Перша німецька екранізація Ремарка: рецензія на фільм На Західному фронті без змін

На платформі Netflix вийшла масштабна четверта в історії екранізація антивоєнного роману Еріха Марії Ремарка На Західному фронті без змін, але перша реалізована Німеччиною. Раніше твір екранізували США та Велика Британія, при чому голлівудська версія картини 1930 року на першій церемонії Оскар здобула дві статуетки за найкращий фільм та режисуру.

Режисером німецького фільму виступив Едвард Берґер, який в одному з інтерв’ю сказав, що на цей римейк його надихнули Brexit та 45-й президент США Дональд Трамп, а сама картина попереджає про небезпеку “бездумного націоналізму”.

Важко не провести паралель між подіями у фільмі та війною в Україні, коли тисячі людей віддають своє життя через марнославство бездумного боягузливого старця. Зокрема, з фразою у фільмі “За десять днів будемо крокувати Парижем” і мріями росіян про “Київ за три дні”.

Для загарбників війна – це конвеєр людських життів, які вони кидають на забій заради своїх хворобливих фантазій. На початку стрічки є потужний епізод із солдатом добровольцем Паулем Боймером, який прагне битися за велич та славу своєї батьківщини. Коли йому вручають форму, він бачить ім’я іншої людини, вишите на комірі. Пауль каже офіцеру, що цей одяг вже комусь належить, на що лунає відповідь:

— Ага, так. Напевно, він був замалий для хлопця.

Офіцер зриває бирку і повертає форму молодому солдату. Коли Пауль відходить, на підлозі під столом видно десятки викинутих бирок з іменами, що свідчить, що уніформа належала раніше загиблим солдатам. Це показано в епілозі, коли солдати гинуть, з них знімають одяг, який перуть жінки та переробляють в уніформу для новобранців. А потім їх відправляють на конвеєр жорстокої, кривавої та програшної війни.

Коли 17-річного Пауля відправляють на північ Франції, він врешті розуміє, що війна не така героїчна, як його змусила повірити пропаганда. Після першої великої битви Паулю дають невелику сумку та наказують наповнити її жетонами своїх загиблих товаришів, щоб повідомити їхнім сім’ям про загибель.

Більшість сцен у картині відбуваються безпосередньо у театрі бойових дій, але вони перериваються кадрами кабінетних перипетій. Тут важливу роль відіграє Даніель Брюль у ролі Матіаса Ерцбергера – німецького політика, який намагається покласти край війні дипломатією. А також роботою Девіда Штрісова у ролі генерала Фрідріха, який в останні години перед перемир’ям віддає наказ про безглуздий наступ, щоб заволодіти чужою територією.

Деякі сцени у картині перегукуються з фільмом Сема Мендеса 1917, але все ж менш ефектні. Хоча сцена з танками та вогнеметами виразна. Але, як відомо, герої Берґера та Мендеса – це солдати по різні боки барикад.

Стрічку здебільшого знімали у Чехії, а режисер Берґер і оператор Джеймс Френд наповнили її насиченими кольоровими тонами, які передають відчуття терміновості та періоду початку XX століття. Картина переносить глядача у вкриті брудом, мокрі від дощу, забризкані кров’ю черевики та уніформи молодих німецьких солдатів, які воюють з французами.

Музику до картини написав німецький композитор Фолькер Бертельман. І його партитуру варто згадати, адже це не типова тривіальна музика у фільмах про війну. У ній поєднується суміш духових інструментів та барабанів. Саундтрек допомагає створити передчуття жаху апокаліпсису чи фільму жахів, хоча насправді це На Західному фронті без змін – фільм про Першу світову війну.

До речі, екранізація Льюїса Майлстоуна 1930 року розгнівила Адольфа Гітлера та нацистську партію – фільм був заборонений у Німеччині майже два десятиліття за те, що настільки влучно зобразив ціну людського життя у війні. У 2023 році Німеччина побореться за Оскар з власною екранізацією антивоєнного роману Ремарка.

Робота Едварда Берґера справді хороша і не поступається Шляху слави Стенлі Кубрика, Врятувати рядового Раяна Стівена Спілберга, Взводу Олівера Стоуна та 1917 Сема Мендеса. Перегляд стрічки викликає непрості враження та вчергове підкреслює, що солдати, які гинуть у війнах, є пішаками у грі на шахівниці автократів.

На платформі Netflix вийшла масштабна четверта в історії екранізація антивоєнного роману Еріха Марії Ремарка На Західному фронті без змін, але перша реалізована Німеччиною. Раніше твір екранізували США та Велика Британія, при чому голлівудська версія картини 1930 року на першій церемонії Оскар здобула дві статуетки за найкращий фільм та режисуру.

Режисером німецького фільму виступив Едвард Берґер, який в одному з інтерв’ю сказав, що на цей римейк його надихнули Brexit та 45-й президент США Дональд Трамп, а сама картина попереджає про небезпеку “бездумного націоналізму”.

Важко не провести паралель між подіями у фільмі та війною в Україні, коли тисячі людей віддають своє життя через марнославство бездумного боягузливого старця. Зокрема, з фразою у фільмі “За десять днів будемо крокувати Парижем” і мріями росіян про “Київ за три дні”.

Для загарбників війна – це конвеєр людських життів, які вони кидають на забій заради своїх хворобливих фантазій. На початку стрічки є потужний епізод із солдатом добровольцем Паулем Боймером, який прагне битися за велич та славу своєї батьківщини. Коли йому вручають форму, він бачить ім’я іншої людини, вишите на комірі. Пауль каже офіцеру, що цей одяг вже комусь належить, на що лунає відповідь:

— Ага, так. Напевно, він був замалий для хлопця.

Офіцер зриває бирку і повертає форму молодому солдату. Коли Пауль відходить, на підлозі під столом видно десятки викинутих бирок з іменами, що свідчить, що уніформа належала раніше загиблим солдатам. Це показано в епілозі, коли солдати гинуть, з них знімають одяг, який перуть жінки та переробляють в уніформу для новобранців. А потім їх відправляють на конвеєр жорстокої, кривавої та програшної війни.

Коли 17-річного Пауля відправляють на північ Франції, він врешті розуміє, що війна не така героїчна, як його змусила повірити пропаганда. Після першої великої битви Паулю дають невелику сумку та наказують наповнити її жетонами своїх загиблих товаришів, щоб повідомити їхнім сім’ям про загибель.

Більшість сцен у картині відбуваються безпосередньо у театрі бойових дій, але вони перериваються кадрами кабінетних перипетій. Тут важливу роль відіграє Даніель Брюль у ролі Матіаса Ерцбергера – німецького політика, який намагається покласти край війні дипломатією. А також роботою Девіда Штрісова у ролі генерала Фрідріха, який в останні години перед перемир’ям віддає наказ про безглуздий наступ, щоб заволодіти чужою територією.

Деякі сцени у картині перегукуються з фільмом Сема Мендеса 1917, але все ж менш ефектні. Хоча сцена з танками та вогнеметами виразна. Але, як відомо, герої Берґера та Мендеса – це солдати по різні боки барикад.

Стрічку здебільшого знімали у Чехії, а режисер Берґер і оператор Джеймс Френд наповнили її насиченими кольоровими тонами, які передають відчуття терміновості та періоду початку XX століття. Картина переносить глядача у вкриті брудом, мокрі від дощу, забризкані кров’ю черевики та уніформи молодих німецьких солдатів, які воюють з французами.

Музику до картини написав німецький композитор Фолькер Бертельман. І його партитуру варто згадати, адже це не типова тривіальна музика у фільмах про війну. У ній поєднується суміш духових інструментів та барабанів. Саундтрек допомагає створити передчуття жаху апокаліпсису чи фільму жахів, хоча насправді це На Західному фронті без змін – фільм про Першу світову війну.

До речі, екранізація Льюїса Майлстоуна 1930 року розгнівила Адольфа Гітлера та нацистську партію – фільм був заборонений у Німеччині майже два десятиліття за те, що настільки влучно зобразив ціну людського життя у війні. У 2023 році Німеччина побореться за Оскар з власною екранізацією антивоєнного роману Ремарка.

Робота Едварда Берґера справді хороша і не поступається Шляху слави Стенлі Кубрика, Врятувати рядового Раяна Стівена Спілберга, Взводу Олівера Стоуна та 1917 Сема Мендеса. Перегляд стрічки викликає непрості враження та вчергове підкреслює, що солдати, які гинуть у війнах, є пішаками у грі на шахівниці автократів.