Шлях до свободи: історія української прикордонниці, звільненої з полону РФ

25-річна військовослужбовиця Аліна Паніна є однією зі 108 жінок, яких Україна нещодавно звільнила з російського полону. Паніна – працівниця Донецького прикордонного загону, кінолог.

Ще до початку повномасштабного вторгнення військ РФ вона захищала Маріуполь. У полоні РФ військовослужбовиця перебувала близько п’яти місяців.

Аліна Паніна дала ексклюзивне інтерв’ю британському виданню The Guardian, у якому розповіла про захист Маріуполя та випробування російського полону.

Битва за Маріуполь

24 лютого 2022 року, в день повномасштабного вторгнення російських військ, Аліна Паніна з двома службовими собаками-спанієлями перевіряла вантаж у порту Маріуполя: чи немає в ньому контрабанди.

Вона отримала наказ приєднатися до сил оборони, які збиралися на машинобудівному підприємстві Азовмаш, розташованому на північній околиці міста. Паніна перебувала там, доки війська РФ не увірвалися в Маріуполь. Увесь той час вона чула потужні вибухи та намагалася заспокоїти своїх собак, які нервували та скавучали через бойові дії.

Через шість тижнів після повномасштабного вторгнення Паніна вперше побачила російських солдатів.

– Вони були на відстані 20 м від нас. Я бачила росіян на власні очі, і вони бачили мене, – пригадала прикордонниця.

Невдовзі надійшов наказ силам оборони Азовмашу відійти до металургійного комбінату Азовсталь, розташованого біля порту. Там українські війська облаштовували останній редут оборони Маріуполя, поки окупанти рівняли місто із землею.

Паніна перебувала на комбінаті разом із 70 іншими прикордонниками, серед яких було ще дві жінки. Вони знаходилися в бункері неподалік від Азовського моря.

– Це було дуже страшно. Бункер знаходився за 100 метрів від моря на відкритій місцевості без будь-яких металевих конструкцій для його захисту, – розповіла прикордонниця.

За її словами, з 12 квітня росіяни переключили увагу з Азовмашу на Азовсталь. Окупанти постійно обстрілювали комбінат із важкої артилерії, реактивних систем залпового вогню, завдавали ударів з повітря та з військових кораблів. Паніна наважувалася виходити з бункера лише для того, щоб вигуляти собак.

Вона зазначила, що частина військових, які виходили на бойові позиції, не повернулися.

– Я думаю, щонайменше 10 із 70 людей у нашому бункері загинули, – розповіла прикордонниця.

Військові харчувалися м’ясними консервами, макаронами та вареним зерном. Ситуація була складною.

У травні українська сторона домовилася про евакуацію з Азовсталі мирних людей, які там переховувалися від обстрілів РФ. А згодом розпочався вихід військових із комбінату.

– Наш командир прийшов до нас і сказав, що здача в полон – єдиний спосіб урятувати наші життя. Він сказав: Ми складемо список. Перші 20 поранених та травмованих військових, а потім інші 20. Я була у другій групі, – поінформувала Паніна.

О 10:00 17 травня вона вийшла з Азовсталі, щоб здатися в полон.

– Було страшно, тому що ми вийшли без зброї та без бронежилетів. Я була з собаками. Ми йшли 5 км від бункера до російських солдатів. Все було зруйновано, стирчали нерозірвані ракети. Землю ніби перекопали землекопи, – згадала військова.

Увесь процес виходу українських захисників фіксували російські пропагандисти. У Паніної окупанти відібрали собак, а в інших військових продуктові пайки.

Російський полон та теракт в Оленівці

Українські військовополонені не мали уявлення, куди їх везуть і що на них чекає. Це тривало протягом п’яти годин.

Дорогою Аліна Паніна побачила вказівник на окуповану Оленівку (Донецька область). На той момент вона нічого не знала про жахливі умови утримання в місцевій колонії.

Близько 21:00 українців привезли в Оленівку. В колонії, обгородженій колючим дротом, чоловіків і жінок розділили. Усіх обшукали й наказали роздягтися. Окупанти забрали в них годинники та прикраси.

Паніну з шістьма іншими жінками відвели в камеру розміром 6 на 4 метри з чотирма дерев’яними ліжками. Наступного дня відбувся короткий допит щодо їхньої участі у військових діях. Через день до них приєдналися ще дві жінки. А за тиждень в одній маленькій камері було вже 28 осіб.

Через кілька днів окупанти надали кілька матраців. Військовополонені залишилися в одязі, в якому вийшли з Азовсталі. Раз на день їх виводили на 15-хвилинну прогулянку в дворі колонії. Вони мали можливість приймати душ раз на тиждень, хоча на практиці це було не так регулярно.

– У нашому блоці було 10 камер на одному поверсі, які були заповнені жінками, а на верхньому поверсі були камери для чоловіків. Нам не дозволяли з ними (чоловіками, – Ред.) розмовляти. Здавалося, що вони в’януть, стаючи все худішими, – розповіла Паніна.

Вона уточнила, що двоє жінок у її камері мали поранення: в однієї була зламана рука, в іншої – осколкові поранення голови. Росіяни не доглядали за ними, але надали аптечку двом жінкам-медикам.

Жінок у камері годували вареною крупою, змішаною з куркою, на сніданок і з рибою на вечерю.

За спогадами Паніної, ночі в колонії були тяжкими, люди прокидалися від криків.

– Через те, де ми були, люди прокидалися з криками. Було важко спати, бо найменший шум турбував людей. Але ми стали як сестри. Ми проводили час, розмовляючи про рецепти, заплітаючи коси. Я читала. Росіяни дали нам кілька книг, усі про їхню історію, – зазначила прикордонниця.

Згадала Паніна і про теракт, який окупанти влаштували в колонії в Оленівці. Тоді загинули десятки українських військовополонених. Точна кількість загиблих досі встановлюється. Водночас The Guardian пише про 53 вбитих захисників Азовсталі та 75 поранених. Серед них були бійці полку Азов.

Аліна Паніна розповіла журналістам, що о 22:00 29 липня, після вечірньої перевірки військовополонених у камерах, раптом пролунав потужний вибух, який супроводжувався криками.

– Було багато криків, гавкіт собак. Російські охоронці тримали оглядові отвори відкритими, оскільки тоді було дуже спекотно, але вони зачинили їх і пішли подивитися, що сталося. Я бачила, як поранених забирають у порожні камери над нами, – розповіла Паніна про наслідки теракту.

За її словами, російські окупанти намагалися переконати військовополонених, що це був удар української армії, проте їм ніхто не повірив. Усі розуміли, що насправді відбулося.

Українська сторона наголошувала, що РФ влаштувала теракт, щоб приховати факти тортур військовополонених.

Близько двох тижнів тому о 10:00 жінкам-військовим наказали вийти з камер. Окупанти посадили їх в автобуси і близько трьох годин везли до російського портового міста Таганрог. Потім їх перевезли на військових КАМАЗах до Ростова-на-Дону, де посадили на військовий літак до Воронезької області.

– Увесь цей час росіяни нам нічого не повідомляли про те, куди і для чого вони нас везуть. Ми сиділи в СІЗО Воронезької області два тижні по 12 осіб у камері. Потім нас перевезли назад у Таганрог на два дні, а звідти вивезли до Криму, – заявила Паніна.

Звідти жінок повезли через Херсонщину до Запорізької області. І тоді українські захисниці зрозуміли, що, ймовірно, їх везуть на обмін.

– Коли ми почали рух із Херсонської області в Запорізьку і побачили, що їдемо до Василівки і далі в сіру зону, я думаю, що всі зрозуміли, що відбувається, – наголосила Паніна.

Омріяне звільнення

Окупанти привезли Аліну Паніну та ще 107 жінок до мосту в селі Кам’янське, в так званій сірій зоні. Попереду знаходилися російські полонені, на яких їх мали обміняти, та омріяна воля.

У якийсь момент жінкам наказали перейти міст. За словами Паніної, до останнього моменту відчувалася невпевненість, що все вдасться. Адже водії автобусів, які їх доставили на обмін, не глушили двигунів. Тож були побоювання, що їх можуть відвезти назад.

Прикордонниця також поділилася емоціями, які відчували українки після звільнення з полону, коли побачили українських військових та почули рідну мову.

– Коли ми побачили наших солдатів, деякі дівчата не могли стримати емоцій. Вони кричали: Слава Україні! Деякі дівчата почали співати гімн України. Дехто не могли стримувати сльози та плакали. Вони впали навколішки на землю, – розповіла прикордонниця.

Збоку за цим спостерігали російські полонені окупанти, яких мали обміняти.

– Я дивилася на них, прямо на них, але вони не дивилися мені в очі. Вони дивилися в землю, – зазначила Паніна.

Зараз прикордонниця проходить відновлення після полону в медзакладі.

– Найбільше мені запам’ятався момент, коли ти стоїш і бачиш, що попереду тебе – українці та українська сторона… Я в порядку. Я просто хочу сказати про наших хлопців, які все ще перебувають у російському полоні, що бажаю їм також усіх цих щасливих моментів після обміну. Ми на них дуже чекаємо, – наголосила Паніна.