поради і вдалий досвід активних громад

15.06.2023

136 4 хвилин читано

Охайна кімната у невеликій сільській хаті. Тут жителька селища Вергуни Черкаської області Тетяна Лупакова живе лише пів року разом із двома дітьми, залишивши рідне місто Ізюм через повномасштабну війну.

Відтоді вона вже встигла зіткнутися з проблемами, які добре знайомі переміщеним особам, що прибули не до друзів чи родичів, а в нове незнайоме місце.

– Вперше я прибула до іншого селища. Там нас поселили у прихистку в школі, хоча дуже швидко надали будинок. Але ж я – жителька міста, тобто квартири, а тут – “умови” на вулиці: воду довилося носити, душ – приймати в сусідів, а прати – у волонтерів, – каже Тетяна.

У сільській раді казали, що допоможуть, але нічого не робили. Виявилося, що школа в сусідньому селі, й там дітей не хотіли приймати через втрату документів. Та і єдиний на кілька поселень лікар не завжди був на місці. Тому, коли у родини Тетяни з’явився шанс переїхати, вони ним скористалися.

Але зазвичай дівчата та жінки ВПО, що мають схожу історію, зазнають ще й психологічних проблем, що є наслідком травми або втрати близьких, зміни середовища, звичного простору та оточення, тобто так званого соціального капіталу – родинних та дружніх зв’язків і контактів у межах громадських і політичних організацій.

Дослідження кандидатки психологічних наук Катерини Педько “Психологічні чинники відновлення соціального капіталу ВПО” показало, що втрата звичного побуту та соціального капіталу веде до посилення недовіри, соціальної ізоляції та відсутності мотивації для побудови нових соціальних мереж.

– У нашому досліджені було опитано 100 осіб ВПО та 100 осіб контрольної групи, що не змінювали місце проживання протягом тривалого періоду життя. Ключова особливість між ними полягає у тому, що переміщені особи більш зорієнтовані на найближчі зв’язки, що заважає їм адаптуватись у громаді, бо соціальний капітал – це ще й налагодження зв’язків і з людьми, і з організаціями зовні. Вони не такі тісні, проте мають бути для повноцінної соціалізації, – стверджує авторка дослідження. – І вирішити ці проблеми самотужки часто буває складно.

Вдалий досвід адаптації жінок і дівчат ВПО

Вдосконалення стратегій соціальної згуртованості внутрішньо переміщених жінок та їхніх сімей у приймаючих громадах зараз є метою численних громадських організацій. У сільській місцевості подібну програму реалізувала громадська організація Сільські жінки України в межах проєкту “Адвокаційні зусилля для забезпечення доступу до послуг для жінок і дівчат, які постраждали від війни”, що охопив чотири громади у Львівській області.

– Ми мали на меті розповісти про права жінок, про резолюцію ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” саме жінкам у селах, і акцент був спрямований саме на зниження конфлікту між внутрішньо переміщеними особами та місцевими жінками, – пояснює заступниця голови організації Сільські жінки України Віра Жолубак.

Потоваришувати, надати їм нові можливості, познайомити з різними організаціями та структурами, які працюють для жінок, щоб вони познайомилися з темою жіночого лідерства, щоб розумілися на місцевих політиках.

За пів року, що тривав проєкт, втілений за підтримки уряду Канади, у Глинянській, Белзській, Новояричівській і Східницькій громадах Львівської області відбулися серії офлайн-зустрічей із жінками та дівчатами ВПО, де було обговорено проблеми, з якими стикаються останні, проживаючи у сільській місцевості.

Як виявилося в процесі роботи, пріоритетними були питання щодо послуг охорони здоров’я, наявності зв’язку, інтернету, доступності освіти та навіть психологічної допомоги.

Було також складено спільні плани дій та сформовано пропозиції до органів місцевого самоврядування. І це справді допомогло в адаптації, стверджує Олена Цілуйко, що переїхала з міста Золоте Луганської області до села Воютичі Львівської області, та завдяки проєкту сама створила об’єднання з місцевих жінок ВПО.

– Ці зустрічі допомогли нам, переселенкам, перезнайомитися одна з одною. Ми дізналися скільки нас, з яких ми міст, навіть із Маріуполя були жінки. Були ті, кому потрібна була допомога, та це виявилося вже в процесі дружньої розмови. І головне: ми почали об’єднуватися, створили групу в месенджері задля взаємопідтримки і допомоги. Почали збиратися, щоб виготовляти свічки для фронту, а зараз готуємо енергетичні батончики, – згадує Цілуйко.

Вона має поради і для тих, хто лише починає свій шлях у статусі внутрішньо переміщеної особи. Головне – не закриватися в собі та спробувати проявити активність. Також варто робити щось корисне для фронту або місцевої громади, тоді з часом товариські та дружні стосунки мають з’явитися й у новому місці.

Досвід об’єднання та адаптації жінок і дівчат ВПО на базі релігійної організації

Проявити ініціативу та створити штаб із допомоги переселенцям мають і місцеві громади. Схожа ініціатива запрацювала, наприклад, у Глинянській ОТГ тієї ж Львівської області на базі церкви.

Її організатором став місцевий священник Андрій Лукачик, що створив соціальний простір для внутрішньо переміщених осіб з ухилом на допомогу саме жінкам ВПО. У будівлі є конференц-зала, їдальня та кухня.

Зараз там відбуваються зустрічі із представниками благодійних організацій, форуми можливостей, зустрічі з юристами, де надають саме цей вид допомоги та пояснюють місцеві законодавчі ініціативи, а також проводять заходи з психологічної підтримки із залученням професійних психологів.

– Нам вдалося налагодити контакти з міжнародними благодійними організаціями. Вони шлють гуманітарну допомогу, яку видаємо у нашому хабі. Це одяг, ліки, побутові речі. Ми також проводили пошук нових місць проживання для переміщених жінок, розмовляли із власниками квартир і будинків щодо змоги їх прийняти та допомагали у пошуках роботи, – каже Андрій Лукачик.

Основна порада від нього полягає в ефективній організації спільноти внутрішньо переміщених осіб, бо отримати допомогу декільком людям складніше, аніж цілій групі, яку помічають і з якою мають рахуватися вже і керівники приймаючих громад.

Головною ж проблемою жінок та дівчат, які змінили місце проживання через війну, він називає втрату віри у майбутнє, енергії та мотивації до дій, і з цим їм мають допомагати не лише психологи, а й представники самої громади, яким необхідно проявити розуміння та гуманізм.

Цей матеріал став можливим завдяки ГО “Жінки в медіа” за підтримки уряду Канади в межах проекту “Голос жінок і лідерство – Україна”, що впроваджується Українським Жіночим Фондом.