Україна і світ

Марш рівності пройшов, що далі?

19 вересня у Києві пройшов Марш рівності. За даними організаторів, у ньому взяли участь близько 7 тис. осіб, серед них був і я.

Марш рівності є, мабуть, найбільш видимою акцією, і через це у суспільстві панує стереотип, що паради – це єдине, що робить ЛГБТ+ спільнота та її союзники. Багатьом здається,  що марш є самоціллю. Проте це не так! Далі спробую переконати вас у цьому.

ЛГБТ+ активісти та активістки працюють кожного дня. Можу це стверджувати, адже сам є частиною такого руху.

Наприклад, за останні півроку я та моя команда провели серію освітніх заходів для працівників Національної поліції, яким, за нагоди, хочу подякувати за забезпечення безпеки під час маршу. 

Ми також провели навчання для декількох великих компаній та їхніх працівників, серед яких EPAM, Carlsberg та StarLightMedia.

Для бізнес-спільноти ми підготували публікацію про те, як забезпечити різноманіття та інклюзію на робочих місцях в період пандемії COVID-19.

Для членів та членкинь політичних партій ми також підготували навчальні матеріали, адже без їхньої підтримки ми не побачимо у політичних програмах партій пунктів про рівні права для ЛГБТ+ людей в Україні. 

Ми усвідомлюємо, що у суспільства є безліч запитань до ЛГБТ+ спільноти, і намагаємося дати на них відповіді. Особливо – тим, хто прагне зрозуміти, а не бездумно ненавидіти. 

Дозволю собі висловити кілька тверджень, без яких важко продовжувати розмову на цю тему.

  • Існує науковий консенсус про нормальність гетеросексуальності, гомосексуальності та бісексуальності.

Гомосексуальна поведінка зустрічається у 1 500 видів тварин – від комах до ссавців, а сексуальна орієнтація людини формується не через її спосіб життя, оточення чи характер, а ще до її народження.

1992 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) офіційно викреслила гомосексуальність з міжнародної класифікації хвороб. Більших авторитетів у цій галузі немає.

  • А от гей-пропаганди не існує.

Це нав’язаний Росією дискурс, метою якого є створення ворогів, які б відволікали людей від справжніх проблем, зокрема – від проблеми порушення прав людини.

Не існує досліджень, які б доводили, що комусь можна показати геїв, а завтра (або через тиждень) людина стане гомосексуальною. Та й більшість ЛГБТ+ людей в Україні виросли тоді, коли не було навіть розмов про те, що існують ЛГБТ+ люди. 

ЛГБТ+ люди і гетеросексуальні (ті, хто любить людей протилежної статі) та їхні союзники виходять на Марш рівності, бо це – помітна акція, яка дозволяє розпочати з вами (суспільством) дискусію щодо того, яких ще прав не вистачає спільноті.

Звісно, можна сказати нам: навіщо вам марші, йдіть до народних депутатів і хай ті змінять закони. Проте від народних обранців ми здебільшого чуємо: змініть суспільну думку, а тоді повертайтеся. Народні обранці – заручники суспільної думки, і не хочуть займатися непопулярними рішеннями, які не додають їм голосів. 

Чого ж хочуть ЛГБТ+ люди, виходячи на марш

У цьогорічного маршу є політичний маніфест, в якому зафіксовані всі вимоги. Одна із основних вимог – це прийняття законопроекту №5488 про відповідальність за дискримінацію та нетерпимість від 13 травня 2021 року. 

Законопроект пропонує встановити кримінальну відповідальність за публічні заклики до насильства на ґрунті нетерпимості, а також інші умисні дії, спрямовані на розпалювання ворожнечі та ненависті на ґрунті нетерпимості.

Відповідно до змісту проекту закону, нетерпимість ー це відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно категорії осіб, відмінних за такими ознаками, як раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, статева приналежність, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, громадянство, сімейний і майновий стан, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, місце проживання, мова, або іншими ознаками.

Як ви можете бачити – цей закон захищає не лише ЛГБТ, але й безліч інших груп людей. Більше того, закон захищатиме саме від нетерпимості на ґрунті сексуальної орієнтації, яка є як у мене, так і у кожного та кожної з вас.

Закон також забороняє заклики до насильства стосовно людини чи групи людей через їхні релігійні переконання. По суті, головний меседж цього законопроєкту: насилля – це не спосіб діалогу. Його прийняття дозволить нам усім почати обговорювати різні теми, і робити це без насильства й агресії. 

Це виграшна ситуація для всіх нас, і це та культура співіснування, яка є притаманною для громадян країн ЄС. У тій же Польщі ніхто не нападає на учасників та учасниць маршів рівності.

Так, є ті, хто проти: вони проводять акції на паралельних вулицях, і мирно доносять власні переконання. Це – нормальна практика для розвинутого суспільства, якої потребуємо і ми. Як результат у Польщі чи Чехії немає потреби у такій кількості правоохоронців для захисту публічних акцій.  

Інша вимога – це цивільні партнерства

В Україні є тисячі одностатевих пар, які проживають разом і ведуть спільний побут. Єдине, чого вони вимагають – це доступ до тих самих прав, які доступні більшості. 

  • Право не свідчити одне проти одного в суді.
  • Право на успадкування майна.
  • Право на доступ до рідної людини в реанімації.
  • Право на поховання рідної людини, якщо вона загинула, наприклад, від ускладнень після Covid-19.
  • Право на те, щоб один із партнерів/одна із партнерок могли усиновити рідну дитину іншого/іншої з пари. Всі батьки хвилюються про те, що буде з їхньою дитиною, якщо із ними щось трапиться. Такі самі переживання мають і одностатеві пари, які виховують дітей та несуть за них відповідальність. 

Найбільш абсурдним у цій ситуації є те, що такі права українцям уже можуть надати США чи Данія.

Я і мій партнер уклали шлюб у США. Ми з ним маємо всі перелічені вище права в усіх країнах, де визнаються одностатеві партнерства, але не в Україні, де ми народилися, де ми живемо, працюємо і платимо податки. 

ЛГБТ+ спільнота у цьому питанні демонструє готовність до компромісу, адже не вимагає одностатевих шлюбів. Хоча і це вже стало нормою для різних країн, зокрема, неочікуваних для вас: Австралія, Аргентина, Бразилія, Еквадор, Колумбія, Коста-Рика, Нова Зеландія, ПАР, Тайвань, Уругвай.

Тобто, йдеться не лише про ЄС, США, Канаду чи Велику Британію. А декілька днів тому одностатеві шлюби стали реальністю і в Швейцарії, де на референдумі 64% населення підтримало шлюбну рівність.

Чому це важливо

21 вересня президент США Джо Байден, виступаючи на Генеральній асамблеї ООН, закликав захищати права осіб, які належать до ЛГБТ-спільноти, від Чечні до Камеруну.

– Ми всі повинні захищати права осіб ЛГБТ так, щоб вони могли жити і любити відкрито, без страху, чи то в Чечні, чи в Камеруні, чи ще десь, – сказав він.

Якщо пошукати, такі заяви робила і буде робити ООН, країни ЄС, Канада чи Великобританія. Всі ті, хто підтримує територіальну цілісність та незалежність України. 

У спільній заяві щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки ми взяли на себе обов’язок зміцнювати повагу до прав людини, громадянських та основних свобод, відповідно до міжнародних стандартів та зобов’язань, а також боротися з расизмом, ксенофобією, антисемітизмом та дискримінацією проти спільноти ЛГБТКІ+.

Втім, насамперед це потрібно не США, а громадянам і громадянкам України.

Підтримка рівних прав для ЛГБТ – вимога часу, вимога міжнародних партнерів та багатьох громадян і громадянок України. Від вашої підтримки залежить, як швидко Україна наздожене розвинуті країни – не тільки в економічному плані, але й у соціальному.

Дозволю собі процитувати журналістку Емму Антонюк, яка сказала: Жити у суспільстві та бути поза суспільством – неможливо, кожен робить свій вибір.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-10-05 18:27:06

Back to top button