Україна і світ

Тепло крилатої душі. На Прикарпатті мати загиблого пілота створила оздоровчий центр для військових

Вона мати пілота Степана Тарабалки – Героя України, який у березні загинув під час повітряних боїв на Житомирщині.

За кошти, які держава дала жінці через смерть сина, заснувала оздоровчий центр Тепло крилатої душі в селі Ценява на Коломийщині. Колись це була садиба польського пана, потім туберкульозна лікарня, а нині – реабілітаційний центр для військових.

Лікарів на всіх не вистачає

Простора зала,  чисті білі стіни і кілька спеціальних тренажерів. Тут уже займаються з армійцями.

– Лягаємо, ставимо руки на ширині плеч, піднімаємося, прогинаємо спину вниз, а потім плавно сідаємо на коліна, руки кладемо на підлогу перед собою, опускаємося і перекочуємося своєю  вагою на ноги. І робимо видих, – розмірено командує Іван Захарків, реабілітолог та мануальний терапевт.

Він працює в Коломиї, це місто за 10 км від села, де розташований центр. Зазвичай Іван займається із дітьми: з ДЦП, порушенням опорного апарату, різними видами сколіозу. Але він добре знає, що спини у дорослих – найслабша ділянка тіла.

Іван Захарків

Іван Захарків

– Здорової спини немає ні в кого: ані у вас, ані у мене, ані у військового. Наша спина складається з хребців, вони стискаються і постійно давлять на хребет, а буквально кілька вправ максимально розвантажують спину, – додає Іван.

Показує воїнам п’ять найпростіших вправ, і вони рятують їхні натруджені від бронежилетів спини. Полегшення буде після 4-5 заняття, обіцяє тренер. Солдати ревно виконують вправи, бо ж знають, як важко буває вгамувати біль.

– Мав хвору спину ще до того, як почалися бойові дії. І дуже добре, що є такі люди, що створюють центри, які надають нам допомогу. Хотілось би, щоб більше було різних центрів, і не тільки для спини, – каже військовослужбовець Василь.

Василь – доброволець. 1 березня уже був у військовій частині. Далі Київщина, Донеччина. Нині на Прикарпатті реабілітується після поранення.

– Сама атмосфера в цьому центрі і допомагає хлопцям з реабілітацію для спини, і надає психологічну допомогу. Їм треба заспокоєння, щоб вони могли трошки відпочити, морально відпочити від усього, що там бачили, – певен чоловік.

Василь делікатно оминає тему війни, але таки визнає: підтримка солдатам потрібна як ніколи.

Спочатку армійцям розігрівають м’язи спини та суглоби, а потім завдяки спеціальним пристроям  розтягують хребет.

– 60% болей у спині – це психосоматика, – пояснює Віталій Надурак. Він у центрі головний, відповідає за призначення процедур та пошук спеціалістів для реабілітації. – Сьогодні проводили огляд військовослужбовців і побачили діагнози – грижі шийного відділу хребта.

Це велика рідкість, але у них це є. Переглядаючи діагнози цих військовослужбовців, Віталій питає, як з такою спиною взяли на війну. Але вони всі – добровольці. І не дивлячись на такі проблеми зі спиною, все одно воюють.

Віталій Надурак

Віталій Надурак

І лікарі готові їх лікувати. Перші 12 військовослужбовців уже почали реабілітацію.

– Беремо військовослужбовців після поранень. Будемо займатися розробкою суглобів, приводити в тонус м’язи, які атрофовані і виключені. Також широко будемо займатися лікуванням спин військовослужбовців, які наносилися бронежилетів. І справді у них дуже великі проблеми, – додає Віталій.

Необхідне обладнання закупили добродійники. Але цього мало, треба ще бігові доріжки та орбітрек – це допоможе розігрівати суглоби. Також необхідне фізіотерапевтичне обладнання, де можна було б розігрівати парафін і озокерит.

– Займаємося оздоровленням наших хлопців. Погодилися, бо розуміємо, наскільки велику справу роблять вони, і хочеться бути корисним для них, і також робити щось для нашої перемоги, – поки говорить із нами, Наталія Нікітчик вправними рухами масажує спину військового.

Наталія Нікітчик

Наталія Нікітчик

Наталія – з Дніпропетровщини. Вдома мала приватну практику. Масажні столи, які вдалося вивезти з-під обстрілів, жінка передала в центр і тут допомагатиме армійцям. Масажі роблять, аби розслабити м’язи. Треба пройти щонайменше 10-12 сеансів.

– Дуже добре із масажем поєднувати роботу фітобочки – тобто закидаються трави, вони кип’ятяться, виділяються аромати. Ароматерапія, поєднана із розігрівом тіла, масажем, розробкою суглобів. Так результати нашої роботи будуть набагато кращими, – додає жінка.

Тут лікують не лише тіло, а й душу. На війні цю функцію замінюють капелани, а у центрі працюють психолог та навіть психіатр.

– Якщо вже є ПТСР, потрібно лікувати. І лікувати треба тоді, коли розлад виявили. Якщо чекати закінчення війни, людину заженемо у ще більшу травму. І тоді може дійти до психіатрії, – пояснює практичний психолог Романна Білимська.

Двері відкриті. Треба стукати, часом сильно

Усі працівники центру – волонтери, а це з пів сотні спеціалістів. Вони між собою розділили роботу, аби центр міг існувати. Бо жодного фінансування немає – усе коштом небайдужих. До його створення долучилися не лише усім селом, а й громадою.

– Це з допомогою старости села і всіх жителів, і працівників школи, садочка, моїх знайомих, друзів. Ми робили такі толоки та неодноразово прибирали і прибирали. Це було безкінечне прибирання, бо три роки тут нічого не робилося, – розповідає Наталія Тарабалка, мати Героя України.

За словами жінки, найбільші складнощі – це самій не впасти духом у будь-якій ситуації. Але дякуючи всім, хто у неї вірив і хто допомагав, хто крокував, хто підтримував – і консультаціями, і фізично, і матеріально, і з-закордону – вона впоралась.

Наталія Тарабалка

Наталія Тарабалка

До кожного солдата пані Наталя ставиться як до сина. Саме в пам’ять про рідного, який загинув, вона створила цей центр. І зупинятися не збирається, шукає різні гранти та фінансування, аби він існував.

Волонтери з Польщі, Австрії, Португалії та українці, попри війну, роблять усе, що можуть. Про роботу оздоровчого центру дізнаються завдяки розголосу. Ремонтують кондиціонери, безкоштовно проводять електрику. Волонтери з Харкова передали розетки-вимикачі, у приміщенні задарма перемурували пічки – кожен своїм внеском долучається до доброї справи.

– Багато з’явилося знайомих людей, які стали дуже близькими. Є такі, що не зупиняються допомагати, а є такі, що, можливо, треба й пару раз звернутися. Але це дає мені можливість розуміння, якщо щось не вийшло одразу, значить, просто не в ті двері йшла. І я роблю ще одну спробу, – каже Наталія.

Тут хочуть провести реконструкцію будівлі, на другому поверсі збільшити кількість палат, розширити їдальню, облаштувати волейбольне і футбольне поля, і навіть побудувати басейн.

Довкола центру – велика територія і вже облагороджений парк, поруч ставки, тому армійці точно матимуть місце для роздумів наодинці. В майбутньому планують організувати стаціонарне лікування.

Та головне – реабілітацію проходитимуть не лише військові, а й їхні сім’ї, і ті, хто на війні втратив найрідніших.

– Залишатися наодинці з цим горем надто складно і важко, і не завжди поруч люди, які можуть зрозуміти та підтримати. Потреба такого центру зрозуміла, коли для родин загиблих почали організовувати реабілітаційні зустрічі. Було відчуття, що в колі людей зі спільним болем тобі набагато легше, не треба слів. Ти в очах одне одного бачиш серце і душу, і намагаєшся підтримати одне одного, – ділиться Наталія.

Фото: Ірина Тимчишин

центр Тарабалка

Вона мати пілота Степана Тарабалки – Героя України, який у березні загинув під час повітряних боїв на Житомирщині.

За кошти, які держава дала жінці через смерть сина, заснувала оздоровчий центр Тепло крилатої душі в селі Ценява на Коломийщині. Колись це була садиба польського пана, потім туберкульозна лікарня, а нині – реабілітаційний центр для військових.

Лікарів на всіх не вистачає

Простора зала,  чисті білі стіни і кілька спеціальних тренажерів. Тут уже займаються з армійцями.

– Лягаємо, ставимо руки на ширині плеч, піднімаємося, прогинаємо спину вниз, а потім плавно сідаємо на коліна, руки кладемо на підлогу перед собою, опускаємося і перекочуємося своєю  вагою на ноги. І робимо видих, – розмірено командує Іван Захарків, реабілітолог та мануальний терапевт.

Він працює в Коломиї, це місто за 10 км від села, де розташований центр. Зазвичай Іван займається із дітьми: з ДЦП, порушенням опорного апарату, різними видами сколіозу. Але він добре знає, що спини у дорослих – найслабша ділянка тіла.

Іван Захарків

Іван Захарків

– Здорової спини немає ні в кого: ані у вас, ані у мене, ані у військового. Наша спина складається з хребців, вони стискаються і постійно давлять на хребет, а буквально кілька вправ максимально розвантажують спину, – додає Іван.

Показує воїнам п’ять найпростіших вправ, і вони рятують їхні натруджені від бронежилетів спини. Полегшення буде після 4-5 заняття, обіцяє тренер. Солдати ревно виконують вправи, бо ж знають, як важко буває вгамувати біль.

– Мав хвору спину ще до того, як почалися бойові дії. І дуже добре, що є такі люди, що створюють центри, які надають нам допомогу. Хотілось би, щоб більше було різних центрів, і не тільки для спини, – каже військовослужбовець Василь.

Василь – доброволець. 1 березня уже був у військовій частині. Далі Київщина, Донеччина. Нині на Прикарпатті реабілітується після поранення.

– Сама атмосфера в цьому центрі і допомагає хлопцям з реабілітацію для спини, і надає психологічну допомогу. Їм треба заспокоєння, щоб вони могли трошки відпочити, морально відпочити від усього, що там бачили, – певен чоловік.

Василь делікатно оминає тему війни, але таки визнає: підтримка солдатам потрібна як ніколи.

Спочатку армійцям розігрівають м’язи спини та суглоби, а потім завдяки спеціальним пристроям  розтягують хребет.

– 60% болей у спині – це психосоматика, – пояснює Віталій Надурак. Він у центрі головний, відповідає за призначення процедур та пошук спеціалістів для реабілітації. – Сьогодні проводили огляд військовослужбовців і побачили діагнози – грижі шийного відділу хребта.

Це велика рідкість, але у них це є. Переглядаючи діагнози цих військовослужбовців, Віталій питає, як з такою спиною взяли на війну. Але вони всі – добровольці. І не дивлячись на такі проблеми зі спиною, все одно воюють.

Віталій Надурак

Віталій Надурак

І лікарі готові їх лікувати. Перші 12 військовослужбовців уже почали реабілітацію.

– Беремо військовослужбовців після поранень. Будемо займатися розробкою суглобів, приводити в тонус м’язи, які атрофовані і виключені. Також широко будемо займатися лікуванням спин військовослужбовців, які наносилися бронежилетів. І справді у них дуже великі проблеми, – додає Віталій.

Необхідне обладнання закупили добродійники. Але цього мало, треба ще бігові доріжки та орбітрек – це допоможе розігрівати суглоби. Також необхідне фізіотерапевтичне обладнання, де можна було б розігрівати парафін і озокерит.

– Займаємося оздоровленням наших хлопців. Погодилися, бо розуміємо, наскільки велику справу роблять вони, і хочеться бути корисним для них, і також робити щось для нашої перемоги, – поки говорить із нами, Наталія Нікітчик вправними рухами масажує спину військового.

Наталія Нікітчик

Наталія Нікітчик

Наталія – з Дніпропетровщини. Вдома мала приватну практику. Масажні столи, які вдалося вивезти з-під обстрілів, жінка передала в центр і тут допомагатиме армійцям. Масажі роблять, аби розслабити м’язи. Треба пройти щонайменше 10-12 сеансів.

– Дуже добре із масажем поєднувати роботу фітобочки – тобто закидаються трави, вони кип’ятяться, виділяються аромати. Ароматерапія, поєднана із розігрівом тіла, масажем, розробкою суглобів. Так результати нашої роботи будуть набагато кращими, – додає жінка.

Тут лікують не лише тіло, а й душу. На війні цю функцію замінюють капелани, а у центрі працюють психолог та навіть психіатр.

– Якщо вже є ПТСР, потрібно лікувати. І лікувати треба тоді, коли розлад виявили. Якщо чекати закінчення війни, людину заженемо у ще більшу травму. І тоді може дійти до психіатрії, – пояснює практичний психолог Романна Білимська.

Двері відкриті. Треба стукати, часом сильно

Усі працівники центру – волонтери, а це з пів сотні спеціалістів. Вони між собою розділили роботу, аби центр міг існувати. Бо жодного фінансування немає – усе коштом небайдужих. До його створення долучилися не лише усім селом, а й громадою.

– Це з допомогою старости села і всіх жителів, і працівників школи, садочка, моїх знайомих, друзів. Ми робили такі толоки та неодноразово прибирали і прибирали. Це було безкінечне прибирання, бо три роки тут нічого не робилося, – розповідає Наталія Тарабалка, мати Героя України.

За словами жінки, найбільші складнощі – це самій не впасти духом у будь-якій ситуації. Але дякуючи всім, хто у неї вірив і хто допомагав, хто крокував, хто підтримував – і консультаціями, і фізично, і матеріально, і з-закордону – вона впоралась.

Наталія Тарабалка

Наталія Тарабалка

До кожного солдата пані Наталя ставиться як до сина. Саме в пам’ять про рідного, який загинув, вона створила цей центр. І зупинятися не збирається, шукає різні гранти та фінансування, аби він існував.

Волонтери з Польщі, Австрії, Португалії та українці, попри війну, роблять усе, що можуть. Про роботу оздоровчого центру дізнаються завдяки розголосу. Ремонтують кондиціонери, безкоштовно проводять електрику. Волонтери з Харкова передали розетки-вимикачі, у приміщенні задарма перемурували пічки – кожен своїм внеском долучається до доброї справи.

– Багато з’явилося знайомих людей, які стали дуже близькими. Є такі, що не зупиняються допомагати, а є такі, що, можливо, треба й пару раз звернутися. Але це дає мені можливість розуміння, якщо щось не вийшло одразу, значить, просто не в ті двері йшла. І я роблю ще одну спробу, – каже Наталія.

Тут хочуть провести реконструкцію будівлі, на другому поверсі збільшити кількість палат, розширити їдальню, облаштувати волейбольне і футбольне поля, і навіть побудувати басейн.

Довкола центру – велика територія і вже облагороджений парк, поруч ставки, тому армійці точно матимуть місце для роздумів наодинці. В майбутньому планують організувати стаціонарне лікування.

Та головне – реабілітацію проходитимуть не лише військові, а й їхні сім’ї, і ті, хто на війні втратив найрідніших.

– Залишатися наодинці з цим горем надто складно і важко, і не завжди поруч люди, які можуть зрозуміти та підтримати. Потреба такого центру зрозуміла, коли для родин загиблих почали організовувати реабілітаційні зустрічі. Було відчуття, що в колі людей зі спільним болем тобі набагато легше, не треба слів. Ти в очах одне одного бачиш серце і душу, і намагаєшся підтримати одне одного, – ділиться Наталія.

Фото: Ірина Тимчишин

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-11-28 20:34:26