«Радіоактивні» документи та недообладнане сховище на «Арсенальній»: які свідчення про аварію на ЧАЕС зберігає архів Міноборони
А для інших облаштовували спеціальне приміщення в архівосховищі поблизу станції столичного метро «Арсенальна». Воно, втім, виявилось непотрібним — збережені папери виявились безпечними й не «фонили».
Зараз переважна більшість документів про участь військових у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи зберігаються в Галузевому державному архіві Міністерства оборони України. Поодинокі винятки стосуються заледве кількох військових частин з білорусі та росії.
Про комплекс документів з фондів архіву Міністерства оборони України, що стосуються аварії на ЧАЕС, АрміяInform розповів його директор Василь Турчик.
— Розкажіть, будь ласка, про документи архіву Міністерства оборони, пов’язаних з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС. Чи багато їх і чому вони потрапили саме до вас?
— В архіві Міністерства оборони зберігається великий пласт документів, пов’язаних із ліквідацією наслідків цієї катастрофи. У 1986 році найбільш організованою структурою, яку можна було оперативно залучити до подолання аварії, була саме армія. Військових не треба було чекати, викликати — їх просто піднімали по тривозі.
Після цього відбулася мобілізація військовозобов’язаних, яких призивали з основного місця роботи та направляли до військових частин. Тому в першу чергу основний тягар у Чорнобилі ліг на плечі військовослужбовців — як тих, які служили в армії, так і тих, кого було мобілізовано.
1990 року завершились роботи з подолання наслідків катастрофи, було збудовано саркофаг. Військові частини відбули за місцем постійної дислокації, а формування, створені саме для Чорнобиля, розформували. Їхню документацію здали до архіву Київського військового округу.
— Ці документи створювалися безпосередньо у Чорнобильській зоні відчуження — чи є небезпека, що вони могли бути радіоактивними?
— Є листи, в яких повідомляється, що багато документів було втрачено — у зв’язку з небезпекою радіоактивного забруднення чимало з них знищували на місці, бо ніхто не знав, як слід з ними поводитися. Актів про те, що документи були знищені у зв’язку з рівнем зараженості, дуже багато.
З цього приводу тоді зверталися також за роз’ясненнями до Центрального архіву Міністерства оборони колишнього срср в Подольск. І зрештою у Києві поблизу станції метро «Арсенальна», де раніше був архів Київського військового округу, почали облаштовувати спеціальне підвальне приміщення.
Тоді провели воду, обклали плиткою стіни. Однак до кінця не доробили, не забезпечили необхідної системи вентиляції. Коли ж постало питання щодо заміни посвідчень ліквідаторів аварії на ЧАЕС з радянського зразка на український, пішла хвиля масових запитів, то виникла потреба активно працювати з «чорнобильскими» документами і питання щодо небезпеки роботи з ними загострилося.
Тоді спочатку військові спеціалісти, а потім незалежна цивільна експертиза ці документи перевірили дозиметрами та з’ясували, що їхній фон такий само чи навіть нижчий за фон навколишнього середовища у Києві. Документи виявились «чистішими» за пил з київських вулиць і будинків. Таким чином ці документи з’явилися в нас.
— Який обсяг комплексу документів, пов’язаних із ліквідацією аварії на ЧАЕС зберігається в архіві? Яких документів найбільше, про що в них ідеться?
— 98% документів усіх військових частин, залучених або створених для ліквідації Чорнобильської аварії, зберігаються в архіві Міністерства оборони України. Документи ще двох частин у білорусі та 4 чи 5 у росії. Тож переважна більшість матеріалів про участь військових у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС зберігаються у нас.
Спочатку більшість документів зберігалися у Київському військовому окрузі. Ще частина в хімічному управлінні у Прикарпатському військовому окрузі, де зберігання та роботу з ними не було налагоджено відповідним чином. Документи просто лежали у шафах і до них допускали представників військкоматів для підготовки довідок для видачі посвідчень ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Недбалість у роботі з цими документами у Прикарпатському військовому окрузі призвела до низки зловживань, після виявлення яких документи і передали на постійне зберігання до архіву Міністерства оборони України. Я особисто їх сюди перевіз і відтоді крім нашого архіву більше цих документів ніде немає.
На 90% це документи про особовий склад військовослужбовців частин, що брали участь в ліквідації аварії. У них зафіксовано інформацію про те, хто та які роботи виконував. У ще близько 10% документів висвітлені узагальнені питання, пов’язані з рішеннями Київського військового округу, органів цивільної оборони колишньої УРСР тощо.
— Наскільки запотребуваними є ці документи, хто до них найчастіше звертається?
— Насамперед з цими документами працювали для отримання статусу ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС. Спочатку йшлося про надання статусу, потім відбувалась заміна посвідчення радянського зразка на український, згодом відбувалися перевірка посвідчень ліквідаторів.
Архів брав у цьому безпосередню участь — по 2‒3 роки працювали над виконанням відповідних запитів. Зараз складно сказати, скільки саме з усіх довідок, які ми видавали щорічно, стосувалися саме «чорнобильських питань», але з 18‒20 тисяч довідок на рік дуже значна частина була пов’язана саме з ними.ф
У певні моменти до нас для пришвидшення процесу відряджали представників військових комісаріатів — до 30 осіб, які працювали над підготовкою довідок. В інший час опрацьовували запити власними силами. Загалом починаючи з 1992 року архів надав 735 тис. різних довідок і ця робота активно продовжується.
Пік цієї роботи припав на 1990-ті — початок 2000-х років. Потім кількість запитів пішла на спад, бо минув тривалий час і частина ліквідаторів аварії на ЧАЕС уже пішла з життя, інші ж розв’язали свої питання. Нещодавно, коли відбувалась чергова перевірка то ми вже не відчули жодного суттєвого напливу запитів.
— Наскільки складно працювати з «чорнобильськими» документами?
— Коли в 1986 році почалися роботи з подолання наслідків аварії на ЧАЕС, то ніхто ж ще не знав, що буде прийнято закон про пільги та соціальні гарантії для «чорнобильців». Тому документи оформлювали на власний розсуд, часто їх готували в польових умовах просто щоб зафіксувати певні виконані роботи для отримання виплат тощо.
Тому, як бачите, вони дуже погано читаються, бо їх написано нерозбірливими почерками. Ще на частині є механічні пошкодження. Тож готувати довідки на основі таких документів дуже складно. Відповідне прізвище непросто знайти навіть на одному аркуші, а їх інколи потрібно опрацювати на один запит десятки.
Траплялися також історії з однофамільцями, людьми з однаковими ініціалами. Наприклад, якось приїхав чоловік з Черкаської, здається області, щоб отримати довідку. Як виявилося, 1986 року його після досягнення 18-річного віку мали призивати на службу в армію, а старшого чоловіка з його села з таким же прізвищем та ініціалами одночасно мобілізували на ліквідацію аварії на ЧАЕС.
Внаслідок плутанини цей 18-річний хлопець потрапив на ліквідацію Чорнобильської катастрофи, а за документами там пройшов його однофамілець з іншим ім’ям та по-батькові. Довелось це питання вирішувати, з’ясовувати що і як насправді відбулося.
— Чи працюють з документами архіву Міноборони про ліквідацію аварії на ЧАЕС науковці — медики, фізики, екологи, історики та інші?
— Звісно, це важлива складова діяльності архіву. Згадаю, наприклад, доктора медичних наук, полковника медичної служби у відставці Юрія Миколайовича Скалецького. На матеріалах нашого архіву він підготував монографію «Реконструкція і верифікація доз опромінення військових ліквідаторів» та низку інших важливих наукових праць.
Його дослідження, зокрема, дозволяють з’ясувати отримані дози опромінення тими ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС, документи щодо роботи яких не збереглися — були втрачені або знищені через високе радіоактивне забруднення. Він розробив алгоритм, який дозволяє з’ясувати це на підставі документів, що збереглися з інших військових частин.
Комплексом документів про ліквідацію аварії на ЧАЕС, що зберігається в Галузевому державному архіві Міністерства оборони України, цікавиться також міжнародна спільнота, оскільки це трагедія не лише України, але й усієї Європи та усього світу. 2018 року архів отримав сертифікат про включення документів, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС до міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу».
Комплекс цих документів архіву практично повністю оцифровано, що дозволяє фахівцям працювати з цифровими копіями, не звертаючись до паперових носіїв. У перспективі частину з цих документів, що не містять персональних даних, буде оприлюднено на сайті архіву. Частину з них можна було бачити на кількох виставках, які в різні роки архів готував до чергових роковин Чорнобильської катастрофи.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-04-26 06:44:00
