Народилися 24 лютого: підвал став першою домівкою для чернігівської трійні

У перший день війни чернігівчанка  Анна Березинець народила трійко дівчаток. За кілька годин по тому вона була змушена разом із крихітками йти у бомбосховище.

Підвал пологового будинку став місцем, де пройшов перший місяць життя її дітей, за кількасот метрів від ворожих позицій та під постійним вогнем.

Колектив чернігівського пологового під обстрілами працював майже 50 днів, доки ворога не вигнали з околиць міста. Потім Анна разом із малечею евакуювалася до Словаччини.

– Я прокинула о п’ятій ранку і побачила смс від брата, що все – почалася війна. Я не повірила, як це війна, нам народжувати потрібно. У нас все було планово, і ми нічого не скасовували, – розповіла Анна.

Кесарів розтин Анні робила завідувачка пологового відділення Олена Колос. Каже, природна трійня – це диво.

–  Народилися три дівчинки. Три дівчинки. Ми всі сприйняли так, значить, буде скоро перемога.

Емілія, Олівія, Меланія. День народження 24 лютого 2022 р.

Але ще більше диво сталося за кілька днів. Уу цьому ж пологовому з’явилися на світ ще одні трійнята.

– Дві  трійні тут лежали – шестеро дітей. Але були такі малесенькі. Одна дівчинка легка – за кілограм, – розповіла лікарка-неонатологиня Вікторія Базарна. –  Одна мама з однієї сторони, друга – з іншої.

Вікторія разом із колегами допомагала виходжувати  малюків. Вона розказала, що зазвичай такі дітки народжуються маленькими, часто передчасно, тому вони можуть не одразу закричати. А в цей час війни, вони одразу кричали, народжувалися і подавали голос, голос життя.

Анна досі дивується, як її малята це пережили. Підвал є підвал.

 – Такі крихітки. До двох кілограмів. Такі ручки, такі ножки.., – розчулено каже Анна. – Я робила суміш, а суміш холоне, моментально. Брала свічку, свічкою підігрівала пляшечку, про купання і не йшлося.

Одного дня у пологовий прилетів снаряд. Ворог, певні лікарі, знав куди стріляє. Дивом минулося лише вибитими вікнами.

 – Стало темно і страшно, – згадує акушерка Віра Целик.

Вона майже сорок діб прожила з породіллями у бомбосховищі. ЇЇ називали комендантом, бо саме вона взяла на себе, окрім медичних, ще організаційні обов’язки.

 – Ну, щоб не панікувати, ініціативу в свої руки взяла я. Намагалася, щоб все було ефективно, швидко, хто панікував, заспокоювала.

Дошку, що нагадує шкільну, у підвалі використовували для оголошень. Чергові зазначали дату, кількість пацієнтів іншу нагальну інформацію. Останній запис датований 6 квітня, 42 день. Лікарі мріють, більше у це сховище не повертатися.

Тих, кого можна було виписати, виписували якнайшвидше. Анну під кінець березня евакуювали в Охматдит до Києва. Допомога була необхідна одній із доньок. За кілька днів до того, із Чернігова виїхала її мама з молодшими братиком та сестричкою. Через обстріли вона так не змогла добратися до доньки в пологовий. І вперше внучок побачила вже у Словаччині.

Чоловік Анни допомагає їй ростити донечок. Батько і брат захищають Україну на фронті. Сама ж вона мріє, щоб її доньки виростали в Україні. Бо це – найкраще місце на землі.