Сам на сам з ворогом! Історія подружжя, які вижили в окупації на Миколаївщині

Невеличке село на Миколаївщині. Дороги до нього майже немає. Навкруги – потрощена техніка окупантів, а поля всіяні снарядами.

До повномасштабної війни у селі було майже дві сотні жителів. Люди тримали невеликі фермерські господарства. Тепер у селі цілковита тиша. У городах залишки незібраного врожаю. Біля будинків лежать нерозірвані міни, які сапери пофарбували у блакитний колір.

Андрій разом із другом Сергієм повернувся до батьківської хати, аби вивезти хоч якусь вцілілу техніку до сусіднього села.

У родини Андрія було своє фермерське господарство. Все, що залишилося від господарства після приходу окупантів – це руїни. А будинок родини Андрія цілком розтрощений, в ньому не вціліло жодної кімнати.

Батьки Андрія тривалий час були в окупації. На початку великої війни не встигли виїхати. Під час обстрілів ховалися у підвалі. Та одного разу і туди залетів ворожий снаряд. Він дивом не розірвався, та всі люди вціліли.

Пан Володимир, разом із своєю дружиною – єдині, хто лишився в цьому селі. Не поїхали через господарство, яке не могли покинути. Про пережиті часи окупації згадують із жахом:

По воду ходили о 3 ночі, до колодязя і то вже в останній час нельзя було пройти, тут бомбили і днем і у ночі. Особливо у ночі, днем воно ще якось так, а ось у ночі – і не знаєш, хто приїхав, хто прийшов, хто до тебе стукає – Володимир, житель села

Пані Ніна розповіла про облаштовані сховища, які окупанти вирили прямісінько у її кімнаті. І такі окопи загарбників є чи не у кожному будинку в селі. Та про старше подружжя тут не забувають. Волонтери разом із військовими привозять їм харчі, ліки та навіть сонячну панель і павербанки.

Подружжя такій допомозі радіє. Нині старенькі навіть не загадують, коли наводитимуть лад і почнуть відбудовуватися після російської навали.