Стали справжньою підтримкою для пацієнток: акушер-гінеколог із Сум про роботу в оточеному місті

Акушер-гінеколог із Сум Ольга Бутенко розповіла про те, як працювало їхнє відділення, коли на околицях міста йшли бої.

…Приймати в світ нові життя – це вже велика відповідальність. А під час війни вона незмірно більше. Акушерки пологового будинку в Сумах, які опинилися в незнайомих і страшних обставинах, прийняли цю відповідальність і стали справжньою підтримкою для вагітних.

– Забили вікна, поставили щити, переобладнали палати на першому поверсі під операційні та родові. Ми не бачили боїв, але все чули, з кожного вікна, – розповідає Ольга.

І зазначає, що була злагоджена робота і велика відповідальність за пацієнток: від пошуку хоч однієї ампули важливого препарату до колясок для мам з дітьми, які не могли повернутися додому.

За словами Ольги, місто не було окуповане, але знаходилося в оточенні. Тому деякі лікарі не могли дістатися до лікарні. Хтось поїхав і не зміг повернутися. Хтось не виходив на зміну, тому що поруч з будинком йшли бої.

Багато медиків-чоловіків відвезли свої сім’ї в безпечне місце і повернулися в лікарню.

– Одного разу і я потрапила в епіцентр бойових дій. Через обстріли, гуркіт і близькі бої не було можливості доїхати на роботу, тому пішла пішки через половину міста під цю канонаду, – згадує медик.

Всю дорогу була з чоловіком на телефоні, тому що він дуже переживав. Після цього сім’я переїхала жити ближче до лікарні.

Після кожного такого чергування, Ольга перерахувала не тільки вагітних і породіль, а й співробітників. Чи всі цілі, чи дійшли, чи потрібно когось шукати.

– Це було найважче – нести відповідальність за заклад, за всіх пацієнток і колег. А що робити, якщо вибух? Куди дітей з реанімації? А якщо малеча на інтубації? – зітхає Ольга.

Вона зізнається, що ніколи не знала війни, не мала уявлення про бойові дії. Але на своїй зміні була головною: повинна була приймати рішення, проводити евакуацію по тривозі, стежити, щоб дійсно перейшли в безпечне місце за принципом двох стін або в підвал.

А вдома – чоловік і п’ятирічний син, про яких не могла не думати і переживати.

У відділенні були породіллі, яким вже нікуди було повертатися. З Охтирки, Конотопа. Були перекриті мости, дороги.

– Ми з ними місяць жили, були вже як рідні. Шукали одяг на їхніх дітей більшого розміру, бо ті вже виросли, коляски. З цим дуже допомагали волонтери, – згадує акушер-гінеколог.

А одну вагітну дівчину з Тростянця вдалося вивезти вже після оточення. Весь цей час вона лежала вдома і була на зв’язку з лікарем. Організували транспорт, машину, бо дорога була розбита. І перевезли її до лікарні. Тут вона і народила. На щастя, все добре закінчилося…