PRESS ЦЕНТР

«Рускій мір» під українським стягом і в боксерських рукавицях

«Рускій мір» під українським стягом і в боксерських рукавицях

Доки вони мовчали, дехто сподівався, що вони патріоти. Коли вони заговорили, всі побачили їхнє московське нутро. Як тут не згадати слова Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Вони (їх двоє) вважають, що якщо виступають під українським стягом, то цього достатньо, аби їх вважали патріотами. Однак, як свідчать їхні слова і вчинки, будь-які складники української ідентичності для них чужі.

Вони легко нехтують українською мовою, а подекуди й зневажають її.

Взяти до прикладу того, що попросив називати його на московський манер Алєксандром, замість – Олександром. Чи чули ви з його вуст публічні виступи українською? Хоча б один раз?

А хіба мовив коли-небудь українською той, що називається Васілій (мабуть, йому теж більше до вподоби саме так, а не Василь)?

Кілька років тому був красномовний випадок.

Після бою з Марко Хуком у Всесвітній боксерській суперсерії Алєксандр, що переміг під українським стягом, подякував шанувальникам трьома мовами: англійською, німецькою та московською. Українською подякувати чомусь «забув». Чи навіщо?

Тим часом війна Московії з Україною тривала вже не перший рік.

Уявіть, якби Алєксандр чи Васілій використали ринг не лише для бою, але й як трибуну для промови на захист України від московської агресії?

Якби після бою вони виголосили промову, що свої бої присвячують українцям, які загинули від рук московського загарбника!

Якби заявили на весь світ, що звинувачують Московію у розпалюванні війни в Україні і закликали світову спільноту зупинити окупанта!

Якби публічно відмовилися від московських цінностей та символів.

Оце був би вчинок Великих Людей!

Гордих і Сильних духово і духовно!

Вчинок Патріотів!

І навіть поразка у двобої тут взагалі б не мала б жодної значини. Бо честь важливіша за фізичну вправність.

А були ж в нашій історії випадки подібної поведінки. Щоправда, не ринг тоді, а судову залу використали як трибуну, щоб донести до світу інформацію про гноблення українців. Зробили це, зокрема, Микола Лемик та инші «оунівці», які, поставши перед польським судом, відмовилися спілкуватися у суді польською мовою. Крім того, розповідали на судових засіданнях перед іноземними представниками про утиски, яких зазнають українці від рук усіляких окупантів.

Натомість Васілій прихильно ставиться до «вєжлівих людей», тобто до московського спецназу, що брав участь у захопленні Криму. Публікує відео з ними на своїй сторінці.

Отже, Алєксандр і Васілій заговорили.

І явили українському суспільству свої прихильності: московську мову, історію, «культуру», «празнікі» (Алєксандр сказав, що цьогоріч святкував 75-ту річницю побєдобєсія), музику і московське православіє. А ще – вважання московитів за братів; шостий рік війни не розплющив їм очі на правду.

Все це вони обоє пропагують у своїх висловах та вчинках.

От і постає питання: чого більше для України від їхньої поведінки – слави, здобутої у боксерських ґерцях, чи шкоди, завданої просуванням «руского міра»? А шкода від їхніх вчинків неабияка, адже, обоє люди публічні, отже, мають можливість впливати на суспільство чи, принаймні, на його частину.

Вочевидь, ви зрозуміли, що йдеться про Алєксандра Усіка та Васілія Ломаченка.

Раджу їм почати читати українські книжки. Про українську історію. Українською мовою. Якщо вони її, звісно, ще пам’ятають. І почати варто хоча б з книжки українського історика, мовознавця Євгена Наконечного: «Украдене ім’я: чому русини стали українцями».

Інакше виходить, що Творець дав добрі кулаки, та мало клепки. А самотужки її не здобули.

Західноукраїнський інформаційний портал PRESS-ЦЕНТР © 2014
15.05.2020

Back to top button
Facebook
Close