Маріуполь бої: моторошні історії місцевих

Історія виживання у блокадному Маріуполі в кожного своя, і вона не просто трагічна – жахлива. Найтяжчими були дні з 15-го до 19-го березня. Тоді місто тотально обстрілювали з важкої артилерії та літаків. Трагедія у драматичному театрі, де росіяни на беззахисних містян скинули авіабомбу, а потім розібрали руїни, аби приховати злочини, – дещиця того, що відбувалося тоді. Війна в Маріуполі точилась на кожному квадратному метрі.

– Влучив снаряд, у цей момент ми були просто в сусідній кімнаті. І ми вибиралися з-під завалів. На жаль, майже кожен, хто виїхав з Маріуполя, був в такій ситуації, – поділилась керівниця центру підтримки переселенців “Я – Маріуполь” в Івано-Франківську Ольга Крохмальова.

З третього березня Маріуполь опинився у блокаді. Майже одразу зник зв’язок. Ворог нещадно накривав місто вогнем – з неба, з моря, з суходолу.

– У нас на кварталі знесло дахи в деяких будинках. Прилетіло біля танку, там, де люди збирались. Я дивлюсь – жінка мертва  лежить. Я до неї, а вона вже мерва була… Вирва поруч, – зі сльозами згадує переселенка з Маріуполя Світлана.

Поки Світлана бігла забирати заряджені телефони, в її домі вибило всі вікна. Евакуюватися з Маріуполя не вдавалося. Люди виходили пішки, з міста їх вивозили під обстрілами на свій страх і ризик, через численні блокпости російських військових.

– Місцеві розказували: вони платили 400$ за людину, щоб із Маріуполя до Мелекіного доїхати, там грубо кажучи 15 кілометрів. Водій говорить: вважайте мене боягузом, я не поїду, – розповідає Світлана.

У місті залишалося щонайменше 350 тисяч людей. Вони тижнями жили без тепла, світла, їжі та води. На них щодня скидали до сотні бомб. Найпекельнішими були дні з 15-го по 18-те березня.

– Випустили тоді цілу чергу… Мінометний вогонь був, мінометний обстріл. Ціла низка будинків… Дуже тяжко було, пожежі почалися… Почалось шось жахливе, – згадують переселенці Ольга та Олександр Парахневичі.

Люди гинули від осколкових поранень, коли стояли у черзі за водою або готували їжу біля дому. Ольга каже: саме так загинула її подруга:

– Вона потрапила в епіцентр. Ну там нічого не залишилось… І мама, бідна ця жіночка, тітка Ліда, вона стояла біля ось цього накритого… и вона плакала, вона ридала…

16-го березня на драмтеатр, де близько тисячі маріупольців, росіяни скинули авіабомбу. В цей день Наталія не могла зв’язатися ні з ким із своїх рідних:

– Мій батько живе поруч із драмтеатром. Я не знала де моя сестра, і в нас не було жодного звязку. Це був страх… На рік ці спогади “заблокувались”.

Через рік Наталія прийшла до драмтеатру в Івано-Франківську. Пом’янути загиблих тут зібралися маріупольці. На Прикарпатті біля театру ті ж літери, що були в Маріуполі – щоправда, нині вони мають інше значення: не ДЄТІ, а ДЕ ТИ?

– В мене там зараз батько. І він не може кинули залишки квартири, які там лишилися. Це дуже дивно, як люди тримаються за ці залишки життя мирного, яке було до повномасштабного вторгнення, – дивується Наталія.

Скільки людей полягло від обстрілів і залишилося під завалами – встановити точну цифру неможливо. Загиблих і живих рідні знаходять за списками в соцмережах. Люди досі не знають, що сталося з їхніми близькими.

Місто-порт із півмільйонним населенням практично стерте з лиця землі. Для України та світу Маріуполь перетворився на символ військового опору і гуманітарної катастрофи у війні.

2023-03-21