Річниця бомбардування стадіону Гагаріна в Чернігові: рашисти скинули вісім авіабомб

11.03.2023

136 1 хвилина прочитана

Бомбардування стадіону імені Гагаріна та дитячої бібліотеки в Чернігові 11 березня 2022 року стало одним із найвідоміших злочинів військ рф у перші місяці широкомасштабного вторгнення. Тоді загинули 8 наших бійців територіальної оборони. Свідком та учасником трагедії став солдат Юрій Медвідь, який ніс бойове чергування того дня на стадіоні. Після бомбардування він опинився під завалами, і нині цей день вважає своїм другим днем народження.

— Існувала ймовірність висадки на стадіоні рашистських десантників. Наш підрозділ отримав завдання за всяку ціну перешкодити цьому, — розповідає Юрій. — Чергували тут цілодобово. Зайшли 5 березня 2022 року й майже відразу поряд був прильот російської «Точки-У». Ще було кілька артобстрілів і бомбардувань, однак найпотужніший ворожий авіаудар відбувся вранці 11 березня.

За словами тероборонця, о четвертій ранку він прокинувся, бо мав заступати на чергову зміну. Все, що він пам’ятає — перший потужний вибух. Потім Юрій знепритомнів і прийшов до тями вже під завалами. Поряд лежала російська бомба, що не розірвалася. Намагався сам звільнитися, однак плитами придавило ноги. Рятувальники діставали його з-під уламків бетону майже сім годин. Від значної втрати крові у Юрія почали відмовляти нирки й він тривалий час лікувався. Того дня російські літаки скинули на захисників Чернігова вісім бомб. Сім із них розірвалися…

Сьогодні, 11 березня 2023 року, через рік після тих подій, до стадіону імені Гагаріна прийшли бойові побратими та родичі загиблих. Серед бетонних уламків облаштували стелу пам’яті про героїв, поклали до неї живі квіти, розгорнули прапори та вшанували загиблих хвилиною мовчання.

Указом Президента України № 735/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено:

— Колоска Олександра Васильовича (посмертно) — солдата

— Железняка Павла Олександровича (посмертно) — солдата

— Єременка Павла Олексійовича (посмертно) — солдата

— Антоненка Віктора Валентиновича (посмертно) — солдата

— Косівцова Ігоря Миколайовича (посмертно) — молодшого сержанта

— Губського Андрія Володимировича (посмертно) — солдата

— Акуленка Валерія Георгійовича (посмертно) — солдата

Солдат Юрій Медвідь має надію, що державною нагородою також буде відзначено його товариша Леонтьєва Олега В’ячеславовича, який також загинув тут того дня разом із побратимами.