Пандемія Covid-19 негативно вплинула на соціальний розвиток дітей – дослідження

Немовлята, народжені під час першого карантину, у розвитку досягли меншого для свого віку порівняно з немовлятами, народженими до пандемії, хоча вони, можливо, швидше повзали, свідчать дані.

Близько 600 тис. немовлят народилися в Британії та ще 60 тис. в Ірландії протягом 2020 року – коли обмеження Covid і носіння масок припинили багато соціальних заходів, включаючи дитячі групові прогулянки і обійми з бабусями і дідусями. Відтоді батьки та психологи розмірковували про вплив такої примусової ізоляції на соціальний розвиток дітей.

– Ірландський карантин, зокрема, був дуже суворим, — сказала доктор Сьюзан Бірн, дитячий невролог з Королівського хірургічного коледжу Ірландії. – Протягом перших шести місяців сім’ї в середньому спілкувалися лише з чотирма іншими людьми поза сім’єю, і до досягнення 12 місяців кожна четверта дитина не зустрічалася з іншою дитиною. свого віку.

Щоб дослідити, як це вплинуло на їхній розвиток, Бірн та її колеги попросили батьків 309 пандемічних немовлят оцінити їх здатність повзати; брати дрібні предмети великим і вказівним пальцями; виражати хоча б одне певне і багатозначне слово; і сім інших етапів розвитку, коли вони досягли 12-місячного віку. Усі діти народилися в період з березня по травень 2020 року.

Дослідження, опубліковане в Archives of Disease in Childhood, припускає, що карантин пандемії мав невеликий, але вимірний вплив на мову та комунікативні навички немовлят: у порівнянні з немовлятами до пандемії, вони мали меншу ймовірність говорити одне певне та значуще слово (89% проти 77%), вказувати на людей або предмети (93% проти 84%) або мати можливість помахати “до побачення” (94,5% проти 88%).

Однак більше або більше з них могли повзати (91% проти 97,5%) – можливо, тому, що вони проводили більше на землі, а не прив’язані в автомобілях і колясках.

– Це цікаво, тому що багато з цих немовлят були вдома і не бачили, щоб люди йшли з дому, тобто не було кому сказати “до побачення”, – сказала Бірн. – Діти також мають тенденцію вказувати, коли бачать нові речі, які їм потрібні, але якби вони не виходили на вулицю, вони б уже знали про все, що їх оточує.

Вона підкреслила, що відмінності невеликі, і батьки можуть допомогти малюкам надолужити згаяне, наприклад, регулярно читати та спілкуватися з ними. Однак цю когорту та інших потрібно буде спостерігати до шкільного віку, щоб переконатися, що це так.

Немовлята, народжені під час першого карантину, у розвитку досягли меншого для свого віку порівняно з немовлятами, народженими до пандемії, хоча вони, можливо, швидше повзали, свідчать дані.

Близько 600 тис. немовлят народилися в Британії та ще 60 тис. в Ірландії протягом 2020 року – коли обмеження Covid і носіння масок припинили багато соціальних заходів, включаючи дитячі групові прогулянки і обійми з бабусями і дідусями. Відтоді батьки та психологи розмірковували про вплив такої примусової ізоляції на соціальний розвиток дітей.

– Ірландський карантин, зокрема, був дуже суворим, — сказала доктор Сьюзан Бірн, дитячий невролог з Королівського хірургічного коледжу Ірландії. – Протягом перших шести місяців сім’ї в середньому спілкувалися лише з чотирма іншими людьми поза сім’єю, і до досягнення 12 місяців кожна четверта дитина не зустрічалася з іншою дитиною. свого віку.

Щоб дослідити, як це вплинуло на їхній розвиток, Бірн та її колеги попросили батьків 309 пандемічних немовлят оцінити їх здатність повзати; брати дрібні предмети великим і вказівним пальцями; виражати хоча б одне певне і багатозначне слово; і сім інших етапів розвитку, коли вони досягли 12-місячного віку. Усі діти народилися в період з березня по травень 2020 року.

Дослідження, опубліковане в Archives of Disease in Childhood, припускає, що карантин пандемії мав невеликий, але вимірний вплив на мову та комунікативні навички немовлят: у порівнянні з немовлятами до пандемії, вони мали меншу ймовірність говорити одне певне та значуще слово (89% проти 77%), вказувати на людей або предмети (93% проти 84%) або мати можливість помахати “до побачення” (94,5% проти 88%).

Однак більше або більше з них могли повзати (91% проти 97,5%) – можливо, тому, що вони проводили більше на землі, а не прив’язані в автомобілях і колясках.

– Це цікаво, тому що багато з цих немовлят були вдома і не бачили, щоб люди йшли з дому, тобто не було кому сказати “до побачення”, – сказала Бірн. – Діти також мають тенденцію вказувати, коли бачать нові речі, які їм потрібні, але якби вони не виходили на вулицю, вони б уже знали про все, що їх оточує.

Вона підкреслила, що відмінності невеликі, і батьки можуть допомогти малюкам надолужити згаяне, наприклад, регулярно читати та спілкуватися з ними. Однак цю когорту та інших потрібно буде спостерігати до шкільного віку, щоб переконатися, що це так.