Понад усе хотів захищати Херсон. Історія полеглого командира гранатометного відділення морпіхів Валерія Васіна

28.10.2023

138 3 хвилин читано

Черкащанин Валерій Васін пішов добровольцем захищати рідну землю. Коли 24 лютого Росія зухвало вдерлася повномасштабною війною в Україну, чоловік був за кордоном. Але одразу повернувся боронити Херсон, де залишалася його сім’я.

У званні сержанта Валерій Васін був командиром гранатометного відділення окремого батальйону морської піхоти.

Загинув 12 жовтня торік у бою з ворогом у Херсонській області. Йому було 47.

Зараз дивляться

Його дружина Олена Васіна розповідає про окупацію, про те, що й думки не було залишати країну і про свого чоловіка – героя, – який назавжди у серцях рідних і в нашій пам’яті.

З цього боку наш дім. В нас була така традиція, Іринка придумала, що 1 січня наш тато купався у річці, – дружина полеглого захисника Олена показує в телефоні фото. Вона, чоловік, донечка і пес на березі Дніпра.

З цього боку наш берег правий, а це відстань цього Дніпра, той бік вже в окупації. І коли деокупували Херсон, кілька днів не було світла і води. Люди виходили з відрами за водою і снайпери з того боку їх розстрілювали.

Олена з родиною тривалий час жила в Херсоні. Там і застала її з дітьми повномасштабна війна. Пережили окупацію. Виїхати з Херсону вдалося дивом у квітні 2022 року.

Чоловік на момент повномасштабного вторгнення був за кордоном в Польщі. Він трішки почекав, щоб родина виїхала, але було зрозуміло, що їх не випустять. З перших днів зайшли війська. Вони вже 26-го були точно в місті. І вже нікого не випускали. Місто було закрите.

Валерій не дочекався, поки родина виїде з окупованого міста і в березні вже повернувся до України. Понад усе хотів захищати Херсон.

Хочеш відпочити? Заходь на Факти.GAMES!

Доїхав якнайближче до Одеси, записався в морську піхоту, просився на Херсонський напрямок, щоб звільняти своїх. Вже в березні був у Миколаєві на передовій, захищав Миколаїв. Потім їх відвели в інше місце, а в серпні він знову попросився на Херсонський напрямок, перевівся в іншу бригаду, щоб звільняти Херсон. Він загинув під Херсоном.

Як він казав: Альонка, я вже ходжу по рідній землі, нас райдуга зустрічає. З окопу телефон підкидав, щоб сказати зранку, я тебе кохаю, доброго ранку, сонечко. Цього дуже не вистачає зараз…

У відпустку не ходив, розповідає Олена. Вдалося бачитися вкрай рідко. Зокрема, на дві години, коли вона з дітьми вийшла з окупації. Далі Валерія знову відправили на передову, а родина поїхала до Черкас. У день похорону Валерій мав летіти до Великої Британії на навчання. Добре володів і говорив англійською, знав польську. Мав юридичну освіту. Але до Британії так і не потрапив.

Якраз коли це сталося, це був мінометний обстріл, він все на себе прийняв. За ним вже виїхала машина, всі документи були оформлені. Хлопці сказали, що не встигли на пів години….

Побратими цінували свого командира, згадує жінка. Розповідали Олені, що він завжди був спокійним, виваженим і навіть під час обстрілів, хоч і бачили вже все, все одно нервували. А дивились на нього і одразу заспокоювались.

Загинув Валерій Васін 12 жовтня торік внаслідок ворожого обстрілу під час бойового зіткнення з силами противника. Саме готувався плацдарм для звільнення Херсона.

Разом з тілом чоловіка родина отримала і його телефон. В ньому знайшли відеовітання доні на день народження. Але відправити його тато не встиг. Не було змоги. А через день Валерій загинув.

Валерій Васін – віцепрезидент Федерації кіокушинкай України, очолював Херсонську обласну філію ФКУ, багаторазовий чемпіон та призер України, бронзовий призер 15-го Чемпіонату Європи. До війни працював тренером-викладачем і присвятив себе вихованню дітей та молоді міста Херсона. Мав свою команду.

В нього другий дан по карате, чорний пояс, другий дан. Він призер Європи, по Україні перші-другі місця. В нас син 18 років, то він теж уже займався карате, теж займав перші-другі місця по Україні. Зараз син навчається у військовому інституті. Було дуже важко, якраз почалася війна і вступ, я дуже боялася, але дитина вже була “заряджена”, це з п’яти років була його мрія. Я не маю права ламати йому мрію, каже Олена.

Попри те, що виміряти горе не можна, Олена рада, що найважливіші події в житті родини Валерій таки застав. Прийняв присягу сина. А він зумів не зрадити дитячій мрії і вступив туди, куди хотів.

Таких спогадів дуже багато. Здебільшого живеш пам’яттю. Єдине, фотографії без сліз дивиться не можна. Таке враження, що це якесь минуле життя.

Виїхати з України, розповідає, Олена, і думки не було. В родині люблять свою країну і любили ще до того, каже, як це стало популярним. З перших класів син носив у школу у Херсоні вишиванку, говорити теж намагалися українською. І нині Олена впевнена, Україна переможе.