Люди зі сталі: вони волею вимкнули страх, пройшли полон і готові боротися далі

Чому росіяни так ненавидять і бояться азовців? Може за те, що вони безстрашні, безкомпромісні та неймовірно сміливі?

А можливо, вони й насправді володіють якимись чарами. Є ж серед них боєць з позивним Гендальф (чарівник з Володаря перснів).

Настане час і буде написана історія полку Азов. І ми дізнаємося, хто вони – азовці. Можливо, ця історія буде без прикрас, об’єктивна. Та зараз над головами захисників Азовсталі народ намалював німби.

І справді, прості смертні люди не змогли б триматися на зруйнованому заводі стільки часу, не просто відволікаючи величезні сили ворога від інших напрямків, а ще й знищуючи його.

Але вони чомусь не почуваються героями, їм некомфортно жити з цим. Чому?

 – Тому, що я, офіцер штабу, знаю сотні людей, які в мільйон разів героїчніші за мене, але їх не покажуть по телебаченню, – сказав Ілля Самойленко (Гендальф). – Вважаю, що всі герої.

За словами Іллі, Азов – це не просто армія. Це – більше ніж братство, це велика сім’я. Він відчув це, коли потрапив до Азова, а потім упевнився, що не помилився, коли його поранили.

 – Тільки в Азові я зрозумів речі, які б не опанував у цивільному житті, – сказав Гендальф. – Армія трансформує мислення людини.

Ті, хто пройшов армію, війну буде розуміти той ціннісний код, який закладається через боротьбу за незалежність нашої країни.

 – Війна – негативне явище, але для українців – це горнило, в якому ми гартуємо сталь, – сказав азовець. – Страх ми відключили з самого початку повномасштабного вторгнення. І зараз девіз України – сміливість.

Так, було у бійців розуміння, що кожен день може бути останнім, але, за словами Самойленка, це власне і притупляло страх.

Відсутність страху і воля. Ось що допомогло азовцям вистояти.

А чому ж тоді полон?

 – Ми виконали своє завдання і наказ здатися сприйняли як нове: врятувати життя тих, хто не може себе захистити, – зізнався Ілля. – Було багато поранених, яких ми не врятували б, якби залишилися далі. Люди були виснажені.

Тому в полон бійці йшли непереможеними. Це була наступна ціль – зберегти життя побратимів, що потребували медичної допомоги.

 – Ми розуміли що росіяни можуть просто обдурити, вони  тільки це й уміють – залякувати та дурити, – сказав Самойленко. – Та іншого виходу не було.

Тепер, повернувшись додому з полону, Ілля Самойленко бачить перед собою нову мету – визволити з полону тих, хто там іще залишився.

Бо без цього його повернення, за його ж словами, має гіркий присмак.