Патріотична, ціннісна, креативна: чому Україна може пишатися своєю молоддю

Українська молодь вражає. Про це ми розповідаємо чи не щодня в історіях про молодих українців та українок, які допомагають не просто вижити країні, а й розвиватися в умовах повномасштабної війни.

Молодь нині стоїть на обороні країни і в тилу, ініціює та впроваджує реформи, робить наукові відкриття та генерує креативні проєкти. За що країні варто пишатися українською молоддю, ми розпитали у соціологів, громадських діячів, науковців, лідерів думок.   

— 81% української молоді пишаються своїм громадянством, – у 2015 році такого висновку дійшли соціологи GfK Ukraine у своєму дослідженні на замовлення Міністерства молоді та спорту України.

Та нині ця цифра сягає і всіх 90%, переконаний генеральний директор Київського національного інституту соціології Володимир Паніотто, спираючися на дослідження закладу. 

— Якщо раніше наші респонденти, кажучи, що вони пишаються своєю державою, насправді ставилися надзвичайно критично до неї, то зараз, за часів повномасштабної війни, ситуація суттєво змінилася. Населення, і насамперед молодь, зрозуміло, що йому є, що втрачати. Воно почало інакше оцінювати країну, в якій живе.

Молодь зрозуміла, що може втратити не просто майбутнє, а життя в тій країні, яка була до цього. Вони усвідомили, що можуть опинитися у такій тоталітарній державі, як Росія. А тому зрозуміли, що порівняно з Росією ми маємо чимало переваг, передусім свободу, – каже Паніотто.

Підґрунтя для патріотизму існує завжди. Молодь росте, звикає до рідного краю, до його природи, завжди має свої інтереси: музика, література, спорт тощо. А війна є загрозою того, що це все від них заберуть.

Ситуація в Росії показує, що ця держава стає все більш авторитарною, навіть тоталітарною. Молодь, завдяки тому, що вона народилася вже у вільній країні, дедалі більше усвідомлює, що не хоче жити в такій країні, як РФ.

А ті звірства, які вчинили росіяни у Бучі, Ірпені та інших містах і які згодом підтримав російський народ, дуже посилили бажання українців боротися з Росією і не допустити, щоб вона запанувала в Україні. 

Сучасна українська молодь – прогресивна

Дослідження показують, що наша молодь дбає про власне здоров’я, а тому і про якість свого життя.  За статистикою, рівень здоров’я молоді переважає над іншими поколіннями  українців. Саме молодь є найбільшою частиною населення за рівнем щастя.

Скажімо, якщо загальна частка українців, які вважають себе щасливими, складає приблизно 60%, то у молоді цей показник перевищує 80%. Серед молоді найбільше атеїстів – удвічі більше за решту населення.

Саме молодь найбільше користується інтернетом й сучасними технологіями, а тому є інтегрованою у сучасний інформаційний простір. 93% молодого населення віком 18-29 років щодня користується мережею на противагу людям 70+, серед яких її використовують лише 27%.

Ця інтегрованість в інформаційному просторі дає їй змогу розвиватися інтелектуально та світоглядно. Зараз онуки навчають своїх дідусів і бабусь, як користуватися ґаджетами. 100 років тому таке важко було уявити. Адже старші люди завжди були більш освічені та мали більше життєвого досвіду, а тому тільки вони могли ділитися знаннями з молодшими поколіннями. Нині ж маємо ситуацію навпаки.  

Професор УжНУ Федір Шандор

— Молоді українці – це ті, заради кого я зараз перебуваю у війську, – так мотивує своє бажання захищати свій народ Федір Шандор, доктор філософських наук, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи Ужгородського національного університету.

Нині Шандор відомий на всю Україну ще й як професор, який вів лекції з окопу. Адже нині він стрілець 68 батальйону 101 бригади територіальної оборони Закарпатської області. Навіть тимчасово змінивши університет на військо, він не полишає викладацької справи, переконує, що майбутнє України – в освіченій молоді. Тому не освічені росіяни й убивають освічених українців. 

— Сьогоднішня українська молодь – це однозначно найкраще, що є в України. Україна – це не тільки адміністративна територія. Це не тільки Дніпро, Карпати, Чорне чи Азовське моря. Це безпосередньо люди, які її наповнюють. Відповідно кожна рослина дає плід, кожне покоління дає своїх дітей. Зокрема, найкращий дозрілий плід – це молодь.

Цій молоді ми дякуємо за патріотизм. За те, що вона не дала прорадянському поколінню людей знищити нашу державу. Якби не молодь Помаранчевої революції, якби не молодь Майдану, якби не молодь, яка пішла у добровольчі батальйони ТРО чи ЗСУ, то нас просто вже могло б і не бути. Тому наша молодь – це не тільки про патріотизм, це той національний стержень, який є молодечим, козацьким і справді українським, – каже Шандор.

— У чому, вважаєте, фундамент патріотичності сучасної молоді? Яку роль тут зіграла повномасштабна війна?

— Про феномен патріотичності ми будемо говорити після цієї війни. Патріотичність полягає не тільки в тому, щоб воювати і виборювати незалежність. Патріотичність полягає у тому, щоб повернутися на батьківщину і відбудовувати її після знищення, яке вчинили росіяни.

Я сподіваюся, як і в старі козацькі часи, українська молодь повернеться і покаже Славу всієї України. Ми маємо можливість розбудовувати державу не тільки з нуля, не тільки після війни, а з усім світом. І патріотичність полягає у тому, що де би не жили українці, вони завжди частинку своєї душі та економіки сімейної передадуть у велику сім’ю під назвою Україна.

— Чому патріотизм – це гордість не за паспорт, а за національну ідентичність?

— Наша гордість не може існувати за бюрократичний ідентифікатор (паспорт). Вона існує, тому що ти є представником або частинкою тої ДНК, яку ми називаємо Україна.

Не тільки за тих відомих письменників, художників, які творили культуру цієї держави. Не тільки за вчених, за патріотів, за мужніх героїв УНР, УПА, ОУН, козаків, періоду князівської держави. А за те, що ми у найбільш важкі часи знали, що українське прислів’я “моя хата з краю” завжди грало не на руку ворогам. Всі вважали, що українці ніколи не будуть оберігати свою країну, державу, сім’ю.

Але у висновку українці ніколи не залишалися з краю. Можливо, ті, хто був чужий на цій території, хто чужий цій ДНК, і ставали тими колаборантами, на яких орієнтувалися вороги. А ми вірили у сім’ю українську, українську землю, українську ідею прожили століття і зберегли цю ідентичність попри вороже оточення.  

— Сучасна молодь — це переважно ті, хто народилися у вільній Україні. Як цей факт зіграв на її світоглядність?

— Поняття сучасної молоді – різні. Сучасний – це той, що відповідає реаліям глобальним. Демократія, позитив до навколишнього середовища. Тобто екологія, повага до іншої культури. Власне, сама культурна цивілізація.

Тепер йде війна двох цивілізацій. Цивілізації, яка не є гуманною та людяною, і цивілізації іншого світу,  представниками якої ми є, щоправда тепер зі зброєю в руках.

Молодь – це не ті, кому менше 28 чи 35 років, це ті, хто вважає себе молоддю. Ви можете бути молодими віком, але можете жити старими стереотипами варварства, війни, вбивства. Я не можу назвати сучасною молоддю тих людей, які підтримують війни. Які за те, щоб убивати, як у Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах, де побували окупанти. Це не молодь, і вона точно не сучасна.

Ми не те що інші, ми – люди. Ми особистості. Й українська молодь грає у цьому первинну роль. Я сподіваюся, що рано чи пізно буду дивитися на молодь, яка не тільки платитиме нам пенсії чи працюватиме на нашу старість. А на ту, яка даватиме усвідомлення, що все зроблене на передовій є недремним.

Як молодь наразі ставиться до вступу України до НАТО та ЄС?

Результати дослідження Київського національного інституту соціології у червні 2021 року показують, що за вступ до ЄС проголосувало б 54% молоді у віці 18-40 років (тобто ті, хто народився чи формувався у незалежній Україні, 40-річні практично все свідоме життя, з 10 років, вже жили за умов незалежності), проти – 19%, інші не брали б участь у голосуванні.

Респонденти віком 18-40 років у 2021 та 2022 роках:

Водночас була велика регіональна диференціація: на Заході за вступ до ЄС проголосували б 72% молоді, на Сході – 28% (різниця у 44%). У липні 2022 року за вступ до ЄС проголосувало б 78% молоді, а проти лише 4%. Регіональна різниця зменшилася – на Заході за проголосувало б 83%, на Сході – 65%, тобто різниця вже не 44%, а лише 18%.

За вступ до НАТО у 2021-му проголосувало б 45% молоді, проти – 23%, а у липні 2022-го вже 68% молоді підтримали б вступ до НАТО, проти тільки 7%. Щодо регіональної диференціації, то вона збереглася, хоча й дещо зменшилася (з 36% до 29%). Якщо у 2021-му на Півдні і Сході більшість молоді була проти вступу до НАТО, то зараз його підтримує молодь в усіх регіонах.