У Кремлі почали думати про наступника Путіна – The Economist

Серед російської еліти втрачають довіру до президента Росії Володимира Путіна і розуміють, що він схибив і програв, розпочавши війну проти України.

Про те, як бачать у Російській Федерації існування після Путіна, пише The Economist.

Видання вказує, що питання про те, що буде далі і який вигляд має життя в Росії після Путіна, цікавлять російську еліту, її бюрократів і бізнесменів, які спостерігають за наступом української армії, втечею талановитих людей з Росії та відмовою Заходу відступити перед обличчям енергетичного і ядерного шантажу Володимира Путіна.

– У московських ресторанах і на кухнях багато лайливих і гнівних розмов. Усі зрозуміли, що Путін схибив і програв, – каже один із представників еліти.

The Economist вважає, що таке розуміння зовсім не означає, що президент Росії збирається піти з посади, або ж готовий бути поваленим чи застосувати ядерну зброю.

– Це означає, що ті, хто управляє країною і володіє її активами, втрачають довіру до свого президента, – зазначає видання.

На думку газети, схоже, що політична система Росії вступає в найбільш неспокійний період своєї пострадянської історії, а західні уряди теж починають турбуватися про те, що Росія може стати некерованою.

– Ніколи ще Володимир Путін не опинявся в такій ситуації за 23 роки свого правління, – каже Кирило Рогов, російський політолог.

У минулому, коли Путін стикався з такими складними ситуаціями, як загибель 118 членів екіпажу підводного човна Курськ у 2000 році або жахливе захоплення школи в 2004 році, унаслідок якого загинули 333 людини, російському президенту вдавалося відвести від себе відповідальність і зберегти імідж сильного лідера.

– Тепер він планує і проводить операції, які явно провалюються, – каже Рогов.

Вторгнення в Україну 24 лютого стало шоком для російського істеблішменту, який переконав себе в тому, що Путін не ризикне почати повномасштабну війну. Однак поєднання його перших, нехай і обмежених, військових успіхів, відсутність економічного колапсу в Росії та перші спроби мирних переговорів заспокоїли нерви. Деякі представники еліти навіть на якийсь час переконали себе в тому, що Путін не може програти, зазначає видання.

Однак The Economist вказує, що думка про правильні рішення Путіна була зруйнована “частковою” мобілізацією в Росії.

– Вона показала, що його “спеціальна військова операція” буксує; і, закликаючи додаткові війська, він, як вважається, ще глибше втягує країну в конфлікт. Як показали масовий вихід і масова відмова від призову, його спроба перетворити свою авантюру на нову “Велику Вітчизняну війну” поки провалилася, – пише видання.

Мобілізація в Росії порушила основну передумову згоди суспільства на війну, коли від суспільства не вимагалося активної участі. Так, у Москві, найбагатшому місті Росії, де чоловіків ловили на вулицях, мер Сергій Собянін 17 жовтня був змушений оголосити про закінчення призову, але інші регіони, що володіють меншою лобістською силою, мають поповнити нестачу.

The Economist пише, що Володимир Путін не може виграти свою війну, оскільки від самого початку вона не мала чітких цілей.

– Втративши так багато, він не може закінчити її без глибокого приниження, – пише видання.

Навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, повернення до мирного довоєнного життя за його войовничого президентства практично неможливе. Тим часом в економіці починають проявлятися наслідки санкцій і відтоку найбільш кваліфікованих і освічених членів робочої сили, а довіра споживачів падає.

Видання називає промову Путіна на церемонії 30 вересня, де той виступив із тезами проти Заходу і після цього оголосив про анексію чотирьох областей України, які він фактично не контролює, “настільки абсурдною, що, імовірно, підірвала його ауру сили навіть усередині Росії”.

– До вересня російські еліти робили прагматичний вибір на користь Путіна… але справи зайшли настільки далеко, що тепер їм, можливо, доведеться обирати між різними програшними сценаріями, – каже політичний консультант Тетяна Станова.

Російська військова поразка цілком може призвести до краху режиму з усіма супутніми ризиками для тих, хто його підтримував, вважає The Economist. А войовничість Путіна “ставить питання про те, чи готові російські еліти підтримувати Путіна до самого кінця, особливо на тлі зростаючих загроз застосувати ядерну зброю”, зазначає Станова.

Володимир Путін перетворився з передбачуваного джерела стабільності на джерело нестабільності та небезпеки, каже вона.

Видання також вказує, що з Росії, через загрозу арешту, довелося тікати журналістці Ксенії Собчак, яку вважають хрещеною дочкою Путіна, що є ознакою того, що еліта тепер пожирає своїх.

Аббас Галлямов, російський політичний аналітик, який має стосунок до Кремля, стверджує, що найближчими кількома тижнями та місяцями еліта Росії, члени якої завжди вірили у здатність Путіна зберегти свій режим (і себе), зрозуміє, що порятунок режиму і навіть власного життя залежить від них самих. Це, за його словами, посилить пошук можливого наступника всередині системи.

У списку потенційних кандидатів Галямова є Дмитро Патрушев, син Миколи Патрушева, який є главою Ради безпеки і одним із головних ідеологів режиму. Патрушев-молодший – колишній міністр. І хоча він є членом сім’ї, його можна розглядати як нове обличчя через свою молодість.

Більш знайомі можливості включають Сергія Кирієнка, заступника глави адміністрації президента Росії; Сергія Собяніна, мера Москви; і Михайла Мішустіна, російського прем’єр-міністра, який може укласти союз із деякими із силовиків і відігравати роль помірного переговірника із Заходом, вважає Галямов.

Однак, як заявив нещодавно у Washington Post лідер російської опозиції Олексій Навальний, який перебуває у в’язниці, надія на те, що “заміна Путіна іншим представником його еліти докорінно змінить цей погляд на війну, і особливо на війну за “спадщину СРСР”, щонайменше, наївна”.

Єдиний спосіб зупинити нескінченний цикл імперського націоналізму, стверджує Навальний, – це децентралізація влади і перетворення Росії на парламентську республіку.

У своєму зверненні до російської еліти Навальний стверджував, що парламентська демократія також є раціональним і бажаним вибором для багатьох політичних груп, що оточують Путіна.

– Вона дає їм можливість зберегти вплив і боротися за владу, гарантуючи при цьому, що їх не знищить агресивніша група, – заявив російський опозиціонер.

The Economist вважає, що ця “більш агресивна група” вже почала формуватися. До неї входять Євген Пригожин, колишній кримінальник, відомий як “кухар Путіна”, який керує найманцями з групи Вагнера, і Рамзан Кадиров, глава Чечні, у якого є своя приватна армія. Вони обидва вважаються особисто відданими Путіну.