Окупанти не давали спати, били та найстрашніше було чути крики катованих бійців. Історія волонтерів з Маріуполя

– 28 березня ми намагалися в’їхати до Маріуполя, нас затримали. Сказали, що на кілька днів і пізніше відпустять, але під час затримання ми почули розмову росіян. Раділи, що чергові волонтери потраплять у фільтраційний табір і, можливо, нарешті іншим відпаде охота допомагати маріупольцям, – згадує Костянтин Величко.

У клітці

Анна Ворошева, яка везла на автомобілі гуманітарну допомогу, ліки, перев’язувальні матеріали та продукти, вчергове намагалася потрапити до Маріуполя. Жінка зізнається, що встигла евакуювати з міста 56 людей.

– Російські військові мене зупинили на дорозі, відібрали телефон, документи та замкнули в металеву клітку. Я думала, що мені нічого не загрожує, тому що в моїй родині немає військових. Три дні мене тримали в цій металевій клітці без жодних пояснень, а потім відвезли у фільтраційний табір, – каже Анна Ворошева.

Анна розповіла, що там, де вона була, жінок не били, але впливали, точніше катували, психічно. В приміщенні цілодобово горіло світло, перший місяць позбавляли сну, весь час грала гучна музика. Та найстрашнішим випробуванням було слухати крики закатованих  людей.

4 липня російські солдати наказали їй підписати протокол, і після 100 днів полону вона була на волі. Костянтин Величко та Станіслав Чушков провели у чоловічому фільтраційному таборі більше ніж 100 днів.

Тортури у фільтраційних таборах

– Нас били по ногах і по головах, але це ніщо в порівнянні з тим, що робили з військовими. Крики катованих були страшні, – згадує житель Маріуполя Величко.

В маленькій камері спочатку перебувало шестеро людей, потім ще довозили в’язнів і врешті їх стало 50.

 – Ми спали в три зміни, тому що для всіх на підлозі не було місця, не було як пересуватися, не було води і їжі, ми були як оселедці в діжці, – розповідає він.

Найгіршим досвідом у житті Станіслав Чшков вважає перебування у фільтраційному таборі.

 –  Коли я думав, що гірше бути не може, кожен наступний день показував, що може бути гірше, щодня привозили нових військовополонених, – каже Станіслав Чушков.

Перемога буде наша

Група волонтерів з Маріуполя вже два тижні на свободі. Фізичний стан не викликає занепокоєння, а психіка цих людей потребує допомоги.

– Більшість з них ще не бачили своїх сімей, лише тепер їдуть до них. Поки що вони на етапі адаптації до реальності, в якій ми живемо щодня, – пояснює Наталія Панченко з Євромайдану.

Анну, Станіслава та Костянтина поєднала війна та травматичні спогади. Вони пережили пекло в неволі, але все одно вірять, що людські страждання не пройдуть марно і Україна вийде з війни переможницею.

– Правда на нашому боці. Стільки хороших людей, скільки я зустрів з початку війни, не можуть програти, – вважає Величко.

Чушков запевнив, що побачив стільки волі до боротьби та духу перемоги навіть в українських солдатах, яких окупанти катували в таборах, що впевнений, Україна переможе.

На запитання, чи планує повертатися до Маріуполя, Ворошева сказала: “Мені важко відповісти на це питання, тому що Маріуполя, який я любила і в якому народилася, вже немає”.

Джерело: TVN24