Побратими та рідні вшанували пам’ять загиблих героїв-льотчиків

14.07.2023

134 2 хвилин читано

14 липня 2014 року. Екіпаж військового льотчика Дмитра Майбороди виконує бойове завдання з десантування вантажів парашутним способом. Близько 12.20 у районі села Давидо-Микільське Луганської області літак Ан-26 однієї із бригад Повітряних Сил ЗСУ був атакований ворожою керованою ракетою на висоті 6500 метрів. Одразу почались некеровані процеси. Екіпаж за командою покинув літак. Командир екіпажу та його помічник скільки могли втримували машину у повітрі, аби відвести її якомога далі від населених пунктів. Бокові навантаження не дозволили льотчикам залишити літак. Дмитро Майборода та Дмитро Шкарбун ціною власного життя врятували шістьох членів екіпажу та мирних українців, які були на землі…

Сьогодні, 9 років по цій трагічній даті, побратими та рідні зібрались, щоб вшанувати пам’ять загиблих героїв-льотчиків.

— Трагічною і водночас героїчною сторінкою у новітній історії наших Повітряних Сил стало 14 липня 2014 року, коли в свій останній політ пішли двоє надзвичайно потужно підготовлених льотчики — підполковник Дмитро Майборода та підполковник Дмитро Шкарбун, — звернувся до особового складу командир військової частини. — Вони з честю та відвагою виконали бойове завдання, відвернувши літак від населених пунктів із мирними цивільними мешканцями. Вони були, є і будуть навіки в наших серцях. Дякую вам, батькам, за виховання таких синів, дійсно Героїв України. Обидва Дмитра поклали своє життя за вільну Україну. Їхній подвиг став першими кроками боротьби у новітній історії нашої вільної України за незалежність і суверенітет. Вічна їм пам’ять! Вічна шана батькам Героїв, які поставили їх на крило, дали путівку в життя та виховали гідними офіцерами, які передали свої знання як інструктори майбутньому молодому льотному поколінню. Слава Україні! Слава Повітряним Силам! Героям слава!

Далі спогадами про свого сина Дмитра поділилась Тетяна Іванівна Майборода. Ледь стримуючи сльози, мати Героя України розповіла про його дитячі й курсантські роки, шалене бажання стати льотчиком та про те, як їздила на окуповані українські землі, аби забрати тіло найріднішої людини.

— «Мамо, у мене все вийшло!» — радів Дмитро, коли вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, — згадує Тетяна Іванівна. — А далі — нелегкий шлях через терени до небес… Він подолав безліч перепон на шляху до льотної справи, адже до нестями хотів літати, і це бажання стало сенсом його життя. Небо було його долею. Коли на Донбасі розпочались активні бойові дії, мій син жодного разу не відмовився від вильотів для виконання бойових завдань. Дмитро дуже любив це життя. Коли ворожа ракета влучила в літак, завдяки правильним діям командира були врятовані людські життя. А далі… я поїхала на окуповану територію за тілом свого сина та його побратима. Ні блокпости ворога, ні будь-які кордони не стали мені на заваді, адже перешкод та перепон для матері немає. Єдине, я молилась, щоб в дорозі нічого не трапилось. Свого сина та Дмитра Шкарбуна я повернула додому. Дуже вдячна вам, побратимам Діми, що ви пам’ятаєте про нього та підтримуєте його родину.

Обом офіцерам посмертно присвоєне звання «підполковник».

За виняткову мужність і самопожертву, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність Військовій присязі Дмитро Майборода удостоєний звання Героя України з нагородженням орденом «Золота Зірка» (посмертно).

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі під час російсько-української війни, Дмитро Шкарбун нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).