Про життя медіа в тимчасово окупованому Криму. Інтерв’ю з представником Нацради України з питань телебачення і радіомовлення

Для того, щоб тримати Крим в інформаційному фокусі України та світу, вкрай важливо підтримувати медіа, які свого часу були переміщені з тимчасово окупованого півострова.

Саме вони знаходяться на передовій Кримського напрямку інформаційного фронту, попри те, що потерпають від фінансових проблем, втратили передавачі, які поширювали сигнал на територію Криму, змушені іноді переходити в онлайн формат.

До АрміяInform завітав Володимир Ляшенко — представник Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі. Він розповів про другий рік дії Закону України «Про медіа», про стан свободи слова в тимчасово окупованому Криму та висвітлення кримської проблематики на підконтрольній Україні території. Також дав поради, як швидко розпізнати ворожий фейк.

«Сьогодні у Криму фактично всі медіа займаються пропагандистською діяльністю»

— Яким чином ви стежите за тим, що відбувається в Криму?

— До посадових обов’язків представника Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, відповідно до закону про медіа, який набрав чинності 31 березня 2023 року, належить представляти Національну раду на певній території. В моєму випадку це території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Оскільки вони тимчасово окуповані з 20 лютого 2014 року, то в мене трошки інший на сьогодні функціонал, ніж той, що передбачає закон, він більш сервісний, ніж здійснення перевірок та моніторингу.

Я не тільки займаюся моніторингом медіа, якихось інших речей на території Криму. Я займаюся тим, що надаю державні сервіси нашим медіа, які перемістилися з тимчасово окупованої території Криму на контрольовану територію України.

Окрім того, зараз намагаюся вирішити з нашими громадськими організаціями проблему друкованих медіа. У нас певний час була ситуація, коли друковані ЗМІ (зараз це друковані медіа) повинні були надсилати примірники свого паперового накладу до бібліотек і до Книжкової палати. Але з 2014 року цього не відбувалося по багатьох ЗМІ, по кримським — на 100%. І от нещодавно до мене звернулися і запитали, де можна подивитися підшивки кримських медіа. З’ясувалося, що їх ніде немає. При тому, що за даними Мін’юсту в Криму було зареєстровано станом на 2014 рік 6974 друкованих медіа. І коли починаєш шукати ці примірники — їх немає, більшості немає. Є державні видання, що випускала Рада міністрів АРК, Верховна Рада АРК, але це крапля в морі. Тому зараз я намагаюся знайти вихід з цієї ситуації.

На жаль, у Криму фактично всі медіа, окрім одиниць (я не буду їх називати, щоб не наражати на небезпеку), є такими, що займаються суто пропагандистською діяльністю. Вони є зброєю, за допомогою якої російська федерація веде інформаційну війну проти України.

— Тобто можна абсолютно чітко стверджувати, що на території тимчасового окупованого Криму свобода слова повністю відсутня?

— Вона там не присутня вже з лютого 2014 року. Ми всі знаємо, як це відбувалося. Заходили збройні сили російської федерації й займались тим, що або фізично викидали журналістів зі студій, або забирали все обладнання, або приєднували обладнання певних телерадіомовників до своїх каналів і розповсюджували російську пропаганду через медіа, які формально в той момент були ще українські.

— На вашу думку, наскільки посилився з 2022 року інформаційний тиск на українських громадян, які мешкають на окупованих територіях?

— Насправді дуже посилився. На території Криму росіяни працюють дуже системно. Це така злочинна системність, коли вони, образно кажучи, «затягують гайки», починаючи з 2014 року.

Наприклад, до 2022 року вони намагалися зробити ілюзію існування української преси на території Криму, зокрема, видавали друковані медіа українською мовою. У них був журнал і газета, накладом менш як 500 примірників кожен. Це чиста формальність. Для того, щоб коли вони потраплять до міжнародного суду, вони могли показати цей журнал, цю газету і сказати — бачите, ми українську мову плекаємо на території Криму, у нас там ЗМІ виходять.

Газета вже припинила видаватися українською. Це сталося після того, як міжнародний суд визначив, що росіяни займаються лінгвоцидом на території Криму. Залишився лише один журнал. І якщо порівняти публікації в ньому до 2022 року і після лютого 2022 року, то відмінність просто вражаюча. До лютого 2022 року там розповідали про «погану Україну», але все ж було багато і про Лесю Українку, і про Сосюру, і про інших діячів культури, про яких можна було писати за радянських часів. Після початку вторгнення цей журнал перетворився на суцільну платформу пропаганди. Тобто відбулася трансформація: якщо до 22 року ще якась видимість була, то після вона щезла.

З кримськотатарськими медіа там трохи інша ситуація. Коли у квітні 2015 року, після певних подій, звідти виїхав АТР (всі інші мовники виїхали ще раніше), то вони одразу зробили кримськотатарський телеканал «Міллет». І якщо цей канал до кінця 2021 року плюс-мінус був про культуру, але, звичайно, з російськими наративами про те, що кримським татарам стало добре жити, навіть краще, ніж було до депортації тощо, то після 2022 року він перетворився на суцільний пропагандистський потік.

Мені іноді доводиться по роботі їх передивлятися, але це треш, який у мене просто не вистачає зусиль дивитися, бо там просто шалена пропаганда — навіть на центральних російських каналах пропаганда менш жорстка, ніж на цьому каналі.

«Ситуація з фінансуванням переміщених локальних медіа сьогодні справді важка»

— На ваш погляд, українські ЗМІ достатньо приділяють уваги Криму?

— Давайте будемо розділяти загальнонаціональні й локальні українські медіа. У нас є, на щастя, медіа, які переїхали з тимчасово окупованих територій. Це два телеканали інформаційні — АТР та «Чорноморка» і один дитячий канал «Ляле». Також переїхали з тимчасово окупованої території три друкованих видання. Це «Кримська Світлиця», редакція якої працює в Києві з 2015 року, журнал «Чорноморська безпека», що відновив випуск у 2024 році. Це було севастопольське видання, де працювали журналісти, які зараз є політв’язнями — Володимир Дудка і Дмитро Штибликов. Також відновив своє видання на контрольованій території науковий журнал, який видає Таврійський національний університет імені В. Вернадського, — «Вчені записки ТНУ ім. В. Вернадського». Окрім того, університет зареєстрував ще один журнал, що має назву «Фітотерапія».

Також з тимчасово окупованої території Криму перемістилися два радіо. На жаль, вони обидва зараз не працюють. Це «Радіо Мейдан», яке входило до холдингу АТР і мовило кримськотатарською мовою. Воно закрилося 2022 року, тому що той передавач, що транслював його на територію Криму, був захоплений окупантами. У них була студія в Києві, але їх фактична аудиторія — це Крим і лівобережна частина Херсонщини, де компактно проживає кримськотатарський народ. Ще одне радіо «Хаят» було також тут, але також припинило свою діяльність ще у 2018 році. Тому на сьогодні у нас радіо немає.

Але у нас з’явилися нові онлайн-медіа, що спеціалізуються на кримській тематиці. Це «Голос Криму», громадське радіо «Джемат» і пов’язаний з ним «Кримський голос», а також агенція новин «QIRIM» або «Кримські новини». Ця агенція переїхала з Криму, але потім змінився її власник і у 2024 році вона зареєструвалася як онлайн-медіа.

До цього невеличкого пулу медіа, який спеціалізується на кримській тематиці, ще можна додати редакцію суспільного мовника «Суспільне Крим». І окремо треба говорити про «Крим Реалії», які не зареєструвалися як онлайн-медіа, але існують, як проєкт.

Згідно з новим законом про медіа, обов’язковою є реєстрація у мовників, що використовують радіочастотний ресурс (вони отримують ліцензію), а також у всіх телеканалів, навіть які не використовують радіочастотний ресурс, а, наприклад, працюють в мережі Інтернет. І обов’язково під час правового режиму воєнного стану повинні реєструватися друковані медіа. Онлайн-медіа можуть не реєструватися. Тому «Крим Реалії» — це проєкт, який працює з 2014 року. І хоча вони не зареєстровані, але вони чинні онлайн-медіа.

У нас сьогодні справді важка ситуація з фінансуванням переміщених локальних медіа. Значна їх кількість фінансувалася за рахунок грантових програм. Телеканали, зокрема, АТР, Чорноморка, — за окремою програмою Мінреінтеграції. Сьогодні Мінреінтеграції в стадії ліквідації й ця програма припинилася. То насправді були невеликі гроші, але тепер їх немає і телеканали, на жаль, опинилися під загрозою припинення діяльності. Для друкованих ЗМІ взагалі підтримки немає. Тому кримські друковані медіа зараз виходять в електронному вигляді, бо витрати на друк і розповсюдження зараз для них непідйомні.

Сьогодні для переміщених медіа з окупованих територій дуже важливою була б державна фінансова підтримка. Це не такі великі гроші в рамках держави, але вони допоможуть переміщеним з Криму медіа, по-перше, вижити, а по-друге — давати ту необхідну для кримців інформацію, щоб вони розуміли, що держава Україна пам’ятає про них. Що ми наближаємо деокупацію і наближаємо її, в тому числі в інформаційному полі України.

Тим більше, що в загальноукраїнських медіа кримська тематика представлена досить поверхово. На жаль, наші загальнонаціональні медіа — це перш за все про бізнес. Тому там частка кримської тематики не дуже велика. На тому ж телемарафоні інформація про Крим з’являється тільки якщо відбуваються якісь військові події на території півострова. Інші теми, навіть коли відбуваються кричущі порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Криму, не підхоплюються центральними каналами, бо на них не дуже можна «хайпанути»…

— Чому саме в період широкомасштабної війни виникла потреба зробити перереєстрацію ЗМІ й ввести суб’єкти у сфері медіа?

— Це насправді довга історія. Понад 10 років закон про медіа розглядали в деяких комітетах, на якихось погоджувальних радах тощо. І на мою особисту думку, це реально класний закон для мирного часу, бо він дуже демократичний.

Наприклад, реєстрація медіа настільки не важка, що можна зареєструватися «в один клік», як кажуть. І коли буде державний реєстр в електронному вигляді, то суб’єкти у сфері медіа зможуть просто зайти в кабінет і змінити там певні дані, приміром, місце знаходження редакції або контакти.

«Ми не можемо регулювати контент у соцмережах, але можемо збільшувати рівень інформаційної гігієни населення»

— На жаль, до Закону в останній момент були внесені певні статті, які повинні були врегулювати ситуацію під час воєнного стану. Але я, як представник органу, який займається регулюванням, бачу, що під час воєнного стану лише регулювання недостатньо.

Наприклад, онлайн-медіа у нас сьогодні можуть працювати не маючи реєстрації. Але, якщо ми подивимося на інформаційну складову українського суспільства, то в нас онлайн-медіа формують приблизно 70% інформаційного простору України. А із них соцмережі, що не регулюються ані цим, ані будь-яким іншим законом, складають понад 70%.

Європа зрозуміла цю ситуацію й ухвалила Акт про цифрові послуги, який нам треба буде імплементувати в українське законодавство. Наші законодавці поки вивчають, як це правильно зробити, бо на сьогодні ми не можемо регулювати контент у соцмережах, що не є в українській юрисдикції.

Росіяни цю ситуацію розуміють по-своєму. Вони, як я вже казав, системно злочинно працюють на цій ниві. Наприклад, розвивається штучний інтелект. Що таке штучний інтелект? Це програмний продукт, який аналізує величезні масиви інформації в мережі, і потім робить певні висновки за певними алгоритмами. Що роблять росіяни? Вони свідомо забруднюють мережу фейковими новинами. З часом штучний інтелект починає реагувати на них. І видає потім інформацію за фейковими новинами. І це дуже важка ситуація, яку на сьогодні ми не можемо регулювати. І я не думаю, що коли-небудь зможемо.

Єдине, що ми можемо зробити — це збільшувати рівень інформаційної гігієни населення. Користувач інтернету повинен мати навички критичного мислення, їх потрібно формувати. Ми це розуміємо.

— Можете назвати для наших читачів головні критерії, як розпізнати фейк?

— Перше, що має насторожувати — так званий «клікбейт» — кричущий заголовок, що викликає емоцію. Це перша ознака того, що ця новина створена не для того, щоб ти щось зрозумів, а для того, щоб ти щось відчув.

Друга ознака ймовірного фейку, коли новина містить фразу: «за нашими джерелами». Які насправді ці джерела? В більшості випадків — це ОБС — «одна бабка сказала». Для того, щоб мати джерела, треба дуже багато працювати. І насправді не кожне джерело є таким, якому можна і потрібно довіряти.

Третя ознака — коли ти бачиш, що цю новину починає тиражувати певна кількість «ноу нейм» каналів. Як тільки її починають масово поширювати анонімні канали — це, скоріш за все, «вкид», що має викликати або певну хвилю обурення, або ще якусь емоційну реакцію.

Ну і четверта ознака, коли ця новина взагалі не вкладається у здоровий глузд.

Також треба іноді виходити зі свого інформаційного оточення, як то кажуть «інформаційної бульбашки». Це дуже важливо, тому що в Інтернеті можна знайти багато, але життя є і поза межами Інтернету. Іноді треба зустрічатися з рідними, читати книжки, особливо книжки з оригінальними дослідженнями, навіть сидіти в архівах. Дуже важливо бачити, що відбувається навколо.