) – в заявці

  • Євро-1972. Срібло

Євген Рудаков (Динамо, Київ) – 2 матчі

Віктор Колотов (Динамо, Київ) – 2 матчі

Анатолій Коньков (Шахтар, Донецьк) – 2 матчі (1 гол)

Володимир Трошкін (Динамо, Київ) – 2 матчі

Володимир Онищенко (Зоря, Луганськ) – 2 матчі

Едуард Козинкевич (Карпати, Львів) – 1 матч

  • Євро-1988. срібло

Віктор Чанов (Динамо, Київ) – 1 матч

Володимир Безсонов (Динамо, Київ) – 3 матчі

Сергій Балтача (Динамо, Київ) – 1 матч

Олег Кузнецов (Динамо, Київ) – 4 матчі

Анатолій Дем’яненко (Динамо, Київ) – 4 матчі

Василь Рац (Динамо, Київ) – 5 матчів (1 гол)

Олексій Михайличенко (Динамо, Київ) – 5 матчів

Геннадій Литовченко (Динамо, Київ) – 4 матчі (1 гол)

Олександр Заваров (Динамо, Київ) – 5 матчів

Олег Протасов (Динамо, Київ) – 5 матчів (2 голи)

Ігор Бєланов (Динамо, Київ) – 4 матчі

Іван Вишневський (Дніпро, Дніпропетровськ) – в заявці

Головний тренер – Валерій Лобановський

Олексій Павлюченко, Максим Розенко

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-06-11 16:07:24

Back to top button