Що таке анорексія і чим вона небезпечна

Анорексія – небезпечний психічний розлад, який може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям, і навіть до смерті.

Людина з тих або інших причин відмовляється від їжі та виснажує свій організм.

16 листопада, у Міжнародний день боротьби з анорексією, разом із клінічним психологом, членом Національної психологічної асоціації України Мариною Ісмаїловою Факти ICTV розібралися, що таке анорексія, які її ознаки та наслідки часткової чи повної відмови від їжі.

– Що таке анорексія?

– Анорексія – це психічний розлад із подальшим захворюванням різних органів. Це стан, під час якого у людини спостерігається патологічне прагнення до схуднення, обмеження себе у їжі, аж до повної відмови від їжі.

– Хто у групі ризику? Чи правда, що частіше хворіють жінки?

– Так, частіше його діагностують у жінок, у молодих дівчат, які відмовляють від їжі у гонитві за струнким тілом. Зараз інтернет, модні журнали нав’язують стандарти зовнішності. І у певному віці дівчатками хочеться бути схожими на когось.

Тут важливу роль відіграє атмосфера у сім’ї, ставлення до їжі. Дуже часто батьки кажуть: Не їж багато, будеш товстою. А воно все відкладається. Плюс у шкільні роки можуть бути випадки булінгу, коли однолітки нещадно критикують.

Втім, чоловіки також хворіють на анорексію. Я у своїй практиці не зустрічала, але такі випадки є. Найчастіше захворювання проявляється у більш зрілому віці. Це відбувається на тлі стресів, перфекціонізму, невпевненості у собі.

– Які ознаки анорексії?

– Різке зниження ваги, зміна харчових звичок, підвищена фізична активність, аж до виснаження, постійне занепокоєння вагою, надмірне захоплення дієтами.

Якщо людина просто стежить за харчуванням та займається спортом, нічого страшного немає. Але якщо вона каже, що за день не їсть нічого, окрім чашки кави та шматочка вареного м’яса, це вже сигнал.

– До яких наслідків може призвести анорексія?

– На перших етапах це слабкість, запаморочення, випадіння волосся, затримка чи порушення менструального циклу, відчуття холоду.

Надалі – вбивається імунна система, людину може турбувати остеопороз, брадикардія, різні інфекції, серцеві напади, дефіцит вітамінів. А також психічні розлади – депресія, тривожні стани, ризик суїциду підвищується. Якщо людині вчасно не допомогти, вона може померти.

– Чому за досить явних ознак трапляються випадки, коли захворювання пізно діагностують і людина потрапляє до лікарні?

– Ситуація наразі не дуже гарна через несерйозне ставлення до цього, як і до інших психічних захворювань, розладів харчової поведінки. Якщо говорити про підлітків, батьки дотягують до останнього, не помічаючи, що відбувається з дитиною.

Ось є проблема, що дитина не їсть. Вони зводили його до гастроентеролога, який нічого не діагностував, і заспокоїлися. А захворювання розвивається!

– Якщо фіксуються такі ознаки, що потрібно робити?

– Необхідно звертатися до кінічного психолога, психіатра, лише вони допоможуть визначити причини, стадію та надати потрібну допомогу.

Найчастіше такі хворі потребують індивідуальної терапії. Іноді застосовується сімейна, якщо йдеться про підлітків.

У більшості випадків анорексія лікується комплексно, за допомогою різних фахівців – гастроентеролога, гінеколога, дієтолога, консультанта з харчування.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Клинический психолог | Киев???? (@ismailova.psychologist)

Також Факти ICTV поспілкувалися з дівчиною, яка хворіла на анорексію. Анонімно вона погодилася розповісти свою історію.

Каріна, 29 років

…Усе своє життя я була зациклена на своїй вазі і боялася набрати. З дитинства мама, яка страждала від зайвої ваги, говорила, щоб я багато не їла, щоб не була такою, як вона. Крім того, мені самій хотілося бути стрункою, щоб ніде жодної краплі жирових відкладень.

Водночас від природи я завжди була худорлявою і років до 25 взагалі не набирала. При зрості 180 см важила від сили 58 кг.

Проте ситуація змінилася після 25 років. На той момент я влаштувалася на нову роботу, і вона була офісною, тобто потребувала постійного сидіння на місці. Через це я почала гладшати, і вже через півроку набрала близько п’яти кілограмів.

Мене це, звичайно, бентежило, але я продовжувала нормально харчуватися. Все змінилося після одного корпоративу, коли колега зробила мені зауваження, мовляв, фігура у мене гарна, але треба бути обережною з ніжками, бо там маю проблему.

І ось ця фраза, що я маю проблему, не давала мені спокою. Я почала практикувати різні дієти, іноді голодувала, але не ставилася до цього фанатично.

Ситуація погіршилася після того, як під час карантину офіс відправили на дистанційку. Я весь час проводила вдома, і у мене з’явилася думка, що якщо я практично не рухаюся, мені не треба багато їсти.

Все почалося з відмови від солодкого, випічки, червоного м’яса, олій, горіхів, сухофруктів. По суті, вранці я їла 100 г сиру з яблуком, на обід 50-70 г курки, а на вечерю два яйця.

Звичайно ж, за два тижні на такому харчуванні у мене значно знизилася вага. Я втратила п’ять кілограмів, які набрала. Але я вирішила на цьому не зупинятися і як превентивний захід продовжила схуднення.

Водночас вранці я робила зарядку і вечорами стрибала до знемоги.

Щоб легше було контролювати харчування, я на вихідних готувала їжу на тиждень і розподіляла її по судочках, кожен з яких був підписаний за днями тижня.

На вихідних дозволяла з’їдати собі щось солодке – йогурт чи шоколадку. Тому я буквально кількістю цих судочків рахувала дні до наступних вихідних, коли нарешті зможу купити собі щось смачне.

Через два місяці у такому режимі мене почало мучити безсоння, я прокидалася вночі і не могла заснути. Раціон свій я не змінила, їла маленькими порціями сир, яйця та м’ясо курки, а також пила багато води.

У верхній частині живота я відчувала сильні болі, у мене зникла менструація, волосся почало випадати, а нігті ламалися. Про модну стрижку та манікюр мені довелося забути. Я стриглася коротко і не відвідувала салон.

Далі ситуація зі здоров’ям погіршувалась. У мене часто опускалася температура до 35,5 ℃, мучили судоми, голова частіше боліла, ніж не боліла.

Водночас у мене постійно сильно билося серце, була незрозуміла тривожність. Вночі, коли я все ж спала, мені снилися жахи. Майже зникло бажання щось робити, навіть елементарно виходити надвір і доглядати за собою.

На третій місяць погіршення продовжилось. Яка у мене була тоді вага, я вже не знаю. Пам’ятаю лише, як металася до холодильника та перевіряла, чи на місці судочки з крихтами їжі.

Якщо раніше я чекала вихідних та походу до магазину, щоб купити собі щось смачне, то у той період я ходила супермаркетом, і жодна шоколадка чи булка не провокували слиновиділення. Мені їх просто не хотілося.

Тоді у мене температура не підвищувалася вище за 35,5 ℃, хоча завжди були нормальні показники. Я хотіла кинути роботу, заховатися в куток і нічого не робити. Єдине, що мене заспокоювало, коли я могла пальцями знайти та порахувати всі свої ребра.

У такому стані і, як потім з’ясувалося, із вагою 43 кг мене забрали додому батьки. До психолога чи психіатра ми не зверталися, відвідали лише терапевта, гастроентеролога та гінеколога.

Спочатку і вдома я неохоче їла, але під тиском близьких, з жалю до рідних, які просто ридали біля мене, я почала знову приймати їжу. Водночас мене всіляко заохочували, готуючи саме те, що я люблю. Через два місяці я вже важила 52 кг, а за півроку 59 кг. Знадобився ще рік, щоб налагодити менструальний цикл, відростити волосся та нігті, повернути здоровий зовнішній вигляд.

Зараз я розумію, що фігура та зовнішній вигляд важливі. Але краще нормально харчуватися та займатися спортом, ніж мучити себе голодом. До того стану мені не хочеться повертатися нізащо.