Стіни мають голос: війна у вуличному мистецтві Львова

У час, коли новини про війну стають буденністю, Львів знаходить особливий спосіб говорити про пережите – через мурали. Ці зображення на стінах щодня нагадують про війну, яка триває, про захисників та високу ціну свободи. Зібрана підбірка муралів – про наше сьогодення і нашу спільну надію на майбутнє. Можливо, ви вже проходили повз них, а можливо – вперше звернете увагу саме зараз.

1. «Повернення додому» (площа Галицька). Автор: Дмитро Вовк

30-метровий мурал з’явився у центрі Львова до Дня захисників і захисниць України у 2022 році. Його автор – Дмитро Вовк, художник із Маріуполя. Стінопис присвячений рідному місту митця та подіям, які там відбулись після початку повномасштабної війни. На муралі зображені символічні місця Маріуполя, які зазнали руйнувань: металургійний комбінат «Азовсталь», площа Свободи та Миру, будинки зі шпилем, драматичний театр, де під час авіаудару ховались мирні мешканці. Ці образи передають масштаб втрат, які зазнало місто, та водночас зберігають його візуальну памʼять.

Мурал розташований поруч із центром підтримки переселенців «Я – Маріуполь». Робота над ним тривала два тижні, і весь процес художник виконував самостійно. Через постійні повітряні тривоги завершення проєкту неодноразово відкладалося. Це перша робота Дмитра Вовка у Львові. Мурал став способом нагадати про Маріуполь, його людей і мрію про повернення додому.

2. Мурал Тарасу Чайці (вул. Остроградських, 1). Автор: Андрій Білінський

На стіні Львівського наукового ліцею №1 імені Богдана-Ігоря Антонича – портрет Тараса Чайки. Колишній учень цього закладу, лейтенант ЗСУ, загинув у листопаді 2022 року під час бойового завдання на Донеччині. Під час обстрілу він, попри поранення, встиг відвести автомобіль від вогню – врятував екіпаж, але сам не вижив. Йому було 29. Після початку повномасштабної війни Тарас став до лав 125-ї бригади ТрО. До цього закінчив військову кафедру й отримав звання молодшого лейтенанта. Посмертно відзначений званням Героя України.

Мурал створив художник Андрій Білінський. На портреті – Тарас у формі, позаду бойова машина і сова, символ військової розвідки. Це нагадування про вчинок, який коштував життя, і про ціну, яку платять захисники, аби ми могли жити далі.

3. Мурал Тарасу Березюку (вул. Трильовського, 29). Автор: Саша Пес

Тарас Березюк (позивний Сихівський) – серед тих львів’ян, хто з початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт. Він брав участь у боях ще з 2014 року, зокрема під Лиманом, Слов’янськом і Краматорськом. Загинув у День Незалежності – 24 серпня 2022 року. Йому було 34.

У рідному районі, на вулиці Трильовського, на стіні багатоповерхівки з’явився мурал у його пам’ять. Його створив стріт-арт художник Саша Пес. Ескіз був готовий ще в травні, але через погодні умови та технічні особливості роботи тривали вісім місяців. Тепер Тарас дивиться з муралу в бік свого Сихова – з усмішкою й піднятою рукою. Так, як його пам’ятають друзі та побратими.

4. Мурал Юрію Руфу (вул. Коломийська, 8). Автор: Андрій Власюк 

«Ми вже перемогли! Історія народить нових бійців! Ми лише дрова у вогні великої ідеї!» 

На стіні будинку на Коломийській, 8 – Юрій Руф. Письменник, боєць, ідеолог. Загинув 1 квітня 2022 року біля Попасної. Воював у складі 24-ї окремої механізованої бригади. Йому було 41. Писав вірші з юності, видав кілька поетичних збірок. Остання – «Ваніль чи сталь?!»(2022) – вийшла вже під час війни. Збірка «На зламі епох» (2015) присвячена воїнам, героям сучасної російсько-української війни. Мурал доповнений цитатою з його твору.

В центрі – «Донцовський звір»: гібрид лева, вовка і їжака, що уособлює честь, міць і незламність. Поряд – рядок із преамбули Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії». Цифри 10, 12 і 44 на стінописі – не випадкові. Вони відсилають до ідеологічного коду українського націоналізму: 10 заповідей, 12 прикмет і 44 правила життя. Усі ці принципи сформулював Степан Ленкавський – ідеолог ОУН. Стінопис нагадує: слово може бути зброєю, якщо за ним стоїть дія.

5. Мурал Олегу Христенку (проспект Червоної Калини, 127а). Автор: невідомий

У дворі багатоповерхівки на Сихові – обличчя 21-річного героя. Олег Христенко (Крилов), жив у цьому будинку, а загинув на передовій біля Кліщіївки в червні 2023 року. Олег у свій 21 рік добровільно пішов на війну без військового досвіду. До цього працював у сфері ІТ, мав власні проєкти, був активістом. Після поранення під Бахмутом пройшов реабілітацію, повернувся на фронт і почав розробляти додаток для покращення боєздатності українських снайперів, однак не встиг його завершити – загинув у бою.

У візуальній композиції – два портрети Олега, шеврон 3-ї штурмової бригади, де він служив, емблема «Янголів Азову», які допомогли йому пройти складну реабілітацію після поранення. Текст молитви націоналіста. І ще – два QR-коди. Один озвучує цю молитву. Другий веде до збору, щоб допомагати далі, як це робив Олег. Стінопис нагадує: війна зовсім поруч, і поруч – ті, хто за нас віддав життя. Погляд хлопця на муралі – прямий, спокійний, ніби каже: ми тримали. Тепер – ваша черга.

6. Мурал Василю Сліпаку (вул. Дорошенка, 9). Автори: Святослав Владика, Максим Шиманський, Анастасія Руднєва, Валентин Гричишов, Наталія Пальчинська, Микола Куцик, Ольга Дмитрук, Глафіра Щербак та група «Sacred Universe».

На фасаді будинку на вулиці Дорошенка, 9 – портрет Василя Сліпака, всесвітньо відомого оперного співака, що проміняв паризьку сцену на фронтову тишу Донбасу. Сліпак був солістом Національної опери Парижа та активним учасником Помаранчевої революції. З початком подій на Майдані він очолив волонтерський рух і координував у Франції громадські акції на підтримку України. У 2015 році долучився до бойових дій на сході країни, де й загинув у червні 2016 року від снайперського пострілу поблизу селища Луганське на Донеччині. 20 лютого 2017 року йому посмертно надали звання Героя України.

Назва муралу – «Наш Сліпак – вічний міф», що відсилає до його позивного Міф, який він носив на війні. Цей мурал являє собою символічне поєднання двох його світів: з одного боку – воїна, яким він став на Донбасі, а з іншого – видатного оперного співака, для якого мистецтво було такою ж зброєю, як і гвинтівка.

7. «Очі, в яких Україна» (назва автора статті – ред.) (вул. Городоцька, 14). Автор: Крістіан Гемі

Французький вуличний художник Крістіан Гемі, відомий під псевдонімом C215, від самого початку повномасштабної війни підтримує Україну. Через своє мистецтво та виставки він привертає увагу міжнародної спільноти до жорстокої реальності війни, яку переживає наша країна. Гемі неодноразово приїжджав до України та залишив серію яскравих стінописів у таких містах, як Львів, Житомир, Київ, Буча, Гостомель і Бородянка. Лише у Львові налічується щонайменше п’ять його робіт. 

Першою українською фрескою митця стало зображення маленької дівчинки-українки у квітковому вінку. Стінопис доповнений резонансною цитатою з інавгураційної промови Володимира Зеленського: «Я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень, моїх портретів, бо президент – не ікона, не ідол, президент – це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивіться їм в очі».

Цей малюнок є дзеркальним відображенням графіті, яке художник створив у 13- му окрузі Парижа в березні 2022 року – на знак солідарності з українськими біженцями. Після чого згодом він прибув в Україну, щоб особисто донести через мистецтво правду про війну.

8. «Тиха стійкість» (назва автора статті – ред.) (Стрийський парк, поблизу прихистку для переселенців) Автор: Крістіан Гемі

Серед робіт Крістіана Гемі постійно простежується образ українки: дівчинки, жінки, бабусі. Наступний мурал – ще один доказ цьому. Художник створив його поблизу прихистку для переселенців у Стрийському парку Львова.

На стіні зображена дівчинка з глибоким і серйозним поглядом, у вишитій сорочці з традиційним українським орнаментом. Її образ пронизаний водночас ніжністю й силою – вона ніби уособлює юне покоління українців, змушене дорослішати під час війни. Тло картини – у жовто-блакитних тонах – підсилює національний мотив і нагадує про гіркий контекст, у якому створено цей твір. Цей мурал став спогадом митця про львівський табір для біженців, куди потрапили сотні людей, змушених залишити рідні домівки.

9. «Кохання на лінії фронту» (назва автора статті – ред.) (вул. Друкарська, 3) Автор: Крістіан Гемі

Наступний стінопис авторства Крістіана Гемі розташований у центрі Львова й створений на основі зворушливої фотографії із зображенням українського прикордонника, який прощається зі своєю коханою. Сюжетом малюнка стала світлина фотожурналіста Associated Press Андрія Андрієнка, який зафіксував момент прощання Віталія та Альбіни на залізничному вокзалі у Краматорську. Подія відбулася на третій день після початку повномасштабного вторгнення: Віталій проводжав Альбіну на евакуаційний потяг, а сам залишався захищати Батьківщину.

У своєму Instagram художник зізнався, що надихнувся французькою піснею про очікування коханої людини. Саме її слова він вирішив розмістити поруч із малюнком:

«Я буду чекати, 

Я буду чекати і вдень, і вночі, 

Я буду чекати вічно, заради твого повернення».

10. «Вчинок» (вул. Стрийська, 109) Автор: Тімо 

18 лютого 2025 року до річниці повномасштабного вторгнення на будівлі Стрийського автовокзалу з’явився мурал зі словом «Вчинок». Його створив відомий чеський стріт-арт художник Тімо з Брно. Робота присвячена третій річниці повномасштабної війни в Україні та символізує дію, сміливість і внутрішню силу українців. Мурал став частиною спільного українсько-чеського проєкту. У Брно з’явиться ідентичний стінопис – зі словом «skutek», що чеською також означає «вчинок». Ідея проста: навіть найменша дія має значення.

11. «Зерно надії» (назва автора статті – ред.) (вул. Юрія Мушака, поблизу простору «Розсадник») Автор: Бенджамін Свотез

Мурал нагадує про втрати України у сфері продовольчої безпеки через підпали пшеничних полів окупантами. Автор – американський художник Бенджамін Свотез. У композиції – символи надії: сходить сонце, українка в вінку, традиційний орнамент. Мета – звернути увагу на проблему та водночас підтримати українців.

12. «Там, де кувалась воля» (назва автора статті – ред.) (вул. Захисників України) Автор: невідомий

Мурал присвячений Революції Гідності та героїчним захисникам Донецького аеропорту. Композиція виконана в трагічно-героїчному стилі, де силуети людей, що протистоять невідомій загрозі, символізують боротьбу за свободу та незалежність. Зображення пронизане відчуттям напруги та водночас незламної сили духу тих, хто відстоював цінності гідності та територіальну цілісність України.

13. «Палаюча земля» (вул. Кульпарківська, 226а, біля ТРЦ Victoria Gardens) Автор: Ян Птушко

Стінопис створив луганський художник Ян Птушко у межах благодійного стріт-арт фестивалю «Об’єднані перемогами» у Львові. Художник у своїй роботі відходить від індустріальних стереотипів регіону, зосереджуючись на образах безкрайніх степів, зафіксованих супутниковими знімками. Сліди руйнувань метафорично зображені, як рани на землі, що символізує біль втрати рідного краю. Центральним елементом є «Золотий сокіл» – символ Сєвєродонецька, який уособлює незламність духу та віру у майбутнє відродження міста.

14. «Незламна весна» (назва автора статті – ред.) (вул. Кульпарківська, 226а, біля ТРЦ Victoria Gardens) Автор: Маша Шанго

Цей мурал, як і попередній, створений на фестивалі «Об’єднані перемогами» як візуальна відповідь на пережите Київщиною у перші місяці повномасштабного вторгнення. Буча, Бородянка, Гостомель, Ворзель – назви, що стали синонімами болю та спротиву. Попри руйнації, весна прийшла: крізь шрами землі проросли квіти. Авторка символічно показує перемогу природи – живої, стійкої, вищої за людську жорстокість. Весна, яка нагадує, що життя триває.

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.

Фото: Христина Мельничек