Не чекати критичної точки: як у 199-му навчальному центрі працюють із причинами СЗЧ

Перші дві доби у військовій частині можуть багато в чому визначити, як військовослужбовець почуватиметься і діятиме надалі.

Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу ще до початку базової загальновійськової підготовки.

У 199-му навчальному центрі Десантно-штурмових військ ЗСУ цей час використовують не лише для ознайомлення новоприбулих із розпорядком та умовами служби. Тут працює Комплексна програма адаптації, покликана якомога раніше виявити проблеми військовослужбовця та підключити до їхнього вирішення відповідних фахівців — від психологів і медиків до юристів, соціальних працівників та капеланів.

Один із важливих напрямів такої роботи — профілактика самовільного залишення частини. Водночас у навчальному центрі наголошують: йдеться не лише про контроль чи запобігання порушенням. Важливо зрозуміти, що саме стоїть за проблемою і чи можна допомогти людині до того, як ситуація стане критичною.

Як працює адаптаційний період, що найбільше турбує новобранців, чому раннє виявлення проблем може бути ефективнішим за роботу з наслідками та яку роль у цьому відіграють командири й профільні спеціалісти — про це в інтерв’ю АрміяInform розповів начальник групи психологічної підготовки відділення психологічної підтримки персоналу 199-го НЦ старший лейтенант Сергій Дʼяков.

Пане Сергію, для початку розкажіть, будь ласка, як наразі побудований адаптаційний період у 199-му навчальному центрі? Скільки і як він триває?

У 199-му навчальному центрі адаптаційний період організований відповідно до Комплексної програми адаптації військовослужбовців і проводиться до початку базової загальновійськової підготовки. Тривалість адаптаційного періоду — дві доби.

Ми виходимо з того, що перші дні після прибуття є важливими для подальшого проходження служби. Людина потрапляє в нове середовище, має багато запитань, часто не до кінця розуміє порядок проходження служби, свої права, обов’язки та можливості отримання допомоги. Тому адаптація починається фактично з моменту прибуття військовослужбовця.

На початковому етапі відбувається знайомство з командирами, інструкторами, розпорядком дня, умовами проживання та організацією навчального процесу. Водночас триває психологічне вивчення та індивідуальні бесіди. Ми намагаємося якомога раніше визначити, чи є у військовослужбовця проблемні питання, які можуть ускладнювати проходження служби та відволікати від навчального процесу: сімейні обставини, соціальні чи фінансові труднощі, питання здоров’я, психологічний стан, правові питання, проблеми з документами тощо.

І важливий момент — ми не намагаємося всі ці питання вирішувати виключно силами структури психологічної підтримки персоналу.

Програма побудована за принципом залучення профільних фахівців за відповідними напрямами. Тобто психологічні питання опрацьовує заступник командира з психологічної підтримки персоналу, медичні — медична служба, правові — фахівці юридичного напрямку, соціальні та фінансові питання — відповідні посадові особи. До заходів також залучаються військові капелани, командири, інструктори та, у разі потреби, представники громадських і партнерських організацій.

Протягом двох діб військовослужбовці проходять заняття за основними блоками Комплексної програми. Тобто людина отримує не лише психологічну підтримку, а комплексну інформацію щодо військової служби, своїх прав та обов’язків, соціальних гарантій, медичної допомоги, фінансових питань, правового захисту та духовної підтримки.

Отже, адаптаційний період — це не просто ознайомлення з навчальним центром. Це перша ланка системи психологічної, соціальної, правової та іншої підтримки військовослужбовця, яка має допомогти йому зрозуміти умови служби та адаптуватися до нового середовища ще до початку БЗВП.

Що із елементів адаптаційного періоду є, на вашу думку, найрезультативнішим у контексті запобігання СЗЧ?

На мою думку, найбільш результативним є поєднання раннього психологічного вивчення військовослужбовця з можливістю оперативно вирішити виявлену проблему.

Тобто недостатньо просто виявити, що в людини є певні труднощі. Важливо, щоб після цього була конкретна реакція. Наприклад, якщо ми під час індивідуальної бесіди бачимо, що військовослужбовця турбує сімейна ситуація, ми повинні зрозуміти, чи можемо допомогти в межах компетенції командування або відповідної служби.

Якщо питання стосується здоров’я — підключається медична служба. Якщо це юридична проблема — відповідний профільний фахівець. Якщо соціальна чи фінансова — відповідний напрям.

Саме така взаємодія є дуже важливою для профілактики СЗЧ. Це дозволяє не просто зафіксувати проблему, а одразу визначити, хто саме має її вирішувати.

Ще один результативний елемент — це формування у військовослужбовця розуміння, що він не залишився сам зі своїми проблемами. Людина повинна знати: якщо виникла складність, є визначений порядок дій, є командири та фахівці, до яких можна звернутися.

Тому профілактика СЗЧ для нас — це не тільки контроль за військовослужбовцем. Це також зниження рівня невизначеності, своєчасне виявлення проблем та створення реального механізму їх вирішення. І саме на це спрямований адаптаційний період.

Чи збираєте зворотний зв’язок від новобранців про адаптаційний період: що їм найбільше відгукується, а що критикують та радять покращити?

Так. Ми отримуємо його під час індивідуальних бесід, психологічного вивчення, консультацій, опитувань, скринінгів та безпосереднього спілкування військовослужбовців із командирами, інструкторами та фахівцями, які залучені до адаптаційної програми.

Найбільш позитивно військовослужбовці сприймають можливість безпосередньо поставити запитання та отримати конкретну відповідь від профільного фахівця. Тому залучення фахівців різних напрямів є однією із сильних сторін програми. Військовослужбовець отримує не загальну інформацію, а може безпосередньо звернутися до людини, яка компетентна саме в його питанні. Також позитивно сприймається можливість індивідуального спілкування із психологом і командуванням.

Звичайно, є і пропозиції щодо вдосконалення. Військовослужбовці хотіли би більше практичних прикладів, більше часу для відповідей на індивідуальні запитання та можливості детальніше розібрати конкретні ситуації.

І ми це враховуємо, тому що адаптаційна програма не повинна бути статичною. Вона має змінюватися відповідно до реальних потреб людей, які до нас прибувають.

Чи можете озвучити статистику щодо випадків СЗЧ у вашому навчальному центрі?

Випадки СЗЧ у навчальному центрі обліковуються та аналізуються на постійній основі. Озвучити можна, але для кого чи для чого? Я вважаю важливим підкреслити, що для нас важлива не сама кількість випадків. Значно важливіше — розуміти причини, які передували кожному випадку.

Ми аналізуємо, які обставини були у військовослужбовця, чи були проблемні питання, чи звертався він по допомогу, чи були виявлені фактори ризику під час психологічного вивчення, чи була можливість своєчасно втрутитися та надати необхідну допомогу.

Тому кожен випадок для нас — це не просто статистична одиниця. Це можливість зрозуміти, яка ланка профілактичної роботи потребує посилення.

Окремо аналізуються результати психологічного вивчення, опитувань та індивідуальної роботи. Це дозволяє поступово формувати систему, яка працює не лише після виникнення проблеми, а намагається виявити її якомога раніше.

Які конкретно умови створюєте в навчальному центрі, щоб мінімізувати кількість СЗЧ?

Можу відповісти на дане запитання виключно в межах компетенцій. Ми намагаємося створити таку систему, де військовослужбовець має не тільки виконувати встановлені вимоги, а й розуміти, як отримати допомогу.

Перш за все — це раннє психологічне вивчення.

Друге — це постійний психологічний супровід та можливість індивідуального звернення.

Третє — це комплексне інформування щодо порядку проходження служби, прав, обов’язків, соціальних гарантій, медичної допомоги, правових питань та інших важливих аспектів.

Четверте — залучення профільних спеціалістів.

Ми розуміємо, що безпосередній командир та його заступник з психологічної підтримки персоналу не може і не повинен бути фахівцем одночасно в усіх сферах. Тому в разі виникнення конкретного питання залучається відповідний спеціаліст. За необхідності до окремих заходів можуть залучатися представники громадських та партнерських організацій.

У такий спосіб формується команда фахівців навколо військовослужбовця, а не ситуація, коли він самостійно повинен шукати, куди звертатися зі своєю проблемою.

Окремо працюємо з інструкторсько-викладацьким складом, оскільки саме вони щоденно контактують з особовим складом і першими можуть помітити зміни. Тобто система налічує кілька рівнів: виявити — зрозуміти причину — залучити потрібного фахівця — надати допомогу — продовжити супровід.

Саме це, на мою думку, є більш ефективним підходом до профілактики СЗЧ, ніж робота виключно з наслідками.

Який найголовніший виклик, пов’язаний із СЗЧ, вам вдалося вирішити останнім часом?

Одним із найбільших викликів було зробити так, щоб проблеми військовослужбовців виявлялися не після виникнення критичної ситуації, а на максимально ранньому етапі. Але головне — після виявлення проблеми ми намагаємося не залишати її лише на рівні бесіди. До її вирішення підключається відповідний профільний фахівець.

Якщо питання психологічне — працює психолог. Якщо медичне — медична служба. Якщо правове — фахівець правового напряму. Якщо соціальне чи фінансове — відповідний спеціаліст. Якщо людина потребує духовної підтримки — військовий капелан.

Тобто ми поступово вибудовуємо систему, де одна виявлена проблема може бути опрацьована комплексно, а не фрагментарно. Іншим важливим результатом є те, що інформація, отримана під час адаптації, не повинна втрачатися. Вона використовується надалі під час проходження служби, що дозволяє краще розуміти військовослужбовця та своєчасно реагувати на зміни.

Якщо говорити просто, наш підхід полягає в тому, щоб не чекати, коли людина дійде до крайньої точки. Ми хочемо побачити проблему тоді, коли її ще можна вирішити спокійно, законно та з мінімальними наслідками.

І саме тому Комплексна програма адаптації для нас — це не формальна процедура перед БЗВП. Це механізм раннього виявлення проблем, міждисциплінарної допомоги та формування довіри військовослужбовця до командування і системи підтримки.

Фото з особистого архіву Сергія Дʼякова