Напруга зростає щогодини: що відомо про ситуацію під Бахмутом і чому місцеві відмовляються виїжджати

Епіцентр бойових дій нині – під Бахмутом. Це, без перебільшення, найгарячіша точка не лише на Донеччині, а й на всьому фронті російсько-української війни.

Ситуація там почала загострюватися ще два тижні тому. І з кожним днем напруга зростає, тривають надзвичайно складні бої.

Ворог хоче взяти або, принаймні, оточити Бахмут. Але наші захисники не дають росіянам зайти у місто.

За останні два тижні атак на мирних жителів суттєво побільшало. Ворог “розбирає” цивільну забудову на цеглини.

Горизонт здригається від танкових та артилерійських дуелей. Чи то від постійного бахкання, чи від емоційного напруження починає боліти голова. За такої щільності ударів очевидно, що прилетіти може будь-якої миті.

– Тактика ворога незмінна взагалі. Коли вони не можуть взяти живою силою, вони беруть артилерією. Коли наша арта їх подавлює, вони починають нищити все, – каже Богдан, розвідник батальйону Свобода Бригади швидкого реагування Національної гвардії України.

До 24 лютого у Бахмуті проживало 73 тис. людей, нині лишилося близько 10 тис. Але надворі їх рідко зустрінеш, без крайньої потреби намагаються не виходити.

У місті немає світла та газу, водопостачання – часткове. Місцева влада наполегливо просить людей евакуюватися. Виїхати допомагають і волонтери.

Причини лишатися у кожного свої. Хтось чіпляється за стіни, навіть якщо у сусідньому будинку вони обвалилися. Людям важко залишити свою оселю, є ефемерне відчуття, що поки ти тут, ніби щось контролюєш, так начебто спокійніше.

Або ж фаталісти – прилетить, то прилетить. Ще не всі усвідомили, наскільки складна ситуація, наскільки зросла ймовірність ось цього “прилетить”.

Коли дев’ять років живеш поруч з війною, страх смерті розмивається буденними клопотами. Є й так звані “почекуни”, які готові зустрічати “русскій мір”. А комусь подбати про власну безпеку заважає банальна інертність.

– Умовляв одного чоловіка виїхати. Але він відмахувався – немає машини, ніде жити, традиційне: “кому ми там потрібні”. Коли я знайшов волонтерів, які організувати транспорт і допомогли з житлом, чоловік цей без вагань сів і поїхав, – розповів боєць.

На розтрощеному будинку повисла табличка вул. Захисників України, 1. Тримається, як і наші воїни. І не просто тримаються, а й щедро насипають окупантам. Поля зрешечені снарядами.

Лише один дрон допоміг бійцям БШР НГУ знищити мінометний розрахунок, боєприпаси, живу силу та російських піхотинців.

Дрони на передовій дуже помічні, але це розхідний матеріал. Росіяни їх часто збивають або “приземляють” комплексами РЕБ (радіоелектронної боротьби).

– Щодня стягується більше техніки як з їхнього боку, так і з нашого. Напруга зростає мало не щогодини, – розповідає Богдан.

Бої точаться на околиці Бахмута, але в саме місто російські підрозділи не зайшли, що б там не розповідали їхні пропагандисти. На підступах безперервно тривають штурми.

Безпосередньо на лінію вогню журналістів не пускають. І це не відмовка у стилі “працює снайпер”, як у часи окопної війни. Робота воєнкорів після 24 лютого дещо змінилася.

Якщо раніше, щоб познімати артилеристів, треба було тиждень домовлятися, то зараз на вибір – Гради, міномети, гармати, танки. А ось до піхоти потрапити практично неможливо, там дуже спекотно.

– Воно так циклом іде. Їхня арта, потім наступ піхоти. Між цим танк попрацював. Потім знову артилерія, знову піхота. Це і є ті важкі бої, про які ми зараз говоримо. Інтенсивність таких бойових дій дуже висока і дуже виснажлива для наших хлопців, – розповів Максим Таран, пресофіцер Бригади швидкого реагування Нацгвардії.

Але ж і російське командування виснажує сили своєї армії. При тому, що ті колосальні ресурси, які ворог кинув на цей відрізок фронту, значно перевищують потенційний зиск від контролю над Бахмутом.

Саме місто для загарбників не має аж такого стратегічного значення. Тут, вочевидь, більше політики, ніж військової доцільності.

– Вони відійшли від Херсону, ми його деокупували. “Царю” треба хоч якісь перемоги. І Бахмут – це для них наразі найважливіша в ідеологічному та політичному плані ціль, – вважає Максим.

Військові не люблять давати прогнозів, кажуть, їхня справа – виконувати накази. Мотивації – предостатньо. Наразі завдання – не просто не пустити росіян до Бахмута, а й відкинути їх подалі від міста.