Швидке розгортання, точне управління: експерт розповів, як працюють «розумні» мінні поля

Мінне поле більше не є статичною пасткою з минулого. У зоні бойових дій поступово з’являються нові системи, здатні розгортатися за лічені хвилини, адаптуватися до зміни обстановки й навіть отримувати команди в реальному часі.

Кореспондент АрміяInform поговорив з експертом з питань озброєння та новітніх військових технологій Богданом Долінце про те, як дистанційно керовані міни змінюють уявлення про мобільність, тактику та контроль поля бою. Йдеться не лише про технології, а й про виклики: технологічні та навіть етичні.

— Пане Богдане, що саме ми маємо на увазі під терміном «розумні мінні поля»? Які технології лежать в основі таких новітніх загороджень і наскільки вони нині автономні?

— Коли ми говоримо загалом про розумні мінні поля, то йдеться про технологічні рішення, які дозволяють цим штучним загородженням нового покоління на полі бою автономно змінювати свої характеристики після встановлення, виходячи з оперативної доцільності.

— Тобто, що це означає?

— Це коли вже встановлені пристрої можуть адаптувати своє початкове завдання та програмне забезпечення або навіть своє фізичне розташування. Крім того, вони можуть обирати різну модель реагування на ситуацію залежно від того, яка загроза в їхній сектор дії потрапляє.

Ще однією особливістю таких штучних загороджень є те, що ці пристрої можуть бути динамічними. Тобто для них просто нереально скласти карту розміщення окремих мін, як це було прийнято від початку застосування таких пасток, бо деякі види новітніх мін можуть просто мігрувати полем бою в реальному часі в межах визначених зон патрулювання, за аналогією із процесом домашнього прибирання робота-пилососа.

По-друге, для формування такого мінного поля застосовується цілий набір відповідних датчиків і сенсорів, які дозволяють для застосування таких мін більш якісно і предметно визначати об’єкти, які перебувають у полі їхньої дії. І вже на підставі отриманої інформації приймати рішення про переслідування ворога, їхній підрив або неураження певної техніки і особового складу.

Тому, даючи визначення розумних мінних полів, слід підкреслити, що це — достатньо новий етап розробки технологій мінних загороджень, бо більшість нинішніх вибухонебезпечних пасток — це достатньо таки примітивні пристрої, в яких застосовані старі технології.

Донедавна подібні рішення мали лише незначну частину подібних функцій, які дозволяють забезпечити точне донаведення вибухового пристрою під час ураження цілі, або використання якихось компонентів такої собі автоматизації. Це коли встановлений боєприпас, зафіксувавши ціль, може спрямувати вибухову хвилю в її напрямку. Але поки що це були базові розробки.

Говорячи ж про розумні мінні поля, то тут йдеться вже не про поодинокі, окремо встановлені вибухові пристрої. Це вже цілі системи або навіть екосистеми, які дозволяють забезпечувати високий рівень непередбачуваності, і при цьому можливість вибору підтвердження на спрацювання, і лише після цього уражені цілі. Це коли власні або дружні військові підрозділи можуть безпечно проходити заміновані ділянки, а проти ворожих груп персоналу і техніки вони стануть нездоланною засідкою.

— А які компоненти входять до складу цих розумних мінних полів? І чи можуть застосовуватися для їхньої побудови старі міни, традиційні, скажімо так, натискної дії? І як працюють там сенсори, як працює зв’язок із цими штучними загородженнями?

— Відразу зазначу, що даний тип загороджень слід віднести до перспективного озброєння. І на сьогодні його масового виробництва, серійних рішень щодо розумних мінних полів ми ще не спостерігаємо. Вони масово на полі бою не застосовуються. Такі системи або переважно тестуються, або перебувають на різних етапах свого розвитку.

Є лише обмежена кількість промислових зразків, запропонованих для армій розвинених країн, як-от Німеччина і Сполучені Штати. І то, я би зазначив, що це є автономні одиничні зразки, які частково лише належать до класу розумних мін.

Якщо говорити про їхню структуру, то основою таких загороджень виступає класичний вибуховий компонент, переважно осколково-вибуховий. Але рішеннями і діями класичної міни керує мінікомп’ютер або мікрокомп’ютер. Він може працювати тижнями, місяцями або навіть роками залежно від його характеристик, потужності батареї та наявності додаткових джерел для підзарядки. Наприклад, це може бути вбудоване живлення від сонячних панелей.

Саме такі елементи енергопостачання іноді застосовуються, скажімо, під час експлуатації безпілотників, коли використовуються так звані дрони-«ждуни». Вони можуть здійснювати переліт до точки очікування, там виконують посадку, мають на борту невеличку сонячну панель, якої достатньо для того, щоб живити електроніку за умов, коли не працюють двигуни.

Такий БПЛА може тижнями чекати в засідці, і у разі появи якогось цікавого об’єкта, активовуватися і вже далі здійснювати ураження під контролем оператора. Саме такі технологічні компоненти ми зустрічаємо вже і в інших виробах.

У мінних загородженнях, які ми обговорюємо, насамперед, застосовуються так звані Sensing Edge. Це набір певних чутливих сенсорів. Це акустичне і оптичне приладдя. До того ж можуть використовуватися і більш специфічні пристрої: лідари, інфрачервоні датчики, які дозволяють отримати інформацію щодо оточуючого середовища та наближення об’єкта.

Але ключовими особливостями побудови мінних полів нової генерації є те, що отримувана інформація не є тригером для активації міни. Вона лише надходить до відповідного мікрокомп’ютера, який аналізує отримані дані, і лише після цього вирішує, переходити в бойовий режим чи ігнорувати отриману інформацію.

При цьому деякі з таких мін можуть мати навіть мікроприймачі певних сигналів. Це для того, щоб, у разі заходу у відповідний контрольований сектор дружнього підрозділу або союзницької техніки, електронне обладнання по принципу «свій — чужий» сповістило такі міни, що ця техніка або цей підрозділ є дружнім, і його не варто атакувати.

— А як системи ідентифікації та розпізнавання цілей працюють на таких мінних полях? І чи існує можливість дистанційного керування або самознищення таких пристроїв?

— Якщо говорити про дистанційне керування такими загородженнями, то зазвичай воно може працювати лише в так званому ближньому радіусу дії. Тобто за кілометри активовувати або пересилати сигнали — це цілком можливо. Але це має і негативний ефект.

Адже ворог може дану інформацію також отримати, розшифрувати і використати. Наприклад, спробувати, якщо відповідні розумні міни мають слабку систему захисту, перехопити контроль над ними. І це може принести більше шкоди, ніж користі. Тому, як правило, таке обладнання переважно належить до систем зв’язку ближнього дії.

Разом із тим такі міни можуть мати власний ідентифікатор. Приміром, коли пристрій отримає інформацію, що ціль наблизилася до зони його активації, прилад може запитувати пароль підтвердження, певний захищений код для того, щоб перевірити це свій чи ворожий об’єкт.

Якщо це ворожий, то міна автоматично може спрацювати. А якщо це своя техніка, вона, відповідно, має надати спеціальний зашифрований код ближнього радіусу поширення, щоб ніхто не міг цей шифр авторизації перехопити. І після цього боєзаряд деактивується на певний період часу.

— Ви вже дещо цю тему порушили. А все ж таки, які країни нині впроваджують або досліджують ці технології? І чи є у вас якась інформація про подібні українські розробки?

— Говорячи про конкретні фірми-розробники, то тут інформація щодо даного типу озброєння є дуже обмеженою. І це, власне, є очікуваним. Але тим не менше, деякі країни мають певні зразки так званих розумних мін з базовим рівнем характеристик. Це боєзаряди, що можуть «підстрибувати» на десятки метрів і спрямовувати енергію своєї бойової частини, наприклад, на важку ворожу техніку, здійснювати її ураження струменевим ударним ядром.

Переважно йдеться про Німеччину і США. Маємо констатувати, що навіть росія має певні напрацювання щодо цього напряму. Але йдеться саме про такі ранні етапи досліджень. І в Україні є команди і розробники, які працюють над вирішенням таких завдань. Але поки можна говорити саме про тестові зразки.

Періодично презентуються розробки розумних мінних полів, які будуються завдяки наземним роботизованим комплексам, які інтегровані з протитанковими мінами в межах кластера для розвитку військових технологій Brave1. Вони можуть здійснювати як зміну свого положення протягом доби на мінному полі, так і проводити активну атаку: переслідування й ураження важкої техніки.

— Пане Богдане, ці системи стають все більш актуальними. А чи змінить наявність розумних мінних полів правила ведення війни? Зокрема, щодо гуманітарного аспекту: як такі новації можуть корелюватися із засадами Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін.

— Ця конвенція розроблялася і створювалася, коли таких технологій ще не існувало. І це стосується багатьох інших аспектів, які навіть не згадуються в міжнародних угодах. Дуже показовим є приклад такого напряму, як кібервійни, які тривають нині роками між окремими країнами. Вони фактично залишаються поза межами сьогоднішніх міжнародних юридичних конструкцій.

Якщо ми говоримо саме про розумні мінні поля, то ці рішення і розробки будуть розглядатися з точки зору ще тих історичних підходів та принципів. Тобто, якщо ці мінні поля будуть розроблені саме для протидії, наприклад, піхоті, але, водночас, зможуть становити загрозу для цивільного населення, то вони будуть підпадати під норми відповідної конвенції.

Якщо ж ці мінні завади будуть виключати можливість ураження цивільних осіб, то вони, з великою вірогідністю, можуть під дане законодавство не потрапляти. Тут насправді питання більше до юристів з міжнародного права.