Україна і світ

У Львові допомагають бійцю подолати фантомний біль у нозі, якої немає

У Національному реабілітаційному центрі  Незламні відтермінували протезування 40-річному Михайлу, бо воїн страждає від нестерпного фантомного болю у тій частині ноги, якої немає.

Таке зустрічається у восьми з десяти пацієнтів з ампутацією кінцівок.

Щоб полегшити страждання, їм дають знеболюючі. А, щоб вилікувати, підготувати до протезування, шукають причину.

Фантомні болі можуть виникати внаслідок розриву нервів чи пошкоджень спинного мозку або ж мати психологічне походження.

Причина фантомного болю в Михайла – психологічна. Аби побороти цю проблему,  із захисником працюють психо-, арт- та тілесні терапевти.

Вони застосовують різноманітні методики, включно з голко- та дзеркальною терапією. На сеансах останньої пацієнт дивиться в дзеркало, щоб його мозок усвідомив, що ноги немає, отже боліти вона не може.

Кожен вид терапії доповнює інший. Цей комплексний підхід вже дає результати. Болить все менше.

40-річний Михайло Бакалюк родом з селища Миколаївка, що на Донеччині.

Війна приходила в його дім двічі. Спершу у 2014 році. Тоді на захист країни став його брат. Михайло ж разом з сім’єю переїхав на Київщину – в Ірпінь.

У 2022-му ворог прийшов і туди. Михайло разом з дружиною та двома синами знову були вимушені тікати від загарбників.

Після деокупації Ірпеня і побаченого там, чоловік вступив до лав ЗСУ.

Цьогоріч у травні, поки Михайло воював, у нього народився третій син.

А у червні на запорізькому напрямку багатодітний батько отримав важке мінне поранення.

Побратими наклали турнікети та доправили до стабілізаційного пункту. Там лікарі зрозуміли – ліву ногу пораненого не врятувати.

Далі – ампутація і ціла низка шпиталів та операцій.

– Той місяць був дуже важким. Я хочу, щоб люди знали: кожен клаптик звільненої землі дається нам кров’ю і болем, – ділиться Михайло.

За його словами, і реабілітація не завжди такий простий процес, як багато хто думає. Це титанічна праця команди лікарів різних напрямів: хірургів, травматологів, нейрохірургів, спеціалістів з реабілітації, протезистів.

– Це щоденні болі, знеболювальні, фізична та психологічна робота, соціалізація, – ділиться Михайло власним досвідом лікування воєнної травми.

Сини Михайла у Львові. Він їх бачить. Найстаршому – 18 років, найменшому – лише два місяці. Батько хоче стати на протез, повернутися у стрій та закінчити цю війну, аби цього не довелося робити його дітям.

Джерело і фото: Перше медичне об’єднання Львова

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Якщо ви побачили помилку в тексті, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Cntrl + Entr.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2023-07-28 13:00:05