Не можу і не хочу: психоаналітик пояснила, коли і чому не потрібно боротися з лінню

Психоаналітик Ольга Корбут на майданчику популярного онлайн-ресурсу Психологічна підтримка запропонувала інакше поглянути на такий загальновизнаний людський “недолік”, як лінь.

– Напад лінощів – це сигнал про нестачу мотивації. Коли потрібно робити щось дуже термінове і важливе, але виникає сумнів: а кому це потрібно? – пояснює спеціаліст.

За її словами, в цей момент наше “я”, наша психіка і організм в цілому говорять, мовляв, вибачте, але я цього не хочу, мені це не потрібно. І тут не треба говорити, що йдеться про розбещеність, особливо, коли лінощі є точковими проявами.

На думку психоаналітики, ярлик “ти – ледачий” приклеюється до нашої особистості ще в дитинстві, в процесі строго батьківського виховання.

І в дорослому житті, якщо ми підхоплюємося недостатньо бадьоро, то починаємо знову чути внутрішній голос, який говорить, що ти – ледачий, безвідповідальний невдаха, що треба вставати і робити справу.

– Людина встає і починає не жити, а мучитися. А якщо раптом не встає, то почуття провини не забариться зі своїми докорами, – зазначає Ольга.

До звинувачень у ліні згодом долучається соціум: зараз світ дуже динамічний, суспільство постійно вимагає від людини активності. Ти повинен за день встигати все і навіть більше. Ти не можеш бути ледачим, ти не маєш на це права.

Але, за словами Ольги Корбут, правда полягає в тому, що лінуватися можна. І дітям, і жінкам, і чоловікам. А ще можна не хотіти чогось, можна говорити “ні” і навіть плакати. Бути різним — можна.

Важливо намагатися бути собою. Відчувати себе, розуміти свої бажання. Чітко відокремлювати “я повинен” від “я хочу”, резюмує психоаналітик.

Джерело: Психологічна підтримка