Тварин вивозили під Градами, вони проїхали 1,4 тис. км: як фермер із Донеччини втратив майже все

Фермер із Лиману на Донеччині Андрій Перебийніс двічі втрачав своє господарство через війну Росії проти України. 24 березня в його ферму прилетів Град.

Сьогодні він на території вільної України втретє намагається стати на ноги.

– У 2014-му наше підприємство було в окупації півтора місяця. За цей час окупанти теж наробили лиха. У нас розікрали машини, техніку, дещо побили. Поля наші теж були пошкоджені.

Але швидко ми пройшли цей етап і пішли далі – одразу знову закатали рукави і почали працювати. А те, що робиться зараз, – це просто жах. Вони не щадять нічого і нікого: ні дітей, ні стареньких, ні корів, ні биків. Це навіть неможливо передати словами, – каже Андрій Перебийніс.

Після 2014 року підприємство Андрія почало будувати нові ферми. Вклали гроші в посівну, в будівництво ферм, у власні магазини. Мали ще невеликий бізнес із переробки овочів – робили салати, квашену капусту, моркву по-корейськи.

– У листопаді 2021 року ми тільки купили і завезли перших биків на нашу ферму. У нас було 70 голів. І от у березні, 24-го числа, коли в нас почалися перші отелення, прилетів Град у нашу ферму і повністю знищив її, – розповідає Андрій.

Після цього вирішили рятувати все, що можна було вивезти. 

– У селі  нас знає кожен. Коли вранці ти приїжджаєш у центр села і люди кажуть: о ви тут, значить ще можна не їхати. Коли ми почали виїжджати, тоді й інші люди вирішили, що треба тікати. Нам вдалося вивезти 20 биків, ми їх везли 1400 км.

Ми заплатили тільки 250 тис., щоб їх вивезти під Градами. Дорогою рвали траву, щоб вони щось їли. Вивезли 20 свиней, – пригадує фермер.

Також з ферми вигнали частину техніки: комбайни і трактори. І тепер їздять цією технікою всією Україною, заробляють, здаючи в оренду. Але загалом підприємство втратило 90% активу. 

– Ми втратили людей, вони порозбігалися по різних країнах. З нами поїхали 15 зі своїми родинами. Ми тримаємося разом, починаємо щось робити.

Ми вивезли тільки 15% техніки, решта залишилася у селі. Там немає зв’язку, але дехто виходить на контакт і розказує, що машини покрали, трактори покрали чи розбили, у нас були Газелі, навантажувачі, бензовози – це все теж знищили, – каже аграрій.

А все зерно окупанти просто розікрали.

– Все зерно, яке було в складах, повністю вичищене. Я не розумію, як можна було 500 тонн зерна за місяць вивезти? В мішках чи як? – обурюється Андрій.

Тепер він і люди, які з ним поїхали, намагаються реанімувати своє господарство втретє. Хоча це складно, бо немає землі і немає житла. Небайдужі люди на Львівщині дали пристанище і техніці, і врятованій худобі.

– Коли я два місяці їздив по всьому Заходу України, шукав місце, де поставити нашу техніку, куди перевезти наших биків, нам допоміг чоловік, пізніше я назву його ім’я. На цьому місці колись була ферма. І от на нову ферму ми вже завозимо 70 голів биків, 5 корів.

Ми взяли курочок, качечок, господарство починає жити. Дайте нам два-три роки і ми побудуємо одне з найкращих підприємств. Але без землі важко. Якщо нам держава допоможе з державними землями, це буде дуже-дуже добре, – каже Андрій Перебийніс.

Фермер закликає уряд і загалом українську владу виділити землі, що перебувають у державні власності, тим фермерам, які поїхали з окупованих територій і опинилися фактично без нічого.

– Півмільйона гектарів у нас є в Академії аграрних наук. Тому прохання до нашого президента: тим фермерам, які залишили все (нас таких 2 тис. десь), дайте кожному по 1 тис. гектарів, її всі й не візьмуть. Дайте їм землю в Україні, і хай працюють. Дайте пільгові кредити хоча б на три роки, щоб ми могли заново купити техніку і працювати, – просить фермер.

Фермер каже, що війна розділила всіх аграріїв на три категорії.

– Ті фермери, які в окупації (у них пройшло все швидко, і вони якось сьогодні працюють), другі – там, де лінія фронту. Там знищено усе, немає нічого. І третя – які деокуповані, вони також намагаються якось врятувати свій урожай.

25% зерна, якісного зерна, давали саме Схід і Південь України. Тому я також дуже прошу сьогодні нашу державу, наш уряд. Сьогодні треба зібрати всю аналітику: хто, як і де постраждав, і сказати, чи варто нам чекати компенсації, – додає аграрій.

Фермерам складно миритися з тим, що втратили свої господарства, які плекали і в які вкладали все своє життя. Є приклади просто страшні.

– З Куп’янського району жінка, яка 20 років була фермеркою, виїхала на вільну територію України. Але окупаційні війська їй сказали: якщо не повернешся, то ми все “націоналізуємо”. От вона з’їздила до дітей у Київ і повернулася назад, і вчора її вже поховали. Я знаю багато прикладів, коли наші колеги від серцевих нападів, від безнадії просто йдуть із життя, – розповідає Андрій.

Але додає, що аграрії не повинні здаватися. І загалом українці не повинні опускати руки.

– Найголовніше – ми повинні працювати, не опускати руки. Ми – аграрії, ми годуємо наших людей, від нас залежить не тільки Україна, а й Африка та інші країни. Ми сильна нація, ми українці.

Я дивуюся нашій нації: нас бомблять літаками, Градами, а ми все одно не здаємося, ми виграємо, і наша країна буде найуспішніша в усій Європі, – оптимістично і усміхаючись додає фермер.