”Щоб зняти високий тиск, довелося пускати кров”: медик з Херсонщини про те, як лікувала людей

Головна медсестра лікарні у Високопіллі Херсонської області Надія Цалінська розповіла одному з провідних інформаційних агентств, як в окупації надавала допомогу місцевим жителям та уникала співпраці з російськими загарбниками.

Повідомляється, що в селище війська РФ увійшли 13 березня. Але ще напередодні Надія разом зі своєю подругою Валентиною, теж медсестрою, встигли вивезти з місцевої лікарні додому різні лікарські препарати.

За словами Надії, вони з Валентиною навідріз відмовилися співпрацювати з окупантами і лікувати їхніх військових. А ось для своїх вирішили організувати вдома невеликий госпіталь.

Надія розповідає, що до них зверталися місцеві з різними скаргами: з головними болями, шлунковими розладами, з підвищеним тиском, з осколковими пораненнями, переломами, гнійними ранами.

Подруги-медсестри робили перев’язки, уколи, ставили крапельниці, дренаж, зупиняли кровотечі, витягували осколки. Благо, Надія 17 років пропрацювала в хірургії, тому мала власний інструмент, хороші знання і навички.

За словами медика, скальпелі, затискачі і пінцети кип’ятили в металевій каструлі на багатті. А замість бинтів використовували простирадла, які спочатку просушували на сонці.

– Одного разу прийшла бабуся з тиском під 300. Уколів вже не було, тому довелося проколювати вену і швидко викачувати кров. Все пройшло успішно, тиск знизився, так ми змогли запобігти інсульту, – згадує Надія.

Таким чином, за час окупації медсестри допомогли понад 100 з 286 осіб, які залишалися у Високопіллі.

Надія також поділилася з журналістами і одним з найбільш драматичних епізодів періоду окупації. Справа в тому, що у її чоловіка Івана, який переніс два інсульти і хворів на цукровий діабет, приблизно в червні почорнів палець на нозі, почалася гангрена.

Повідомляється, що він потребував операції з ампутації кінцівки. До них додому приїжджав російський лікар, щоб забрати Івана в Берислав, але той навідріз відмовився, сказав, що не залишить дружину…

Іван Цалінський помер, коли Високопілля перебувало під щільним артилерійським вогнем.

– Я разом з Валею допомагала людям, а свого чоловіка не змогла врятувати. Я з лікарями радилася, вони говорили, мовляв, спробуй йому сама відрізати пальці. Ну, не змогла я цього зробити, – не може стримати сльози жінка.

За її словами, озброєні росіяни, з автоматами, весь час нишпорили по селу. Надія згадує, як приходили до її сусіда, як застрелили іншу сімейну пару.

Загиблих і померлих місцеві ховали під обстрілами, на глибині метра. Навіть не могли нормально провести в останній шлях. До велосипеда прив’язували тачку, на неї клали небіжчика в труні і швидко крутили педалі – ось і вся похоронна процесія…

Сьогодні разом з подругою Надія робить ремонт і облаштовує кімнату для подальшого прийому односельців, тому що, як мінімум, до весни її будинок – це єдине місце в селищі, де можна отримати медичну допомогу.

Головна медсестра лікарні у Високопіллі Херсонської області Надія Цалінська розповіла одному з провідних інформаційних агентств, як в окупації надавала допомогу місцевим жителям та уникала співпраці з російськими загарбниками.

Повідомляється, що в селище війська РФ увійшли 13 березня. Але ще напередодні Надія разом зі своєю подругою Валентиною, теж медсестрою, встигли вивезти з місцевої лікарні додому різні лікарські препарати.

За словами Надії, вони з Валентиною навідріз відмовилися співпрацювати з окупантами і лікувати їхніх військових. А ось для своїх вирішили організувати вдома невеликий госпіталь.

Надія розповідає, що до них зверталися місцеві з різними скаргами: з головними болями, шлунковими розладами, з підвищеним тиском, з осколковими пораненнями, переломами, гнійними ранами.

Подруги-медсестри робили перев’язки, уколи, ставили крапельниці, дренаж, зупиняли кровотечі, витягували осколки. Благо, Надія 17 років пропрацювала в хірургії, тому мала власний інструмент, хороші знання і навички.

За словами медика, скальпелі, затискачі і пінцети кип’ятили в металевій каструлі на багатті. А замість бинтів використовували простирадла, які спочатку просушували на сонці.

– Одного разу прийшла бабуся з тиском під 300. Уколів вже не було, тому довелося проколювати вену і швидко викачувати кров. Все пройшло успішно, тиск знизився, так ми змогли запобігти інсульту, – згадує Надія.

Таким чином, за час окупації медсестри допомогли понад 100 з 286 осіб, які залишалися у Високопіллі.

Надія також поділилася з журналістами і одним з найбільш драматичних епізодів періоду окупації. Справа в тому, що у її чоловіка Івана, який переніс два інсульти і хворів на цукровий діабет, приблизно в червні почорнів палець на нозі, почалася гангрена.

Повідомляється, що він потребував операції з ампутації кінцівки. До них додому приїжджав російський лікар, щоб забрати Івана в Берислав, але той навідріз відмовився, сказав, що не залишить дружину…

Іван Цалінський помер, коли Високопілля перебувало під щільним артилерійським вогнем.

– Я разом з Валею допомагала людям, а свого чоловіка не змогла врятувати. Я з лікарями радилася, вони говорили, мовляв, спробуй йому сама відрізати пальці. Ну, не змогла я цього зробити, – не може стримати сльози жінка.

За її словами, озброєні росіяни, з автоматами, весь час нишпорили по селу. Надія згадує, як приходили до її сусіда, як застрелили іншу сімейну пару.

Загиблих і померлих місцеві ховали під обстрілами, на глибині метра. Навіть не могли нормально провести в останній шлях. До велосипеда прив’язували тачку, на неї клали небіжчика в труні і швидко крутили педалі – ось і вся похоронна процесія…

Сьогодні разом з подругою Надія робить ремонт і облаштовує кімнату для подальшого прийому односельців, тому що, як мінімум, до весни її будинок – це єдине місце в селищі, де можна отримати медичну допомогу.