”Особливо важко, коли щось трапляється з дітьми”: фельдшер про роботу в пораненому ворогом Харкові

Фельдшер Анастасія Мунтянова розповіла, як надавала першу медичну допомогу в пораненому ворожими снарядами Харкові. І зізналася, на які виклики їздити було нестерпно.

– Особливо важко, коли щось трапляється з дітьми. Вони розгублені, не розуміють, що відбувається. Був випадок, коли снаряд покалічив ні в чому невинних дітей. Розумієте, такого досвіду у нас не повинно бути, а він є, – зізнається медик.

За її словами, коли почалася війна, у неї не виникло навіть думки, щоб покинути Харків. Дівчина розуміла: якщо вже пішла в медицину, є знання і дві руки, то зможе допомогти щонайменше двом людям.

Найскладніше було пояснити батькам у Кропивницькому, чому залишається, а не їде у безпечніше місце.

– Спочатку було страшно і незрозуміло, що робити. З такими складними мінно-вибуховими травмами і осколковими пораненнями ми ніколи не стикалися в мирному житті, – каже Анастасія.

За її словами, разом з колегами вони проводили на підстанції заняття по зупинці кровотечі, розбиралися, як працювати з тим чи іншим турнікетом.

Було багато гуманітарної допомоги: бронежилети, турнікети, кровоспинні засоби. Навчилися з цим працювати, тому що хотілося максимально допомогти і врятувати кожного.

Медик розповідає, що працювали з бомбосховищ і виїжджали на виклики 24/7 навіть під час повітряних тривог. Це були не тільки травми від вибухів, бригади швидкої їздили також до людей з високим тиском, температурою, проблемами з серцем, інфарктами, інсультами.

Пацієнти дивувалися, що працює швидка, мовляв, навіть в таких умовах?

– Ми відповідали: а як інакше, якщо ви потребуєте нашої допомоги, – згадує медик.

Анастасія розповіла про один випадок, коли через ворожий снаряд постраждали діти, які гуляли з бабусею. Дівчинку у важкому стані доставили в обласну лікарню, а згодом евакуаційним потягом до Німеччини.

Пізніше стало відомо, що вона вийшла з коми, її стан покращився. У хлопчика була контузія головного мозку, він потім почав заїкатися від переляку.

– Розповідаю це, але досі не можу усвідомити. Так не повинно бути. До дітей важко їхати і в мирні часи, навіть коли вони хворіють на застуду або отримали побутову травму. А тут – війна, – не приховує емоцій фельдшер.

І повторює: такого досвіду у нас не було і не повинно було бути ніколи.