«Світла людина, яка не вміла відступати»: історія полеглого поліцейського зі Львівщини Андрія Довгея

Поліцейський Андрій Довгей (Старшина) загинув у 37 років, захищаючи Україну на Донеччині. Пройшовши шлях від АТО до запеклих боїв під Торецьком, він до кінця залишився вірним присязі та своїм побратимам. Про це розповіли у пресслужбі поліції Львівщини.

Андрій Довгей народився 1 червня 1988 року в селі Жданівка на Дрогобиччині. З дитинства мріяв про службу – хотів захищати людей і державу.

«Він дуже хотів іти в армію. Коли вийшов із військкомату, то зрадів, що отримав повістку. Усі дуже дивувалися, чому він був такий радісний. Андрій хотів іти в міліцію», – розповідає мати Героя Любомира Василівна.

Після навчання у 2008 році розпочав службу в Бориславі. За 17 років роботи в органах внутрішніх справ і Національній поліції Андрій працював у різних підрозділах – від конвойної служби до сектору реагування патрульної поліції.

Він одним із перших прибував на виклики, працював у найскладніших ситуаціях, завжди тримав слово й відповідальність.

З початком війни у 2014 році Андрій Довгей став на захист України. У 2014 та 2017 роках виконував бойові завдання на сході. А вже під час повномасштабного вторгнення без вагань знову повернувся на фронт – у складі батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини.

Дружина загиблого Ірина згадує слова чоловіка перед відправкою на схід: «Треба, так треба. Я давав присягу, коли йшов у поліцію, захищати Батьківщину».

«Коли Андрій мені телефонував, я щоразу питала, чи йому не страшно. Він говорив, що всі вже звикли. Знав, що я дуже переживаю», – додає мама.

Колеги, побратими та близькі згадують, як щиро й віддано він ніс службу, як рішуче й виважено давав відсіч противнику на полі бою і як тримався до останнього, попри тяжке поранення. А ще – як умів розрядити напружену ситуацію влучним жартом, адже мав чудове почуття гумору.

«Коли люди їдуть у зону бойових дій, вони починають проявляти себе по-іншому. Андрій натомість постійно посміхався і казав, що все буде добре. Мало таких світлих людей, які можуть бути стійкими та доброзичливими під час важких ситуацій», – згадує командир роти №3 батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини, капітан поліції Юрій Щипель.

Для рідних він був опорою. Для побратимів – надійним плечем. Для всіх – людиною світла. Побратими дали йому позивний Старшина – за відповідальність і порядок у всьому.

«У нього все було чітко. Завжди зібраний, уважний до деталей. На нього можна було покластися», – згадує командир роти Юрій Щипель.

Навіть на війні Андрій залишався собою – щирим, відкритим, із почуттям гумору.

«Він завжди усміхався і повторював: “Усе буде добре”. Навіть тоді, коли було найважче», – додає командир.

Андрій Довгей отримав тяжке поранення 26 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

«Він поїхав на завдання. Казав, що як приїде на місце, то зателефонує. Але так і не зателефонував. Я писала повідомлення, але вони не були доставлені. Уже потім Андрій написав, що трохи поранений. У мене було якесь недобре передчуття, адже згодом виявилося, що він був поранений зовсім не “трохи”», – йдеться у повідомленні.

Після поранення Андрій боровся до кінця. Не скаржився, тримався, підтримував інших – навіть коли самому було боляче.

«Коли ми приїхали в лікарню, то Андрій завжди усміхався, хоча по його очах було видно, що він терпить жахливий біль. Але не скаржився і постійно повторював, що в нього все добре. Він був дуже сильний духом», – говорить його командир.

23 липня його серце зупинилося в лікарні. У рідному Бориславі захисника проводжали всією громадою. Поховали його з військовими почестями на Алеї Героїв.

Старшина любив життя, людей, мав багато друзів, був хрещеним батьком для п’ятьох дітей. Його цінували і любили. Він захоплювався музикою.

Посмертно Андрія Довгея нагороджено «Знаком пошани» Національної поліції України та нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».