Мерилін Монро і БПЛА: як завдяки Рональду Рейгану та фото з дроном засяяла суперзірка Голлівуду

Дрони, БПЛА та інші безпілотні системи здаються надсучасними новинками. Однак насправді людство почало застосовувало такі літаючі апарати набагато раніше.

У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно неочікувану роль в історії.

Так, старт успішної кар’єри однієї з найвідоміших суперзірок Голлівуду та світової кіноіндустрії, нині відомої як Мерилін Монро, дало саме фото з безпілотним літальним апаратом.

Добре відому в США та майже незнану в Україні історію фотознімка Норми Джин Бейкер, яка згодом узяла легендарний псевдонім, розповідає АрміяInform.

У 1944 році, під час Другої світової війни, 18-річна Норма Джин Бейкер (на той час у шлюбі вона мала прізвище Догерті) працювала на військовому заводі Radioplane Company в місті Ван-Найс штату Каліфорнія.

Він спеціалізувався на виробництві радіокерованих літальних апаратів для армії США. Засновником компанії був актор і авіатор Реджинальд Денні, який захопився безпілотними літаками ще у далекі 1930-ті роки.

Розробки Реджинальд Денні зацікавили військових, тож у 1940 році армія замовила його компанії першу партію мішеней-дронів для навчань. Саме ці безпілотні літальні апарати виготовляла на заводі Radioplane майбутня Мерилін Монро.

На збірці безпілотників Норма Джин виконувала різні операції — монтувала крила та фюзеляжі БПЛА на виробничій лінії, фарбувала деталі та корпуси безпілотників, покривала вогнезахисним розчином парашути для приземлення дронів.

Робота була фізично важкою і монотонною — це було типове конвеєрне виробництво, пов’язане з виконанням численних рутинних ручних операцій за заздалегідь прописаним чітким алгоритмом.

Також Норма Джин брала участь у контролі якості, перевіряючи комплектуючі та готові вузли літальних апаратів. Як працівниця відділу техконтролю, вона інспектувала, чи правильно зібрані механізми і чи немає дефектів.

Основним завданням працівниці була інспекція парашутів на якість просочення вогнетривкою сумішшю та працездатність, адже від цього залежала безпечна посадка літаючої мішені після навчальних стрільб.

Завод Radioplane випускав безпілотні літальні апарати OQ-2, OQ-3 та OQ-14, призначені для тренувань зенітників. По суті, це були радіокеровані БПЛА, які використовували як цілі.

Завданням таких безпілотників було навчити солдатів влучати в рухомі повітряні цілі. Ці дрони використовували також для налаштування систем ППО і тренування операторів зенітно-артилерійських установок.

Radioplane OQ-2 (відомий також як RP-2/RP-5) став одним із перших серійних військових безпілотників у США. Його розробка почалася наприкінці 1930-х років з ініціативи Реджинальда Денні, а після успішних демонстрацій армія замовила в 1941 році велику партію цих апаратів.

Дрон Radioplane OQ-2 представляв собою невеликий літак. Розмах його крила становив близько 3,7 м, довжина сягала близько 2,7 м, а маса — приблизно 45–50 кг. БПЛА оснащувався двоциліндровим двотактним бензиновим двигуном Righter O-15 потужністю 6–7 кінських сил, який обертав два повітряні гвинти.

Запуск такого безпілотника здійснювали за допомогою катапульти, а після виконання завдання дрон спускався на землю на парашуті. Шасі OQ-2 не мав, за винятком ранніх армійських модифікацій, де колеса були потрібні лише для пом’якшення удару під час приземлення.

Радіосистема управління, розроблена компанією Bendix, дозволяла оператору дистанційно керувати польотом мішені на навчаннях. За час війни підприємство Radioplane виготовило близько 15 000 таких безпілотників різних модифікацій.

Дрони виробництва Radioplane замовляли як армія, так і військово-морський флот США. На флоті їх позначали як TDD — Target Drone Denny, що можна перекласти як «Дрон-ціль Денні» на честь виробника Реджинальда Денні.

Наступною моделлю став БПЛА Radioplane OQ-3, який мав подібну конструкцію, але отримав кращий двигун потужністю 8 кінських сил і міг розвивати вищу швидкість до 160 км/год.

Подальша модифікація Radioplane OQ-14 (флотський індекс TDD-3) була створена ближче до кінця війни і також випускалася серійно. Однак попри те, що спочатку планувалося виготовити десятки тисяч одиниць, фактичний випуск виявився меншим за початкові плани військових.

У післявоєнні роки на базі цих розробок продовжували експерименти з безпілотниками, а у 1952 році компанія Radioplane була придбана авіабудівною фірмою Northrop — попередницею сучасної Northrop Grumman.

Норма Джин працювала по 10 годин на день і заробляла близько $20 на тиждень. Однак головною мотивацією дівчини були не гроші, а бажання зробити внесок у перемогу США в Другій світовій війні.

Дівчина не бажала піти з виробництва попри застереження рідних, подруг і колег про можливу шкоду здоров’ю, шкірі та волоссю від випарів фарб та розчинів. Такі прояви турботи про здоров’я та красу майбутньої актриси були частими, адже Норма мала надзвичайно привабливу зовнішність.

Якось на заводському пікніку Норма Джин виграла конкурс краси, отримавши воєнну облігацію на $50 та здобувши неофіційний титул «королеви» компанії. Тож не дивно, що саме її вирішили зробити обличчям заводу, коли виникла така нагода.

У червні 1945 року на завод Radioplane прибула група військових журналістів, які готували репортаж про працю жінок на військових заводах. Серед них був армійський фотограф Девід Коновер, якого направив туди капітан Рональд Рейган — майбутній президент США.

На той час Рональд Рейган служив у підрозділі ВПС США First Motion Picture Unit у Голлівуді, що займався пропагандистськими фільмами та фото для підтримки бойового духу бійців. Він схвалив кампанію з висвітлення внеску жінок у перемогу та відправив Девіда Коновера робити постановочні фото жінок на різні військові підприємства в Каліфорнії.

На заводі Radioplane фотограф звернув увагу на привабливу 19-річну брюнетку Норму Джин Догерті, яка саме прикріплювала пропелер до малого літака на складальному конвеєрі.

Тоді вона була одягнена в типову робочу форму — високі приталені штани та сорочку — і ще не була гламурною білявкою, якою світ побачив її згодом. Однак це не завадило досвідченому репортер відразу оцінити фотогенічність дівчини.

Пізніше Девід Коновер згадував про «особливий сяючий вираз її обличчя» та внутрішній запал, які виділяли Норму серед інших працівниць заводу.

Фоторепортер зробив серію знімків, на яких Норма Джин працює з безпілотним літальним апаратом — на одному з фото вона усміхнена тримає великий пропелер від дрона Radioplane моделі RP-5.

Кадри з БПЛА стали для вродливої жінки доленосними, попри те, що фотосесію так і не опублікували. Ймовірно, світлини призначалися для журналу «Yank, the Army Weekly», однак їх не встигли використати до завершення війни, а негативи згодом були втрачені.

Однак Девід Коновер не забув про ці свої знімки. Помітивши в дівчині великий потенціал, він переконав її спробувати себе у фотомистецтві. Відтак уже наприкінці 1945 року Норма залишила роботу на заводі та почала працювати моделлю.

Спочатку майбутня Мерилін Монро позувала для самого Девіда Коновера, а згодом підписала контракт з модельним агентством Blue Book Modeling Agency. Природна краса й уміння триматися перед камерою швидко принесли дівчині успіх — уже впродовж 1946 року її фото з’являлися на обкладинках кількох журналів одночасно.

Успіх Норми Джин у світі моди привернув увагу кінопродюсерів, і в 1946 році вона отримала свій перший контракт із кіностудією 20th Century Fox. Тоді ж вона взяла собі сценічне ім’я Мерилін Монро.

Поступово акторка почала отримувати другорядні ролі у фільмах. Хоч перші короткострокові контракти з Fox і Columbia Pictures не зробили її зіркою одразу, жінка не здавалася і продовжувала вдосконалювати майстерність акторської гри, співу та танцю.

Вже за кілька років її наполегливість дала плоди — студія Fox поновила з нею контракт і почала просувати в більш помітні проєкти. На початку 1950-х років Мерилін Монро прославилася на всю Америку завдяки ролям у хітах на кшталт «Джентльмени віддають перевагу білявкам», «У джазі тільки дівчата», ставши однією з найвідоміших голлівудських актрис свого часу.

Так випадкове фото на заводі з виробництва безпілотних літальних апаратів кардинально змінило життя Норми Джин, відкривши для неї шлях до світової слави голлівудської кінозірки.

Завдяки цьому історія Мерилін Монро назавжди пов’язана з історією розвитку БПЛА, адже один із перших у світі військових дронів OQ-2 Radioplane дав поштовх для зльоту її модельної та акторської кар’єри.

Сьогодні ці світлини набули історичної цінності. Наприклад, знамените фото Норми Джин із пропелером БПЛА розмістили на обкладинці присвяченого історії дронів випуску журналу «Invention & Technology» за літо 2020 року.