«Тільки розібрав автомат, як під’їхав „Урал“ з росіянами»: офіцер Нацгвардії «Одеса» повернувся у стрій попри важке поранення

Щойно курсант Національної гвардії України з позивним «Одеса» розібрав автомат, щоб почистити зброю, як до його позиції під’їхав повний окупантів «Урал». .

Норматив зі швидкості збирання АК-74 він перевиконав тоді щонайменше втричі, за лічені секунди відкривши вогонь по ворогу.

Саме цим бойовим епізодом запам’ятався гвардійцю початок широкомасштабного вторгнення, яке він зустрів, боронячи Харків на околиці обласного центру.

Відтоді «Одеса» пройшов шлях від курсанта Національної академії Національної гвардії України до офіцера 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія», брав участь у визволенні «Берліна», зазнав важких поранень — і знову повернувся у стрій.

Щодо рішення повернутися до лав бригада «Хартія» військовий не вагався ні на мить, адже вважає службу українському народові своїм життєвим покликанням, а Національну гвардію — найкращою складовою з усіх Сил оборони України.

Про свій вибір служби в НГУ, бойовий шлях та переваги Нацгвардії старший лейтенант, командир взводу 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України на позивний «Одеса» розповів АрміяInform.

Обрав НАНГУ — і не пошкодував

Своє життєве покликання гвардієць «Одеса» обрав ще юнаком, вступивши на навчання до профільного відомчого вишу Міністерства внутрішніх справ.

— У 18 років я вирішив вступати до Національної академії Національної гвардії України (скорочено — НАНГУ). Значною мірою це сімейний вибір, адже в моїй родині багато військових і працівників МВС.

Обирав між Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові та Національною академією Національної гвардії України в Харкові.

Зрештою, зупинився на НАНГУ, бо перспективи подальшої кар’єри видалися тоді привабливішими — цікавіші варіанти вибору майбутнього місця служби, краще забезпечення, — пояснює гвардієць свій вибір.

Відтоді «Одеса» не пошкодував про свій вибір жодного разу, адже служба в Національній гвардії виправдала всі його сподівання.

«Курс, підйом! Війна! Війна! Війна!»

До Національної академії НГУ 18-річний юнак вступив 2020 року, тож до початку широкомасштабного вторгнення встиг відучитися в мирному Харкові півтора року. А 24 лютого 2022 року курсанти стали до лав оборонців міста.

— Ми з 10 по 24 лютого 2022 року мали бути на практиці в місті Дніпро, але повернулися на день раніше. Нас зібрав начальник курсу і повідомив, що будуть навчання з бойовими патронами.

Він нас часто називав «зайчиками». «Не хвилюйтесь, — каже, — зайчики, але завтра буде навчання. Вам видадуть бойові патрони». Попередив, щоб ми дотримувались правил безпеки.

Ми тоді трохи здивувалися, але подумали що навчання бувають різні, і сприйняли це спокійно. Підйом же був незвичним. Прокинулися ми близько 5 години ранку від вибухів, від прильотів у місті.

Запам’ятався вигук чергового, який він повторив тричі: «Курс, підйом! Війна! Війна! Війна!». Це мене тоді дуже вразило і закарбувалося в пам’яті, — пригадує старший лейтенант «Одеса».

Після цього курсанти отримали спорядження, зброю та боєприпаси і вирушили на околицю Харкова в район селища Солоницівка, де облаштували оборонні позиції на підступах до обласного центру.

Бойове хрещення з розібраним автоматом

Курсанти облаштували позиції в районі автомобільної траси на Харків, розташувавши вздовж дороги 12 розрахунків з РПГ-7. Хлопці пильно чекали на ворога кілька днів, отримували повідомлення про пересування колон росіян, готувалися.

Однак перші кілька днів, за винятком невеликого артилерійського обстрілу позицій, минули без боєзіткнень.

— Командування передавало, що до нас рухалась колона з 10 БМП і трьох танків, потім 40 БМП і 10 танків. Але кожного разу щось зривалося — то колону розстріляли наші артилеристи, то росіяни десь звернули в бік Сум, то пальне в них банально закінчилось.

Після третього такого разу ми вже трохи розслабились. І коли 5 березня я вийшов на позицію, то за наказом сержанта вирішив почистити автомат. Там був піщаний ґрунт, тож це не було зайвим.

Тільки-но я розібрав свій автомат, як під’їхав «Урал» з десятьма росіянами. Мені здається, я тоді перевиконав усі нормативи зі збирання автомата Калашникова, бо вже за кілька секунд відкрив вогонь по ворогу.

Тоді ми знищили весь ворожий десант разом з «Уралом». Досі не розумію, як вони опинилися на наших позиціях. Мабуть, заблукали і випадково виїхали до нас, — розповідає офіцер.

Знищення ворожого десанту на «Уралі» стало бойовим хрещенням для «Одеси» та інших курсантів Національної гвардії України.

«Тяжкості та поневіряння» служби під Липцями

На позиціях курсанти перебували приблизно до середини квітня. Коли ж ситуацію вдалося стабілізувати, їх за першої змоги вивели. Відтак упродовж наступних двох років вони продовжили навчання на заході України.

Після випуску наприкінці березня 2024 року «Одеса», як один із найкращих курсантів, отримав змогу за власним бажанням обрати частину для подальшого проходження служби. Молодий офіцер обрав 13-ту бригаду оперативного призначення «Хартія».

Додаткова підготовка тривала ще близько двох місяців, тож до виконання обов’язків командира взводу лейтенант приступив на початку літа 2024 року. Під той час бригада «Хартія» саме зупиняла повторну спробу росіян наступати на Харків з боку північного кордону.

— Я прибув влітку 2024 року, спочатку виставляв позиції в районі населеного пункту Липці. Перший раз заступив, другий раз заступив. Кілька артобстрілів — нічого такого особливого, звичайні бойові дії.

А от згодом нас відправили замінити суміжників — і там вже я відчув на собі всі «тяжкості та поневіряння» військової служби, — жартує «Одеса».

Як старший позицій він з’ясував особливості нового сектору оборони, дізнавшись, що для противника ця ділянка є пріоритетною. Бійці підготувалися, додатково окопалися і стали чекати на ворожий штурм.

Бій, що зруйнував романтику війни

Саме тут офіцеру з побратимами випало пережити кілька потужних ворожих артобстрілів, а потім відбивати штурм кільканадцяти російських піхотинців.

— Перші дві доби нас просто нещадно розстрілювали з артилерії. Тобто ти притискаєшся до землі і думаєш — влучить чи не влучить. А на третій день ворог почав штурмувати наші позиції безпосередньо.

Спочатку пішов один штурмовик, а за ним ще близько десятка. Кілька годин ми з ними вели бій — нам тоді батальйон допомагав, і мінометники, і з великих калібрів. Ми тоді всіх тих штурмовиків ліквідували.

Через кілька годин росіяни послали ще трьох бійців. Мабуть, щоб оглянути тіла, забрати загиблих. Вони пішли без жодного прикриття, за умов гарної видимості. Тому шансів у них не було — ми їх теж ліквідували.

Є таке поняття, як романтика війни. Той бій остаточно її для мене зруйнував, показав, якою є війна насправді, — пояснює військовий.

Щоб витягнути поранених, провели цілу спецоперацію

Відтоді служба увійшла для «Одеси» у звичне русло — виведення та розстановка бійців на позиціях, налагодження логістики, евакуація поранених, виведення «закрепів» на відбиті штурмовиками ділянки.

Випало йому брати участь у відбитті лісового масиву на північ від Липців, який ворога назвав «Берліном». Тоді офіцер був провідником для бійців підрозділів спецпризначенців, які здійснювали штурмові дії.

Під час бойового виходу наприкінці січня 2025 року «Одеса» зазнав важкого поранення. Тоді військовий мав уточнити координати передових позицій і під час повернення втрапив у ворожу засідку.

— Я тоді вирішив повернутися іншим маршрутом і вийшов прямо на російських військових. У бік першого весь магазин випустив, почав відходити в бік наших позицій. В цей час мені прострелили ногу.

Потім навздогін прилетів скид в праве плече. Пощастило, що я був не в плитоносці, а в бронежилеті з другим рівнем захисту — вибухом тоді роздробило ключицю, але рана була внутрішньою. Також пошкодило легеню.

Потім був удар FPV — пощастило, що він вибухнув десь між дерев і мене не зачепив. Ще кілька снарядів 120-мм міномета прилетіло поряд, один пізніше влучив прямо в укриття, до якого я дістався.

Тоді, щоб провести евакуацію, організували цілу спецоперацію — подавлювали ворожу арту, знищували злітні майданчики російських безпілотників. Діяли на рівні батальйону і бригади, щоб забрати мене і ще двох поранених побратимів, — розповідає офіцер.

Витягнути поранених бійців було першочерговим завданням і в «Хартії» з ним впоралися на відмінно, доправивши всіх «на велику землю» до Харкова.

«Для мене Нацгвардія та бригада „Хартія“ однозначно найкращі»

Після тривалого лікування та реабілітації «Одеса» вирішив повернутися до служби в бригаді «Хартія», адже не бачить себе поза військовою службою на захисті України. Рідну бригаду та Національну гвардію він вважає найкращими складовими Сил оборони.

— Насамперед це ставлення до бійців, до людей. Командування Національної гвардії не робить у цьому аспекті різниці між офіцерами та солдатами, між контрактниками чи мобілізованими. До всіх ставлять максимально уважно, враховують наші потреби.

По-друге, це якісна підготовка. Починаючи від БЗВП і далі після того, як військовослужбовець потрапляє в підрозділ вона триває постійно, бо кожного бійця намагаються максимально підготувати до того, щоб він виконав бойове завдання і лишився цілим на полі бою. А в разі поранення міг надати допомогу собі та побратимам.

По-третє, це якісне управління, якісне командування. Я знаю, як у нас плануються будь-які операції, сам беру в цьому участь. Вихід бійців на позиції, ротації, логістика, облаштування позицій, евакуація поранених — все відбувається після ретельного планування кожного кроку, враховуються всі можливі варіанти. Не кажучи вже про штурмові операції.

Нарешті, не останню роль відіграє також матеріальне забезпечення. У Національній гвардії воно на найвищому рівні. Тому для мене Нацгвардія та бригада «Хартія» однозначно найкращі, — підсумовує старший лейтенант «Одеса».