Україна і світ

Поганий мир чи добра війна: Що несе “Платформа примирення” від Сивохи?

Колишній комедійний актор та ведучий, а нині — заступник секретаря РНБО Сергій Сивохо запропонував ідею для досягнення миру на Донбасі, проте не всі сприйняли її добре



Лідер “Нацкорпусу” Андрій Білецький обіцяв “теплу зустріч” “Національній платформі примирення і єдності”. Йдеться про проект заступника голови РНБО Сергія Сивохи, котрий мали презентувати в понеділок, 17 лютого. Білецький заявив, що йому є, що сказати з приводу “примирення”, і закликав всіх ветеранів АТО приєднатися до нього. Однак, на жаль (чи на щастя), ветерани були позбавлені можливості фізично розім’ятися під будівлею РНБО. Масові обстріли українських позицій під Золотим, які відбулися 18-го, поставили братання з противником на паузу.

Сам Сивохо назвав цю атаку “цинічною провокацією”, зазначивши, що презентація “Платформи” не скасовується, а лише переноситься. На коли – невідомо. Автор проекту закликав читачів своєї ФБ-сторінки “слідкувати за анонсами”.

Втім, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов стверджує в коментарях 112.ua, що відтермінування відбувається не тільки і не стільки через обстріли. Вся сіль у тому, що з обох сторін (як української, так і російської) змінилися контактери. В РФ з українського напрямку вибув екс-помічник Путіна Владислав Сурков (на зміну йому прийшов новий куратор – Дмитро Козак, щоправда, іще не затверджений Кремлем). А в Україні відбулася рокіровка в офісі президента: замість Андрія Богдана ОП очолив Андрій Єрмак.

Новини за темою



Історія війни Богдана і Єрмака

Тому “з часом до ідеї “Платформи примирення” повернуться, аби Єрмак міг вибудувати свою власну лінію по поверненню територій, – говорить Карасьов. – Цю концепцію Сивохо формував ще за Богдана, але Богдан мало цікавився Донбасом. А от у Єрмака основна місія полягає якраз у проведенні виборів та поверненні територій. Тому на Банковій виникла потреба взяти паузу й узгодити проект Сивохи в контексті місії Єрмака”.

І поки пауза триває, саме час розібратися у тому, що ж пропонує Сергій Сивохо. А точніше, тандем Сивохи і Єрмака як нових лобістів “зшивання” України.

Як спойлер зауважимо, що про проект Сивохи невідомо майже нічого. Хіба що те, що він сам виклав на своєму Фейсбуці. 

Діалог як ідея фікс

Отже, на ФБ-сторінці Сивохо оприлюднив короткий відеоролик, у якому цитується заява президента Володимира Зеленського, озвучена ним на форумі єдності в Маріуполі: “Держава повинна не лише пояснювати свої кроки, вона повинна разом з громадянським суспільством ініціювати масштабний національний діалог. Ми маємо вирішувати всі питання не в телефонних розмовах, а дивлячись одне одному в очі, щоб припинити війну і повернути наші українські території”.

Вхопившись за ключове слово, Сивохо розвинув президентську думку так. “Будь-який мирний процес починається з діалогу. Ми допоможемо людям по обидва боки лінії дотику слухати та чути. Це наше завдання”, – написав він, не навівши подробиць свого плану.

Тобто далі – додумуйте самі.

Слід зауважити, що ідея примирення з вуст Сивохи звучить не вперше. Після свого призначення у жовтні 2019-го він вже говорив про те, що українці мусять навчитися “розуміти, прощати та просити вибачення”. Чим, до речі, дуже сильно збурив тих, хто ніяк не міг второпати, у кого і за що він має просити пробачення.

Місяцем пізніше, в листопаді 2019-го, Сивохо взяв участь у міжнародному форумі щодо Донбасу, після якого закликав повернути людей зі Сходу “ментально” — “вже зараз, навіть поки території не повернуто під контроль України”.

Для ментального повернення, на думку Сивохи, необхідно: “повернути старим пенсії”; компенсувати збитки за зруйноване та втрачене житло на Донбасі; видати українські документи 140 тис. дітей, які народилися на непідконтрольних територіях (Донбас і Крим); спростити порядок перетину КПВВ та створити “нормальні людські умови” на пропускних пунктах; змінити інформаційну політику: “позбавитися від штампів “свої-чужі, сепари-укри”, використовувати термін “лінія дотику” замість “лінія розмежування” тощо.

(До речі, зауважимо в дужках, що одну з його настанов президент Зеленський ретельно виконує просто зараз. Риторика глави держави – коли той говорить про російсько-українську війну – є доволі специфічною. Принаймні, слова “контактна лінія” замість “лінії розмежування” він вживає).



І ще одне співзвуччя зі словами Сивохи. На Мюнхенській конференції з питань безпеки (14−16 лютого 2020 року) президент Володимир Зеленський відзначав, що влада готова до діалогу з мирним населенням на території ОРДЛО. Він додав, що важливо врахувати думку й тих 1,5 млн громадян, котрі є вимушеними переселенцями з окупованих українських територій.

“Саме тому ми ініціювали створення громадської діалогової платформи “Мир Донбасу”, до якої вони мають бути залучені. Вони повинні бути залучені до консультацій на мінському майданчику та активно брати участь в обговоренні свого майбутнього в складі єдиної України”, — заявив Зеленський у Мюнхені.

Хто з ким сварився?

Утім саме слово “примирення” для багатьох звучить надто виклично та провокативно. Про нього можна буде говорити тільки після перемоги у війні з Росією, вважає депутат від “Європейської солідарності” Володимир В’ятрович. “Мене дивує, як багато зараз говориться про примирення. Примирення – це процес, який відбувається після війни. Національне примирення – це процес, про який, очевидно, ми повинні думати, до якого повинні готуватись після перемоги у цій війні”, – говорить В’ятрович журналістам.

“Коли я чую про платформу примирення, – додає екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін, – то хочеться запитати, а хто з ким сварився. Я не сварився з українськими громадянами, які мешкають на Донбасі. Ніхто з вас, сподіваюсь, теж. А російську агресію платформами не зупинити. Така ескалація, як біля Золотого, без керування з Москви на 100% неможлива. І час не випадковий: одразу після Мюнхенської конференції, перед подіями в рамках ООН, у роковини початку кривавих подій на Майдані та на річницю відводу військ з Дебальцевого – символіка російських дій очевидна”.

А політолог Кирило Сазонов каже з цього приводу наступне: “Ініціатива приречена на провал, тому що вона з самого початку не збігається з реальністю. Київ не воює з Донецьком. Луганськ не воює зі Львовом. Є російська агресія на Сході України і в Криму. Україна може захищати себе від реального агресора – ніяких конфліктів з мешканцями ОРДЛО немає. Росія хоче, щоб під гаслами примирення за стіл переговорів сіли офіційні представники України і ватажки псевдореспублік”.

Новини за темою



Ми не сварилися з українцями на Донбасі. З ким будемо миритися?

Іще одна депутатка з фракції Порошенка – Ірина Фриз – називає ініціативи Сивохи колабораціонізмом та державною зрадою. Засуджують екс-коміка і в “Голосі”. “Скільки ще має загинути людей, щоб ми зрозуміли, що будь-яка поступка – це наша слабкість? Ніяких поступок не повинно бути, поки не припиниться стрілянина. Поки Росія не припинить стріляти. І поки ми будемо йти на поступки, смерті триватимуть”, – говорить з трибуни Верховної Ради депутат Вакарчука Сергій Рахманін.

Показово, що в “Слузі народу” ініціативу Сивохи не коментують взагалі. На це звернув увагу навіть російський “Комерсант”. Влада “довірила її просування Сергію Сивосі як людині, котра, хоча і входить в команду Володимира Зеленського, але не пов’язана безпосередньо з його найближчим оточенням і яка не є депутатом парламенту від партії влади. Його віддаленість і від офісу президента, і від президентської фракції повинна захистити репутацію офіційного Києва в разі провалу ініціативи”, – пише видання.

Отже, провал “Платформи” на Банковій не виключають. Але від ідеї все ж не відмовляються. Чому?

Чи є у “Платформи” плюси?

“Теоретично така ідея може існувати. Бо є величезна проблема зі сприйняттям українцями один одного. І така проблема існує не лише з того, але й з цього боку. Тому навіть якщо повернення Донбасу відбудеться на виключно українських умовах, нам знадобиться не лише деокупація, але й реінтеграція. Тобто все треба буде починати з початку. Але все це теорія. А як все це відбуватиметься на практиці – абсолютно не уявляю”, – коментує для 112.ua заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

Він же вказує й на одну значну перепону для ведення будь-яких розмов із населенням ОРДЛО. Навіть з тією його частиною, котра теоретично могла зберегти проукраїнські настрої. “Як можна почати діалог з нашого боку – це зрозуміло, а от з іншого?.. Одну частину Донбасу представлятимуть внутрішньо переміщені особи – тут також вже ясно. Але ще одна складова діалогу – так зване “мирне населення” тимчасово окупованих територій. Але ж ми знаємо, що режим, який існує там – це військовий режим. В його основі лежить залякування. То як без відома центрального керівництва (де б воно не було – в Луганську чи Москві) людина можна представлятиме ОРДЛО?”.

Новини за темою



Зеленський заявив про намір провести місцеві вибори у жовтні 2020, включаючи ОРДЛО, але тільки за законами України

“Все це може бути реалізоване лише в одному випадку, – веде далі експерт, – у випадку, неприйнятному для України. Коли ми визнаємо суб’єктність “ДНР/ЛРН”. Але весь період військових дій ми заперечували існування цих республік та визнавали їх маріонетками Росії. Якщо відійти від таких трактувань та визнати їх, це означатиме фактично капітуляцію. І нині вже відбувається вкидання подібної перспективи у громадську свідомість. Перші кроки до підготовки сприйняття цього факту вже робляться. Самотужки визнати “ДНР/ЛНР” Зеленський не може, бо їх не визнає український народ, від ставлення якого до себе президент дуже залежний. Саме тому й важливо підготувати громадську думку, і оця “Платформа примирення” виступатиме тим маслом, яке цю думку змащуватиме”.

Тим часом цитований вище Павло Клімкін вважає, що контакти з українцями окупованого Донбасу, “безумовно, мають бути мегапріоритетом”. Причому, зазначає він, йдеться про “всі виміри: релігійні, жіночі організації, екологи – без питань. Але не потрібно називати це примиренням, адже воюємо ми не з самі з собою, а з російським режимом, в нас не громадянський конфлікт, а конфлікт з Росією та її окупаційною адміністрацією на Донбасі і в Криму”.

А політолог Вадим Карасьов зазначає, що не треба уявляти собі “Платформу примирення” як круглий стіл, за який сядуть українці, з одного боку, і бойовики “ДНР/ЛНР”, з іншого. “Маються на увазі гуманітарні контакти, а не діалог у безпосередньому розумінні цього слова. Це було б надто пафосно. Єрмак не зацікавлений, аби все завершилося пшиком. Якщо вже давати проекту світло, то потрібно, аби він став прикладним”.

А на прохання навести приклади гуманітарних контактів Карасьов відповідає, шо одним із них може бути мовлення на окуповані території, котре українська влада планує запустити з 1 березня.  

Загрози й небезпеки

Мовлення – мовленням, а все таки проект Сивохи містить забагато прихованих загроз. І перша загроза полягає в тому, що відбувається певне зміщення акцентів. “На міжнародній арені Кремль зможе переконливо доводити, що у нас громадянський конфлікт, а РФ – не агресор, а посередник на переговорах. Об’єктивно ситуація сьогодні склалася таким чином, що ніякі компроміси не вийдуть. РФ хоче бачити Україну в статусі колонії. Україна хоче бути незалежною стороною. Середини, на якій можна зійтися в процесі переговорів, у природі не існує”, – переконаний Кирило Сазонов.

У “Платформі” Сивохи “криється велика небезпека, бо сам Сивохо казав, що війну треба припинити негайно – і неважливо, з яким результатом. А це може означати і капітуляцію України, і її поразку”, – зауважує політексперт Євген Булавка.

“Нинішня ситуація виглядає таким чином, що влада намагається реалізувати або свій власний сценарій, або нав’язаний ззовні. Бо ідея про те, що в Україні триває внутрішній конфлікт, походить з Росії”, – каже він. І додає: “Єрмак – людина, котрій Зеленський, очевидно, довіряє. Саме на нього покладена чимала частина перемовин як з росіянами, так і з американцями. Однак навряд чи він сам є генератором ідей щодо примирення, він, радше, є їхнім ретранслятором”.



Булавка звертає увагу на ще три важливі речі. Передусім – на ефір Олексія Венедиктова, російського журналіста та головного редактора “Еха Москви”. Під час ефіру Венедиктов прямо говорить про те, що заміна Суркова на Козака знаменує суттєве перезавантаження російської політики щодо України, яке, між іншим, не віщує нам нічого доброго.

“У Владислава Юрійовича Суркова була своя концепція, яку з 2014-го він проводив як помічник президента. І президент його слухався. Тобто він приєднувався до цієї концепції. Назвемо цю концепцію “Новоросія” – це незалежна велика територія південного сходу України, яка може приєднатися до Російської Федерації. А може і не приєднатися, як Осетія. Неважливо. Новоросія, самостійна, окрема від України”, – пояснює замисел Венедиктов.

Але “не вийшло, – продовжує він. – І після 5-6 років президенту була запропонована інша модель. Це модель, яку Дмитро Миколайович Козак разом з Євросоюзом і США здійснив у Придністров’ї. Тобто він показав свою ефективність”.

“Концепція полягає в тому, що (…) російський бізнес, російських громадян, російську мову, російські гроші, російську зброю вводять (в оригиналі – “впендюривают”) в Україну, як отруєну пігулку. І нехай вона там буде. І ми тоді виконаємо мінські угоди. Заберіть цей отруєний пиріжок, а тоді зніміть санкції”, – говорить Венедиктов.

Якщо все піде саме за таким сценарієм (прообразом якого є Придністров’я), продовжує Євген Булавка, Україна зіткнеться з цілою низкою проблем. І, можливо, найменшою з них стане втрата безвізу. “Ми цілком можемо до цього прийти, – вважає Булавка. – Бо підтримання того європейського “тонусу”, на якому був отриманий безвіз, потребує безперервної уваги з боку влади. А якщо ця увага втрачається, запускаються інші процеси, і привабливість України в очах іноземних партнерів падає”. І це той другий момент, який відзначає експерт.

А третій полягає в наступному. “Якщо цей так званий діалог відбудеться, то цілком можливо, що інші регіони також будуть спровоковані на те, аби вимагати собі ширших прав чи ширших діалогів із Києвом. Окрім всього іншого, у нас є Закарпаття, і, як ми знаємо, влада Угорщини, яка мутить там воду, співпрацює із Москвою та є лояльною до Москви”.

І не лише Угорщина, додамо від себе. Мер Львова Андрій Садовий пару років тому вже висловлював невдоволення тим, що Донбас може виторгувати собі ті чи інші преференції. За що така честь цьому регіону, котрий підтримав вогнище війни – на відміну, приміром, від законослухняної Галичини? – резонно запитував Садовий.

Одним словом, як резюмує Булавка, “парадоксальна складається ситуація: теза про діалог несе в собі якщо не розкол, то загрозу відчутної тенденції до роз’єднання”. І з цим, здається, не посперечаєшся.  

Наталія Лебідь

Джерело: www.112.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Теги
Back to top button
Facebook
Close