Пам’яті азовця Михайла Ніконця (позивний «Бублік»)

У 2015 році у складі «Азову» відстоював Маріуполь, а у 2022-му повернувся до міста, щоб допомогти побратимам.

Михайло народився 16 червня 1992 року в Умані Черкаської області. Навчався в міській гімназії та школі № 5. У дитинстві був енергійним, допитливим. Відвідував майже всі гуртки, які були в школі. Грав на акордеоні й сопілці, ходив на танці, співав, гарно декламував вірші. Любив кататися на скейтборді, займався паркуром.

Після закінчення школи юнак здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів в Уманському професійному аграрному ліцеї, потім працював за спеціальністю на станції технічного обслуговування. За словами мами, пані Таїсії, Михайло з 18 років жив окремо, всі рішення ухвалював самостійно, рідні дізнавались про них, коли вони вже були ухвалені і здійснені.

Під час Революції Гідності Михайло приєднався до «Правого сектору», а в листопаді 2014 року долучився до полку «Азов». Служив у 2-й сотні, яка пізніше отримала назву «Залізна», а потім стала 2-ю ротою 2-го батальйону полку «Азов». У складі цього підрозділу захисник пройшов Павлопіль-Широкинську наступальну операцію в лютому 2015 року.

Про те, що син служить в «Азові» й бере участь в АТО, пані Таїсія дізналась тільки через пів року, коли хтось із знайомих показав фото, де Михайло був у військовій формі. Друзі з Умані знали його як Бубліка, це був його нікнейм в інтернеті ще з дитячих років, і Михайло взяв його за позивний.

У 2016 році чоловік повернувся до цивільного життя: працював на станції техобслуговування, адміністратором інтернет-клубу, зустрічався з коханою дівчиною Діаною.

Повномасштабне вторгнення РФ застало Михайла в Умані. Звідти він ледве не пішки вирушив до Києва, щоб приєднатися до побратимів, адже дороги, що вели до столиці, були забиті транспортом. «Бублік» подолав близько 200 кілометрів за два дні.

У Києві чоловік приєднався до підрозділу ССО «Азов» (що згодом увійшов до складу Сухопутних військ ЗСУ й став Третьою окремою штурмовою бригадою, нині — Третій армійський корпус), виконував бойові завдання в Києві, Ірпені, Бучі. Щойно ситуація на Київщині стабілізувалася — почав шукати шляхи в Маріуполь. Не міг залишити побратимів.

На той час Маріуполь уже був у ворожому оточенні. ГУР організувало до блокадного міста гелікоптерні рейди. Серед тих, хто полетів, був і Михайло. «23 березня 2022 року “Бублік” разом з іншими добровольцями прибув у Дніпро. Звідти близько четвертої години ранку 24 березня два вертольоти, по вісім людей у кожному, вилетіли до Маріуполя. Мишко був у групі з перших 72 бійців, які летіли, щоб залишитися в місті», — розповідає пані Таїсія.

24 березня гелікоптери здійснили посадку на території «Азовсталі». Вивантажили боєкомплект і ліки, десант розосередили по місту. Спершу Михайло був у районі порту, потім були готель «Посейдон», рибоконсервний завод і залізничний вокзал. 2 квітня він написав мамі, що живий і здоровий, перебуває в Маріуполі. Потім у коротких повідомленнях в соцмережах повідомляв рідним і Діані, що відбувається в місті. В одному з повідомлень написав: «Мама, не хвилюйся, я там, де я хотів бути».

15 квітня 2022 року Михайлові разом з іншими захисниками вдалося прорватися з Правого берега на «Азовсталь». Перебуваючи на заводі, «Бублік» підтримував побратимів, які воювали на інших напрямках, переживав за них. «Це мій дім», — написав він про руїни «Азовсталі» і додав, що вони з побратимами живуть, «як мішені на полігоні».

Вночі 14 травня Михайло востаннє відповів «живий-цілий» на материне повідомлення. Записав аудіо для Діани, де побажав доброї ночі і сказав, що кохає. Того ж дня разом з двома бійцями — Олександром «Кияном» Жилінським та Антоном «Тасманом» Крілем командир відділення сержант Михайло Ніконець потрапив під артобстріл. «Тасман» загинув одразу, а «Бублік» з «Кияном» були поранені. Обох живих побратимів евакуювали в бункер, щойно випала можливість. Однак поранення виявилося важким, Михайло помер від крововтрати. Захисник лише місяць не дожив до 30-річчя…

16 травня пані Таїсія отримала офіційне повідомлення від представника військової частини, що Михайло дістав поранення, несумісне з життям. Є побратими — свідки загибелі бійця, але його тіло досі залишається на окупованій території в Маріуполі. Офіційно він вважається безвісти зниклим, бо немає збігів ДНК. Близькі сподіваються, що зможуть гідно поховати свого Героя. У Михайла залишилася мама, кохана дівчина, рідні та друзі.

«Бублік — хоробрий воїн, який прилетів в оточений Маріуполь на допомогу побратимам. З перших днів він усіх нас підбадьорював і піднімав настрій своїми жартами. На полі бою був безстрашним та робив неймовірні речі, ми обов’язково зустрінемось, друже», — написав про Героя побратим Назар Гренка.

Пам’ять і шана Герою!

Тетяна Тиндик

Фото з сімейного архіву, Instagram Михайло Ніконець, Пливе кача. Умань

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам’яті, Суспільне.Черкаси, Пливе кача. Умань, Уманьnews.City

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform