Пам’яті полковника Віталія Лавренчука

Це історія загиблого полковника Віталія Лавренчука, офіцера оперативного командування «Північ».

Свого часу кореспондент АрміяInform поспілкувався з рідними та побратимом Героя.

— З Віталієм весело було. Життєрадісний, душа кампанії. Він для мене найдорожчою людиною був. Насамперед — як друг, також — як чоловік. Маємо двох діток — Іллюшку і Владиславу. Чоловік дуже чекав народження сина… — розповіла тоді Оксана, вдова загиблого.

За її словами, чоловік любив рибалити.

— А ще він був бджолярем… Ми з чоловіком 17 років прожили, і я допомагала йому з бджолами.

Оксана тоді казала, що донька боїться, аби Іллюшка не забув тата:

— Показувала Іллюші відео, фотографії, все розповідала про Віталія.

— У нього було багато друзів. Компанійський чоловік. Веселий, любив життя. І коли їхав у район АТО, друзям нічого не говорив, попрощався з дітьми, рідним сказав: «може, не повернуся». Відчував, напевно… — згадав друг загиблого офіцера Євген.

Він дружив з Віталієм 20 років. Разом вчилися в Кам’янець-Подільському вищому військовому інженерному училищі.

— Дружний у нас колектив був. І Віталій — найбільш позитивний…

За словами Євгена, Віталію подобалося садівництво. На дачі, що на батьківщині його батьків на Хмельниччині, він вирощував виноград.

— Якщо був вільний час, завжди хотів виїхати з міста, відпочити на свіжому повітрі. Часто говорив: ось звільнимося з армії, будемо всі приїжджати до мене на природу…

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Лавренчук Віталій Вікторович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Фото: Українська Вікіпедія

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform