Проміняв пульт на зброю! DJ Detcom про передову, музику на фронті та слабкі сторони ворога

Техно-DJ Detcom до 24 лютого займався музикою, організацією вечірок та громадською діяльністю, але з початком повномасштабного вторгнення взяв зброю до рук, щоб захищати батьківщину. Наразі музикант проходить службу на передовій на Півдні.

В інтерв’ю Фактам ICTV Detcom розповів про музику на фронті, ІПСО та слабкі сторони російських військових.

– Чим ви займалися до повномасштабного вторгнення Росії в Україну? 

– Мене звати Даниїл, відомий як Detcom. Я був техно-DJ, організовував вечірки. Також займався громадською діяльністю. Організовував мистецькі акції та протести. Наприклад, торішня акція під Подільським райвідділком поліції Стоп сафарі – це діло рук київських діячів мистецтва, і моїх у тому числі. (Акція проходила проти поліцейського свавілля. Приводом став рейд в арткластері на Нижньоюрківській та затримання на вулиці Кирилівській із застосуванням сили та побиття художника й музиканта Дмитра Бугайчука, – Ред.). Всім цим я займався, навіть коли вже була інформація про можливе вторгнення, але це все спинилося 24 лютого. Тоді я вирішив, що треба брати до рук зброю. 

– Як для вас настало 24 лютого?

– Я прокинувся десь о 7 ранку. Одразу схопився за телефон і побачив купу повідомлень від своїх друзів. Саму тривогу я пропустив. З двома друзями ми зв’язалися, потім зустрівся з ними, і ми пішли у військкомат. Потім ми вирушили на Лаврську у Києві, де ми проходили набір у 206 батальйон ТрО. Там і записалися. Через годину ми вже отримали зброю та заступили на своє перше чергування. 

– Чи мали ви до цього військовий чи бойовий досвід? 

– Ні. Ніхто з нас в армії не служив. Єдине, що раніше ми з другом цікавилися володінням зброєю. Це був більше спортивний інтерес. Також я вивчав матеріали з тактичної медицини. 

– На якому нині напрямку ви служите? 

– Зараз це Південний напрямок. Раніше ми базувалися у Києві, але коли битва за столицю була виграна, то вийшло розпорядження, здається, 11 квітня, і з того часу ми на Південному напрямку. 

– Ви людина, яка нерозривно пов’язана зі створенням музики. Чи не було у вас особистого страху травмувати чи взагалі повністю втратити слух? 

– Звичайно, що цей страх був і є. Він нікуди не дівається. Це постійно відбувається. Я намагаюся захищати свій слух. Я маю захисні навушники. Це один зі способів захисту, поряд з каскою та бронежилетом. 

– Яку музику ви там слухаєте, щоб себе заспокоювати та опановувати? 

– Рідко вдається послухати музику, але мушу визнати, що останнім часом мало слухаю електроніки. Зараз це більше класичний рок, патріотична музика. Також це музика хорватського гурту Thompson. Тому що соліст цього гурту колись також воював за незалежність своєї країни. Зокрема, у нього є пісня, пов’язана з тими часами. До речі, нещодавно саме на неї я випустив кавер. 

– Нині весь світ говорить, що війна йде у прямому ефірі. Які в цьому позитивні та негативні риси? 

– Я нейтрально до цього ставлюсь. Це просто даність, факт. Ми живемо в епоху розвинутого інтернету, нових технологій. Позитивна сторона цього те, що в іноземному інфопросторі називається Raising Awareness чи spreading the word. Це добре, що ми можемо висвітлювати воєнні злочини росіян. Те, що тут насправді відбувається, як щоденно гинуть люди, руйнуються долі та міста. Ми маємо змогу поширювати цю інформацію, люди з інших країн це бачать. Це доходить до чиновників інших країн. Чиновники з інших країн, зі свого боку, пришвидшують надання допомоги. Це позитивна сторона. 

Негативна… як би це сказати без лайливих слів. Інформаційні вкиди, зрадофільство. Ось це негативний бік. Плюс те, що кожен третій в інтернеті, начитавшись чогось, починає вважати себе експертом, поширює свою “дуже” важливу, нічим не підкріплену думку. А це може працювати як ІПСО (інформаційно-психологічна операція, – Ред.) зсередини. 

– Один з моментів – це повістки, які видають будь-де та будь-кому. Дарма це робиться, чи це має місце бути? 

– На мою думку, дарма. Служба в армії та захист своєї батьківщини не може ототожнюватися з покаранням. На мою думку, це знецінення того, що увесь цей час роблять люди, які пішли сюди за покликом серця, як би це пишномовно не звучало. Та й навіщо тут такі люди? Тут потрібні вмотивовані бійці, які постійно будуть навчатися, удосконалювати свої навички. Тому такі люди тут потрібні, а якийсь переляканий тусовщик…нащо він тут? Він постійно боятиметься. Від таких більше шкоди. 

– У нас є низка артистів, які свого часу активно гастролювали Росією, а зараз вони на боці України, допомагають хто чим. Як ви вважаєте, чи варто їм виписувати таку собі суспільну індульгенцію за їх поведінку саме під час повномасштабного вторгнення? 

– У мене немає однозначної думки з цього приводу. Тому що не можна зазирнути людині в голову і дізнатися, чи це щиро, чи цей артист перевзувся, як кажуть, у повітрі. Якщо людина до останнього вважала, що “є хороші росіяни”, що це лише Путін такий поганий… то комусь, щоб зрозуміти правду, було потрібно, щоб по їх містах вдарили ракети. На жаль, це погано. Але якщо це відбулось через такі обставини, то добре, що хоча б так. 

Але деякі просто перевзуваються. Ми не можемо залізти у їхні голови. 

– Перебуваючи на передовій, які слабкі та сильні сторони ворога ви для себе відмітили? 

– Я не військовий експерт, тому можу говорити лише спираючись на те, про що здогадуюсь самостійно. Слабкі їх сторони у тому, що вони наступають. Ба більше, наступають не на дуже відомі їм території. Ми свої землі знаємо краще, ми знаємо, як захищатися. Це наш плюс. 

Їх перевага у кількості. Кількості ракет, авіації та інше. Тому, на мою думку просто солдата, мабуть, наша перевага буде тоді, коли у нас буде достатньо більш технологічної зброї. Благо, що нам її західні партнери поступово надають. Тому якісь переваги у нас намальовуються. 

Ще мені не подобається, коли кажуть, що “росіяни – армія бомжів, вони нічого не вміють”. Насамперед, це неправда. Є дуже багато особового складу, які добре навчені воювати. Росіяни – це серйозний ворог. Тому не варто знецінювати те, що роблять ЗСУ, добробати, Нацполіція, ДПСУ та інші підрозділи. Воюємо ми не з бомжами, а з небезпечним ворогом. 

– У суспільстві часто дегуманізують ворога, називаючи його орками, лайливими словами. Як ви до цього ставитесь? 

– Щодо дегуманізації ворога, то я в цьому поганого нічого не вбачаю. Демонізувати ворога потрібно, щонайменше, щоб вибити у людей з голови думки про можливих “хороших росіян”. Це неприпустимо просто на час війни. Орки – вони і є орки. Всі бачили, що вони витворяли у Бучі, Маріуполі. Хіба люди на таке здатні? Це створіння без понять етики та моралі. Попри заяви їх пропагандистів, що вони там всі “со скрєпами, в Бога вірять”. 

Я не дуже релігійна людина, але не думаю, що ті, хто вірять в Бога, здатні на таке. 

Їх варто дегуманізувати, але не недооцінювати. Не варто знецінювати зусилля, яких докладають захисники, аби їх перемогти. 

Переглянути цей допис в Instagram

– Чи вбачаєте ви відсутність мотивації у ворога? 

– Думаю, що проблеми з мотивацією у них є. Вони спочатку думали, що візьмуть Київ за три дні, а це затягнулося. Ба більше, у них значні втрати. Попри їх перевагу у кількості особового складу та зброї, ті міста, які їм вдалося захопити, вони далися їм дуже важко. Думаю, що мотивація у них страждає. Також добре працюють наші диванні війська, твіттерні, постійно показуючи їм втрати. Також західна зброя, зокрема HIMARS, добре їх кошмарить. Партизани також херсонські їм життя не дають. А з нашого боку мотивація навпаки висока. Нам нікуди відступати, це наш дім.