Першими прийшли на допомогу: спогади рятувальника, медика та поліцейського про ракетний удар по Львову 6 липня

6 липня російські військові завдали ракетного удару по Львову. Одна з ракет потрапила у житловий будинок на вулиці Стрийській та зруйнувала його. Тоді загинуло десять львів’ян, а ще 42 людини отримали травми. Працівники служб, які першими надавали допомогу, поділилися з Суспільним спогадами про ту ніч.

Люди були розгублені — поліція

Першими на місце ракетного удару приїхали працівники патрульної поліції Львівської області Роман Борисенко, Андрій Штибель та Тарас Оленич. Тієї ночі працівники поліції патрулювали місто та стежили, чи ніхто не порушує комендантської години. Капітан Роман Борисенко згадує, що їхній екіпаж якраз перебував у районі вулиць Стрийська та Володимира Великого.

“Повітряна тривога йшла каскадом. До нашої області вона дійшла трохи пізніше. Було зрозуміло, що є реальна ракетна небезпека. Почалася тривога і через 15 хвилин ми почули вибухи. Ще не було зрозуміло чи це робота ППО, чи щось інше. А потім пролунав дуже сильний вибух. Тоді й стало зрозуміло, що є влучання”, — каже поліцейський.

Патруль зорієнтувався, де саме пролунав вибух, і відразу поїхав туди. На місці побачили мешканців, які вибігали з будинків. Люди буди напівроздягнуті, хтось був посічений склом, на дорозі валялися уламки, у будинках – вибиті вікна.

“Ми зайшли у двір і побачили, що в будинку немає півтора поверху. Ми побігли туди, почали відводити людей у парк. Я також доповів черговим про цю ситуацію. Мені звеліли терміново всіх евакуйовувати: була небезпека, що ще прилетять ракети”, —говорить Роман Борисенко.

Розповідає, що мешканці будинку, які зуміли повибігати на вулицю, перебували у сильному шокові, стояли і дивилися на своє зруйноване помешкання і не знали, що робити далі. Працівники поліції змушували їх відійти на безпечну відстань у парк, розташований поруч.

“Ще не було нікого: ні рятувальників, ні медиків. Тільки ніч, розгублені люди і купа руйнувань. Люди не знали, що їм робити: чи втікати кудись і ховатися, чи повертатися у хату за документами. Також вони кричали, що під завалами залишилися люди. Мої напарники, як ті коти, почали там лазити, кликати людей”, — каже капітан.

Так вдалося почути одну з мешканок — пані Олю, котра повідомила, що вона жива, її привалило, але відкритих кровотеч нема. Пізніше, коли її витягнули, виявилося, що у неї зламана нога.

Мешканці, послухавшись поліцейських, пішли у парк, хто в чому був: хто загорнувся у ковдру, яку встиг схопити, хто – у халатах, перелазили через паркан.

“Одному з чоловіків посікло ногу уламками скла, ми йому надали допомогу. Він каже: я так гарно дивився собі футбол, якраз молодіжна збірна України грала, а тут – таке!”, — розповідає Роман Борисенко.

Одна з мешканок розповіла, що як тільки почула звуки тривоги, то схопила дитину і пішла в укриття. А потім прилетіла ракета і зруйнувала увесь поверх, де було їхнє житло.

“Вже десь зранку, годині о сьомій, прийшли двоє, подружжя з сумками. Виявилося, що вони – переселенці з Харкова, винаймали помешкання у цьому будинку. І оце на два дні поїхали відпочити в Карпати. Жінка як стояла, так і сіла на землю, плаче. А її чоловік спокійно сприйняв новину, каже: ото нам пощастило”, — говорить поліцейський.

Міні-шпиталь у бомбосховищі

Лікар з медицини невідкладних станів Львівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Роман Сеньків в ту ніч чергував. Коли оголосили повітряну тривогу, то всі працівники спустилися в укриття.

“Пролунав перший вибух і ми отримали виклик. За інструкцією ми не зобов’язані виїжджати на виклик допоки не буде відбою. Але ми вирішили не чекати, а їхати, оскільки там хтось потребував нашої допомоги”, — говорить чоловік.

Додає, що разом з ним були фельдшерка Любов Шам та водій Ігор Помірко.

Бригада “швидкої” була вже неподалік від зруйнованого будинку, коли їм повідомили, що залишається загроза повторних обстрілів. Тому медики скористалися найближчим укриттям. А там вже ховалися ті, хто зазнав відносно незначних ушкоджень та потребував медичної допомоги.

Лікар Роман Сеньків. Фото надав Андрій Сеньків

“Тут були і молоді вісімнадцятирічні, і старші, до 65-и років; чоловіки, жінки. Дітей не було. Проблеми були різні: запаморочення, панічні атаки, гострі реакції на стрес. Багато було постраждалих від уламків скла”, — розповідає Роман Сеньків.

Медики відразу облаштували в цьому укритті майданчик, куди почали приходили інші потерпілі. Лікар припускає, що спрацювало сарафанне радіо, коли мешканці передавали один одному, де зараз, в цю хвилину, можна отримати медичну допомогу.

“Були й такі, яким потрібна була госпіталізація. Для них ми тут виділили частину приміщення. А коли пролунав відбій, то ми їх відвезли у лікарню Святого Пантелеймона”, — каже лікар.

Згадує, що один чоловік отримав рвану рану на голові, а в іншого уламок скла застряг у стегні.

Роман Сеньків зізнався, що у своїй медичній практиці вперше зіткнувся з такою кількістю пацієнтів. Каже, що було стресово: розумієш, що тривога триває, що є багато людей, які потребують твоєї допомоги, і від твого рішення багато що залежить.

“Люди панікували. Вони крім медичної допомоги потребували й психологічної підтримки. Вони говорили, що спали і прокинулися від вибуху. Деякі з них вибігли у піжамах. Ми їм говорили, щоби вони не хвилювалися, що ми будемо поряд з ними та не покинемо їх до завершення тривоги”, — говорить Роман.

Чотири хвилини — наче вічність

Головний майстер-сержант, командир відділення ДСНС у Львові Олександр Мочульський згадує, що тієї ночі вибух був такий сильний, що його було чутно в укритті, де перебували рятувальники.

“Коли ми почули вибухи, то зрозуміли, що зараз нас скерують на місце події. Ми прибули туди одними з перших. Побачили, що у людей паніка, хаос”, — каже чоловік.

Працівники ДСНС почали розбирати завали та витягувати людей: зайшли в під’їзд, побачили, що двох поверхів будинку немає, прислухалися до криків людей, придивлялися, чи хтось де світить ліхтариком.

“Почули як кричить жінка. Ми почали освітлювати це місце. Побачили як з-під завалів виступає рука. Почали розбирати конструкції та речі домашнього вжитку, якими її затисло”, — говорить Олександр Мочульський.

Під час цих робіт увесь час розмовляли з жінкою: питали, як вона себе почуває, де вона працює, чи є ще хтось поруч. Вона відповідала і поступово заспокоювалася, адже допомога була вже поруч.

Вивільнення цієї мешканки тривало хвилини чотири. Коли жінку поклали на ноші, то відразу помітили, що вона має перелом ноги. Рятувальники разом з поліцейськими винесли її та передали медикам. А самі повернулися за наступним.

“У сусідній квартирі побачили, що звідти хтось світить ліхтариком з телефона. Оцінили обстановку: чи ми можемо вручну розібрати ці завали. Далі – наступний. Декому допомагали виходити з їхніх квартир за допомогою драбин”, — розповідає рятувальник.

Рятувальники, які працювали на місці події. Фото з особистого архіву Олександра Мочульського

Олександру Мочульському також довелося діставати з-під завалів і тіла загиблих.

“Десь за годину після початку рятувальних робіт ми знайшли першого загиблого. І чим глибше ми копали, тих їх ставало більше”, — каже чоловік.

Рятувальник каже, що під час роботи він не відчував жодних емоцій – думав тільки про те, аби надати допомогу цивільним. Але вже опісля його охопила злість на росіян, які вбивають мирних мешканців України та руйнують помешкання.

Що відомо про ракетний удар по Львову 6 липня

Вночі 6 липня Росія вдарила ракетами “Калібр” по Львову та Львівщині.

Начальник Львівської ОВА Максим Козицький повідомив, що три ракети влучили по Львову. Попередньо, одна прямо влучила у два житлові будинки.

“Львів — Ансамбль історичного центру” є комплексом із 17 житлових будинків, що має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Будинки житлового комплексу для викладачів Львівської політехніки 1930-х років занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Вранці 7 липня рятувальники знайшли під завалами будинку десяту загиблу людину. Ще 42 людини поранені.