Солдати РФ без очей, щелеп і з гангренами. Як білоруських лікарів змушували лікувати поранених і мовчати про це

Його дочки спали на задньому сидінні авто, коли дружина змінила його за кермом. Він задумав виїхати з Білорусі ще у 2020-му, коли режим придушив народне повстання.

А коли Росія почала наступ на Україну з південного порогу Білорусі, та його протримали у в’язниці півтора місяці, виїзд став актуальнішим. До того ж Андрій (ім’я змінене з метою безпеки) як медик вимушений був надавати медичну допомогу російським пораненим солдатам.

Він розробив маршрут втечі, за допомогою сусіда виніс речі, в яких заховав накопичувач з таємно скопійованими рентгенівськими знімками поранених та іншими документами, шо свідчать про причетність Білорусі до війни в Україні у лютому-березні 2022 року.

Його втеча нагадує бойовик із захоплюючим сюжетом: зашифровані додатки для обміну повідомленнями з білоруською групою медичної солідарності, активістами, які живуть у вигнанні.

Біля кордону з Литвою Андрій попрощався з сім’єю. Вони зустрінуться тільки по той бік кордону. Якщо все буде добре…

Вони проїхали КПП, а він переплив через річку в Литву.

Перед світанком 24 лютого

У лютому президент Білорусі Олександр Лукашенко дозволив Росії використовувати країну як плацдарм для свого вторгнення. У Білорусь зайшло близько 30 тис. військових нібито для спільних військових навчань. Були створені тимчасові табори та госпіталі на замерзлих полях поблизу кордону з Україною.

Перші втрати

І ось Путін оголосив про свою “спеціальну військову операцію”, і російська навала покотилася на південь з білоруської землі. Та бліц-крігу не вийшло. Просування Росії зупинилося майже одразу, і в Мозир, де працював Андрій, почали переправляти поранених російських солдатів.

Їх лікували у кількох цивільних лікарнях, показало розслідування CNN. Лікарі, які там працювали, були мимоволі зараховані як квазібойові медики та зобов’язані надавати життєво необхідну допомогу.

Багатьох змусили дати підписку про нерозголошення, заборонили розповідати про побачене.

На операційних столах білоруські лікарі отримали уявлення про масштаби втрат, яких зазнала Росія на початку. Це були молоді солдати, які думали, що їх відправляють на навчання. А вони втрачали кінцівки на справжній війні, до якої не були підготовлені.

Декого доставляли до польових госпіталів, які з’явилися біля кордону Білорусі з Україною. Медичні машини були помічені біля лікарень у містах Гомель і Мозир.

Морги в цьому районі були переповнені, а до Мозирської міської лікарні, де працював Андрій, потік поранених йшов постійно.

Виписати всіх цивільних і мовчати

Вранці 24 лютого, в перший день боїв, Андрій пригадав, як чиновник лікарні зібрав усіх лікарів, наказавши звільнити 250 ліжок для поранених росіян, припинити всі заплановані операції та відправити білоруських пацієнтів додому.

– Нас попередили, що ми не маємо права ділитися будь-якою інформацією про російських військових, – розповів Андрій. – Вони сказали нам, що за нами стежить ФСБ, що у них є способи стежити за нашими телефонами.

Через два дні російські офіцери з польового госпіталю під Мозирем очистили запаси міського банку крові.

Андрій, ризикуючи свободою, копіював рентгенівські знімки десятків військових. Якби його затримали, то пришили б справу про шпигунство, і тепер світ має докази про той бік війни, який досі залишався непоміченим.

Тож тепер світ дізнається про кількість і характер поранень у перші дні війни.

За словами лікаря, найбільше поранених прибуло вранці 28 лютого. Лікарі близько опівночі зібралися біля реанімації. Невдовзі почали з’їжджатися автобуси. Російські солдати заносили поранених на ношах, кидаючи біля вхідних дверей.

Операційних столів не вистачало

Лікарі швидко оцінили поранення, намалювавши на лобах пацієнтів номери, щоб позначити їх за пріоритетністю, сортували їхні рани та відправляли на сканування або операцію.

– Загалом понад 100 російських військовослужбовців прибули з пораненнями обличчя, різними ранами, складними переломами від вибухів і обстрілів, – згадує Андрій.

Того ж дня місцеве ТБ стверджувало, що лікарня працює в штатному режимі, щоб спростувати чутки про те, що в закладі лікуються російські військові.

 – Насправді ж госпіталь був забитий солдатами, – розповів Андрій. – У деяких не було очей, інші потребували ампутації — вони прибули з гангреною, розтрощеними кінцівками. Дехто був паралізований, один втратив частину мозку, інший — нижню щелепу.

Дехто носив кілька днів джгути. Їхні тіла були посічені кулями та осколками, які видно на рентгенівських знімках.

– Поранених, які потребували операції, було більше, ніж операційних столів, – згадує Андрій. – Росіяни просто віддали нам своїх поранених, і їм було байдуже.

Росіян везли з Гостомеля, Бучі та Бородянки, які вони тероризували тижнями, і з Чорнобиля, де їхні війська зазнали дії радіації високого рівня.

Андрій сказав, що він лікував російських десантників і спецназівців, які постраждали під час невдалого штурму аеродрому Гостомель.

– Вони були професійними вбивцями, але лікувати – то наша робота, – зауважив Андрій. – Але я відчував огиду до всього цього, що мені як лікарю не дозволено.

Російський генерал-майор Сергій Нирков, який отримав важке поранення в живіт у Чорнобилі, також перебував на лікуванні в мозирській лікарні. Його рентгенівські знімки теж є.

Але більшість поранених були молодими, недосвідченими солдатами та строковиками з віддалених куточків Росії, наголошує Андрій.

А Лукашенко з Міноборони РФ називали цю інформацію фейками і повідомляли про лікування 160-170 поранених. Проте Андрій та інші медики регіону розповідають, що щодня доставляли від 40 до 50 постраждалих росіян. Більшість привозили поночі. Іноді привозили вбитих – що робити з 200-ми, ніхто не знав.

Мозирська міська лікарня, Обласна клінічна лікарня та РНЦ радіаційної медицини та екології людини були трьома цивільними закладами у Гомельській області, де лікували російських військових. Але останній здебільшого працював із залученням російського медичного персоналу.

Епілог

Тепер Андрій зі своєю сім’єю оселився в іншій європейській країні. Він готується почати практикувати у своєму новому домі.

– Україна для мене дуже дорога, і вона переможе, — сказав він.

І додав, що співучасть Білорусі у війні була нестерпною, адже “бомби пускали з території, де я жив”.

Його дочки спали на задньому сидінні авто, коли дружина змінила його за кермом. Він задумав виїхати з Білорусі ще у 2020-му, коли режим придушив народне повстання.

А коли Росія почала наступ на Україну з південного порогу Білорусі, та його протримали у в’язниці півтора місяці, виїзд став актуальнішим. До того ж Андрій (ім’я змінене з метою безпеки) як медик вимушений був надавати медичну допомогу російським пораненим солдатам.

Він розробив маршрут втечі, за допомогою сусіда виніс речі, в яких заховав накопичувач з таємно скопійованими рентгенівськими знімками поранених та іншими документами, шо свідчать про причетність Білорусі до війни в Україні у лютому-березні 2022 року.

Його втеча нагадує бойовик із захоплюючим сюжетом: зашифровані додатки для обміну повідомленнями з білоруською групою медичної солідарності, активістами, які живуть у вигнанні.

Біля кордону з Литвою Андрій попрощався з сім’єю. Вони зустрінуться тільки по той бік кордону. Якщо все буде добре…

Вони проїхали КПП, а він переплив через річку в Литву.

Перед світанком 24 лютого

У лютому президент Білорусі Олександр Лукашенко дозволив Росії використовувати країну як плацдарм для свого вторгнення. У Білорусь зайшло близько 30 тис. військових нібито для спільних військових навчань. Були створені тимчасові табори та госпіталі на замерзлих полях поблизу кордону з Україною.

Перші втрати

І ось Путін оголосив про свою “спеціальну військову операцію”, і російська навала покотилася на південь з білоруської землі. Та бліц-крігу не вийшло. Просування Росії зупинилося майже одразу, і в Мозир, де працював Андрій, почали переправляти поранених російських солдатів.

Їх лікували у кількох цивільних лікарнях, показало розслідування CNN. Лікарі, які там працювали, були мимоволі зараховані як квазібойові медики та зобов’язані надавати життєво необхідну допомогу.

Багатьох змусили дати підписку про нерозголошення, заборонили розповідати про побачене.

На операційних столах білоруські лікарі отримали уявлення про масштаби втрат, яких зазнала Росія на початку. Це були молоді солдати, які думали, що їх відправляють на навчання. А вони втрачали кінцівки на справжній війні, до якої не були підготовлені.

Декого доставляли до польових госпіталів, які з’явилися біля кордону Білорусі з Україною. Медичні машини були помічені біля лікарень у містах Гомель і Мозир.

Морги в цьому районі були переповнені, а до Мозирської міської лікарні, де працював Андрій, потік поранених йшов постійно.

Виписати всіх цивільних і мовчати

Вранці 24 лютого, в перший день боїв, Андрій пригадав, як чиновник лікарні зібрав усіх лікарів, наказавши звільнити 250 ліжок для поранених росіян, припинити всі заплановані операції та відправити білоруських пацієнтів додому.

– Нас попередили, що ми не маємо права ділитися будь-якою інформацією про російських військових, – розповів Андрій. – Вони сказали нам, що за нами стежить ФСБ, що у них є способи стежити за нашими телефонами.

Через два дні російські офіцери з польового госпіталю під Мозирем очистили запаси міського банку крові.

Андрій, ризикуючи свободою, копіював рентгенівські знімки десятків військових. Якби його затримали, то пришили б справу про шпигунство, і тепер світ має докази про той бік війни, який досі залишався непоміченим.

Тож тепер світ дізнається про кількість і характер поранень у перші дні війни.

За словами лікаря, найбільше поранених прибуло вранці 28 лютого. Лікарі близько опівночі зібралися біля реанімації. Невдовзі почали з’їжджатися автобуси. Російські солдати заносили поранених на ношах, кидаючи біля вхідних дверей.

Операційних столів не вистачало

Лікарі швидко оцінили поранення, намалювавши на лобах пацієнтів номери, щоб позначити їх за пріоритетністю, сортували їхні рани та відправляли на сканування або операцію.

– Загалом понад 100 російських військовослужбовців прибули з пораненнями обличчя, різними ранами, складними переломами від вибухів і обстрілів, – згадує Андрій.

Того ж дня місцеве ТБ стверджувало, що лікарня працює в штатному режимі, щоб спростувати чутки про те, що в закладі лікуються російські військові.

 – Насправді ж госпіталь був забитий солдатами, – розповів Андрій. – У деяких не було очей, інші потребували ампутації — вони прибули з гангреною, розтрощеними кінцівками. Дехто був паралізований, один втратив частину мозку, інший — нижню щелепу.

Дехто носив кілька днів джгути. Їхні тіла були посічені кулями та осколками, які видно на рентгенівських знімках.

– Поранених, які потребували операції, було більше, ніж операційних столів, – згадує Андрій. – Росіяни просто віддали нам своїх поранених, і їм було байдуже.

Росіян везли з Гостомеля, Бучі та Бородянки, які вони тероризували тижнями, і з Чорнобиля, де їхні війська зазнали дії радіації високого рівня.

Андрій сказав, що він лікував російських десантників і спецназівців, які постраждали під час невдалого штурму аеродрому Гостомель.

– Вони були професійними вбивцями, але лікувати – то наша робота, – зауважив Андрій. – Але я відчував огиду до всього цього, що мені як лікарю не дозволено.

Російський генерал-майор Сергій Нирков, який отримав важке поранення в живіт у Чорнобилі, також перебував на лікуванні в мозирській лікарні. Його рентгенівські знімки теж є.

Але більшість поранених були молодими, недосвідченими солдатами та строковиками з віддалених куточків Росії, наголошує Андрій.

А Лукашенко з Міноборони РФ називали цю інформацію фейками і повідомляли про лікування 160-170 поранених. Проте Андрій та інші медики регіону розповідають, що щодня доставляли від 40 до 50 постраждалих росіян. Більшість привозили поночі. Іноді привозили вбитих – що робити з 200-ми, ніхто не знав.

Мозирська міська лікарня, Обласна клінічна лікарня та РНЦ радіаційної медицини та екології людини були трьома цивільними закладами у Гомельській області, де лікували російських військових. Але останній здебільшого працював із залученням російського медичного персоналу.

Епілог

Тепер Андрій зі своєю сім’єю оселився в іншій європейській країні. Він готується почати практикувати у своєму новому домі.

– Україна для мене дуже дорога, і вона переможе, — сказав він.

І додав, що співучасть Білорусі у війні була нестерпною, адже “бомби пускали з території, де я жив”.