Україна і світ

На чиєму боці Ердоган та чому бачиться з Путіним: експерти розповіли, які цілі у Туреччини

Президент Туреччини Реджеп Ердоган відомий своєю допомогою Україні на переговорних майданчиках, постачанням. Ще до розпочатої Кремлем війни проти України Ердоган неодноразово приїжджав у Київ, де запам’ятався, зокрема, традиційним вітанням “Слава Україні!” до українських військових.

Водночас турецький лідер з початку повномасштабного вторгнення Росії не раз мав переговори з російським президентом Володимиром Путіним, зокрема і очно.

Яку гру веде Реджеп Тайїп Ердоган на тлі російсько-української війни та яку вигоду хоче отримати під час маневрування між Україною, Росією та Заходом. Факти ICTV розбирались у цьому питанні.

Туреччина вже передала Україні 50 сучасних бронемашин Кіпрі, та навіть планує збільшити їх кількість до 200 одиниць. Крім того, оптимізму додає і наміри Анкари збудувати в Україні завод із виробництва ударних безпілотників Байрактар.

Але водночас з приємними новинами Туреччина дозволяє прохід підсанкційного торговельного судна із зброєю для Росії через Босфор, повідомляє видання Bloomberg із посиланням на інформацію європейської розвідки та супутникові знімки. Видання підозрює, що сирійський вантаж йшов до порту в Новоросійську.

– Росіяни із Сирії везуть корабель із бронетранспортерами. І говориться про те, що Турки на це закривають очі… В даному випадку небезпека існує, – каже радник глави МВС та директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко.

Якщо інформація про це підтвердиться, то це ставить під питання справжні наміри Туреччини.

За даними видання The Washington Post, Кремль під час зустрічей з турецькими представниками спробував нав’язати Анкарі роль такого собі хабу для часткового обходу західних санкцій.

Водночас з’являється інформація, що Москва хоче викупити частки в турецьких нафтопереробних заводах, нафтових терміналах і резервуарах. Закачуючи туди вуглеводні, можна буде приховати походження експорту енергоносіїв. І це шанс для Росії обійти санкції після того, як нафтове ембарго Євросоюзу повністю набуде чинності наступного року.

З початку війни в Україні президент Ердоган бачився з Володимиром Путіним в Ірані та у російському Сочі. Може здатися, що турецький лідер серйозно взявся за налагодження контактів із Москвою. Водночас щоб зрозуміти задум Ердогана, необхідно врахувати деякі деталі.


Водночас Туреччині немає сенсу втрачати західний ринок та головне – західні технології в обмін на російські пропозиції. До того ж це може вилитись для Туреччини у вторинні санкції з боку цивілізованого світу.

– Головним партнером (Туреччини, – Ред.) зовнішньо-економічним залишається Євросоюз – це майже $200 мільярдів. І це не порівняти із $35 мільярдами, які зараз має із Росією. Це важливо, – каже старша аналітикиня центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету (Канада) Євгенія Габер.

Втім у Туреччини все ж є мотив для маневру в бік Росії. Москва закачує непогані фінансові надходження, енергоресурси й туристів. Товарообіг зростає. І це як милиця для турецької економіки, не зцілить – проте і впасти не дасть. Тому відмахуватись від російських грошей в Анкарі не поспішають. До того ж на носі у Туреччині вибори, тому Ердогану така тактика на руку.

– Немає того питання, яке б не сприймалося в Туреччині крізь призму майбутніх виборів. Треба розуміти, що це не просто вибори – це ключові для Ердогана вибори. 20 років при владі і зараз вперше за весь час опозиція має шанс виграти. Плюс сторіччя республіки. Дуже все символічно. Потрібно давати результати. Дуже багато питань залежить від Росії, опосередковано, – каже Євгенія Габер.

Війна Росії проти України стала своєрідним рятівним колом для Ердогана. Завдяки ролі посередника і успішної домовленості про вивезення зерна з українських портів, турецький президент додав собі політичних балів.

– Завдяки війні в Україні, багато в чому йому вдалося вийти із переддефолтного стану. Країна вийшла із переддефолтного стану. То Туреччина стала на сьогодні хаборм чи сірим хабом підсанкційної продукції для Російської Федерації. І на цей момент ми можемо сказати, що товарообіг Туреччина-Росія за останні чотири місяці виріс на 65-67 відсотків, – каже Вадим Денисенко.

Проте захід вже скоса дивиться на таке зближення Анкари з Москвою. І там навіть  пригрозили санкціями Ердогану.

– Найочевидніші санкції, які запроваджуються – це у військовій сфері. І цілком можливо, що підуть саме по цьому напрямку – подальше обмеження співпраці у військовій сфері, – каже директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

А втім, де точно Ердоган розуміє межу, так це якраз військова співпраця з Росією. Точніше її відсутність. Так, Анкара в НАТО, але не лише це стало аргументом. Туреччина хоче отримати лідерські позиції в Чорноморському регіоні і сильна Росія їй аж ніяк не потрібна. А відтак, і спроби Путіна вмовити Ердогана постачати Байрактари, цілком логічно провалилися. Та й загалом втрата Україною незалежності Туреччині вже точно не на руку.

– Україна для Туреччини важлива, по-перше, як баланс і противага російському впливу у Чорному морі. Тому збереження України як суверенної  держави, бажано із територіальною цілісністю, південними регіонами, які належать Україні – це ключове питання для Туреччини. Бо посилення в Чорному морі, в Середземному, в Сирії – це загроза для самої Туреччини, – каже Євгенія Габер.

Недарма ж від початку війни в Україні Туреччина заблокувала прохід військових суден через Босфор. Це допомогло Україні виграти час. Хоча згодом торговельні судна з військової технікою для Росії та краденим українським зерном, Анкара дивним чином стала не помічати.

– Це не нова історія. Якщо подивитись в березні і квітні, коли Туреччина перекрила протоки для військових кораблів, то були вже випадки. Туреччина завжди знаходить шпаринки в юридичних документах… для того, щоби робити необхідний мінімум, але не робити нічого такого, що чітко не прописано в цих угодах. Тому те, на що посилається Туреччина – військовим кораблям ми перекрили. В нас немає підстав для того, щоб їх зупиняти і для того, щоб їх перевіряти, – каже аналітикиня Габер.

Водночас залишаються не зовсім зрозумілими мотиви, які могли б змусити Туреччину все ж грати лише на стороні України та допомогти переграти Росію. Для Москви контакти з Анкарою є чи не єдиним способом тримати контакт з цивілізованим світом. І тут вже радше Кремль в залежності від Туреччини.

– Те, що має Путін прямий контакт з Ердоганом і має можливість донести свої меседжі до України, до світу, до західних партнерів. Має можливість обходити санкції через Туреччину, – каже Габер.

У цьому питанні Туреччина справляється зі своєю роллю. Але важливим у цих процесах є те, щоб Анкара задовільняла власні інтереси. Саме їх Анкара ставить на перше місце.

– Поки що Туреччина нічим не підсилює Російську Федерацію… Вантажить, перш за все, свою економіку і відправляє свої товари вироблені в Туреччині в Росію, на заміну тим товарам, які зараз знаходяться під санкціями, – каже Вадим Денисенко.

У Туреччині не запровадили санкції проти Росії, а отже, й співпрацювати з нею не вважають гріхом. Тим більше, що поставили Кремль у свою залежність.

– Путін змушений зараз принижуватись і змушений йти на це приниження, тому що він знаходиться в позиції слабкого… Станом на зараз Росія виступає молодшим партнером в переговорах із Туреччиною. Ердоган по максимуму намагається вижати із цієї позиції росіян і економічні преференції для себе. І не тільки економічні, а й як людини, яка стає, таким собі регіональним лідером. І країна теж стає регіональним лідером, – вважає Денисенко.

Та навіть таку позицію можна обернути на користь України. Вигідне для Анкари будівництво заводу Байрактарів в Україні – дозволяє нам отримати сучасні військові технології.

Водночас не менш цікавою перспективою для Туреччини можуть бути також їх інвестиції у відбудову України.

– Ми чудово розуміємо, що після української перемоги в Україні відкривається величезний ринок. Ринок, в тому числі реконструкції і я думаю що турецькі фірми, будівельні фірми, Турецький бізнес вкрай зацікавлений в цьому ринку, – каже Ігор Семиволос.

Та й не слід забувати, що розблокування українських портів – в першу чергу стратегічна перемога Туреччини. Але вона важлива й для українського агросектору. Бо Україна отримала змогу експортувати зерно, а світ – шанс уникнути голоду. Тож саме так, шукаючи баланс інтересів, Київ може підштовхувати Анкару до прийняття важливих для України рішень.

– Найдурніше, що ми можемо зробити, з моєї точки зору – це образитись… Це буде контрпродуктивно для нас, тому що так чи інакше Туреччина залишається логістичним хабом для України. І, крім того, Туреччина нам все ж поставляє частину озброєння, – каже Денисенко.

За його словами, для України є дві ключові речі, які мають стати червоними лініями. Перше – це експорт зброї або елементів зброї до Російської Федерації з Туреччини. І другий момент – це експорт складної електроніки, яка дозволятиме росіянам будувати високоточне озброєння.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-08-16 02:30:12

Back to top button