Львівський портал

Паска на подушці та спалювання діда. Маловідомі звичаї перед Великоднем Західної України

В Україні з 26 квітня розпочався Страсний тиждень – період строгого посту, який особливо вирізняється серед інших тижнів передвеликоднього посту. У деяких регіонах нашої країни цей період називають «Білим тижнем» або «Чорним тижнем». Він здавна оповитий багатьма обрядами і звичаями та завершується Великоднем – найбільшим святом християн, що символізує Воскресіння Ісуса Христа. Цьогоріч воно припало на 2 травня.

У час Страсного тижня Львівський портал пригадує давні традиції, які передавалися із покоління до покоління на Західній Україні, напередодні Воскресіння Христового, а частина з них навіть збереглись донині.

Спалювали діда. Як розпочинався Страсний тиждень у наших предків?

Здавна Страсний тиждень розпочинався із господарських справ: господині мили, чистили, прибирали помешкання, тобто приводили в порядок оселю. А господарі мали подбати про м’ясний вміст святкового Великоднього кошика. Для цього різали вгодованих тварин, і бралися за приготування м’ясних продуктів (вудили, коптили шинки та ковбаски і т.п.). Усі господарські справи потрібно було завершити до середи.

Давніше на Гуцульщині існував звичай під назвою «Гріти діда» або «Палити діда», який відбувався у вівторок, або у ніч з вівторка на середу.

«Цей звичай виглядав таким чином, що люди на своїх подвір’ях, полях, садах збирали усіляке сміття, яке було непотрібне, збирали до купи і спалювали його. Біля цього вогню збирались як і діти, так і старші господарі. До ватри треба було принести сіль, воду і печиво, яке називали «кукуциком» (хоча насправді це був хліб). Отже, це все складали і підпалювали. Біля цього вогнища пританцьовували, водили хороводи зі словами «Гріти діда, гріти діда, гріти діда». Вважалось, що сіла, вода і випічка це пожертва уявному дідові, який мав молитись за всіх, аби всі гріхи відпускались. Опісля цього обряду хліб та сіль могли віддати жебракам або забирали до дому», – розповіла Львівському порталу старша наукова співробітниця відділу етнології сучасності Інститут народознавства НАН України Леся Горошко-Погорецька.

Насамперед, цей звичай можна вважати поминальним, адже той уявний дід насправді символізував померлого пращура, якому треба було дати пожертву та пригостити напередодні великого свята. Зараз цей обряд уже втратив своє місце у побуті вірян, але в поодиноких селах на Косівщині та Верховинщині він ще досі існує.

Місили паску на подушці у чистий четвер – найважливіший обрядовий день страсного тижня

Днем, коли зосереджена найбільша кількість звичаїв є четвер. У народі його прийнято називати «Чистим», «Жирним» або «Страсним». Саме у четвер багато господинь займаються випіканням паски, головним атрибутом святкового кошику. Однак, у різних куточок нашої країни цей обрядовий великодній хліб можуть пекти у п’ятницю чи суботу. Те саме стосується і часу дня. Хтось випікає паски до обіду, хтось після, ближче до вечора.

Для того, щоб паска вдалась, господині проводили безліч обрядів. Особлива увага приділяється й ошатному зовнішньому вигляду жінки та посуду, у якому вона збиралася місити тісто.

До прикладу, на Волині існував звичай «Сповіді їжі». Господиня, перед тим, як місити тісто, мала помити діжку, і поставити її ближче до сонця, щоб його промені падали на неї. У інших краях замість діжки використовували ночви або взагалі дерев’яні корита. Тісто місили на Покутті та часто на подушці, аби воно було м’ягким. Цікаві звичаї були також з процесом випікання. У печі підкладали спеціально відібрані поліна а запалювали їх живим вогнем –  полум’ям добутим від тертя дерева об дерево. Щоб паска вдалась на Волині у вогонь часто додавали галузки минулорічної освяченої верби.

Наші пращури також вірили в те, що від зовнішнього вигляду пасок залежить їхнє майбутнє, та навіть ворожили на них, а тому приділяли йому багато уваги. Якщо не вдавалось щось із першого разу, то жінки мали рятувати ситуацію – перепікали паски заново. Сам процес випічки був надзвичайно важливим, у цей момент не дозволялось сваритись чи кричати, а діти не могли бігати чи заважати.

На Бойківщині після того, як господиня замісила тісто, вона вмивала руки, і гладила своїх дітей по обличчі зі словами «щоб був величний, як цей хліб пшеничний» або «щоб була велична, як ця паска пшеничка». Це робили також для того, аби малеча добре поводилась.

Окрім випікання пасок у Страсний четвер, у цей день були поширені звичаї вмивань, купань або інших очисних обрядів.

«Навіть недужі могли зцілитись у цей день простим вмиванням, як на Водохреща. Для того, щоб обряд був успішним це потрібно було робити вдосвіта «поки ворон не скупав своїх дітей». Дехто робив це на ріці, а хто мав можливість – то вдома. Усі члени сім’ї мали вмитись саме у цей четвер, щоб бути щасливими та здоровими. У наших предків був звичай вмиватись грішми, «щоб мати багато грошей, як води». Загалом, ці традиції могли дублюватись в п’ятницю, а подекуди навіть і в суботу», – розповіла Леся Горошко-Погорецька.

Готували подарунки та везли величезні паски до церкви на возах.

Під п’ятниці до Великодня уже нічого складного не можна було робити. Гуцули вважали, що п’ятниця – це «криваве свєто», адже у цей трагічний день розіп’яли Ісуса Христа, тому вони не займались тяжкою фізичною працею, лише виконували дрібні роботи по дому, ішли до Плащаниці в церкву. Деякі жінки могли залишатись у храмі на всю ніч. Усі християни у цей день дотримуються суворого посту, а старші люди взагалі переставали їсти аж до неділі, коли родина збиралася за столом після Великодньої Божественної літургії.

У суботу за традицією усі господині складають Великодній кошик, тому всі хатні справи були зосереджені довкола нього. Набір продуктів той самий, що існує зараз: паска, яйця, масло, сир, м’ясна пожива, хрін, сіль та свічка. Однак раніше наші предки любили класти до кошика ще й зерно, аби потім його можна було засіяти.

Також у цей день господині могли розмальовувати писанки, однак цей процес є складний, а тому потребує багато часу. Є згадки про те, що жінки могли розписувати яйця впродовж цілого Великого посту, особливо, якщо це робилось на замовлення комусь.

На Буковині та Гуцульщині, перед тим, як приступати до складання кошика, готували новий одяг, у якому підуть в церкву. Переважно, наші пращурки ткали та пряли собі вбрання впродовж цілого посту. Потім, найстарший в сім’ї приходив до хати, приносив обновки, та кожному щось дарували.

Дуже цікаво, що колись паски випікали величезними за розміром. Для того, щоб їх витягнути із печі, їх навіть доводилося частково розбирати. А для того, щоб освятити їх всіх, спеціально брали воза аби завезти до церкви. Окрім розмірів вражаючою могла бути й кількість пасок. Найбільші господині обов’язково ділилися своїми пасками із родичами, обмінювались із приятелями та залишали біля храму для тих, хто не міг собі дозволити великодній хліб.

Насправді ж, передвеликодніх звичаїв та обрядів в Україні існує набагато більше. Кожен регіон береже характерні й локальні традиції, які передаються із покоління в покоління. Але в кожному із них Страсний тиждень – час, аби навести лад не лише в оселях, а й душах вірян, а також очиститись фізично та морально аби провести час у дружньому колі рідних.

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook

 

Джерело: Інформаційна агенція «ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ»
2021-04-27 14:21:08

Back to top button