Львів прощається з трьома полеглими захисниками

У суботу, 19 липня, Львів проводжає в останню путь трьох військових, які загинули на війні з російськими окупантами. Про це Львівському порталу повідомили у пресслужбі мерії.

Чин похорону розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Усіх трьох полеглих захисників поховають на Личаківському кладовищі.

Львів’ян закликають віддати шану полегли воїнам й утриматися в цей час від святкових та розважальних заходів.

Біографічна довідка:

Львів’янин Ігор Рудько (17.03.1994 – 09.07.2025) навчався у школі № 99. Згодом здобув освіту у Львівському поліграфічному коледжі Української академії друкарства за спеціальністю «Комп’ютерна обробка текстової, графічної та образної інформації».

Зі слів рідних, любив автомобілі та тварин, мав багато друзів. Був доброзичливим, відкритим, завжди готовим допомогти тим, хто потребував підтримки. Ігоря поважали за щирість, простоту та людяність.

Із 2025 року став до лав ЗСУ. Воював на Донецькому напрямку у лавах 38 окремої бригади морської піхоти Військово-морських Сил.

В Ігоря Рудька залишилися дружина, батьки та два брати.

Михайло Кочут (08.12.1969 – 13.07.2025) був уродженцем села Воля-Висоцька Жовківської громади. Навчався у місцевій школі, згодом – у Вищому професійному училищі №29 у Львові. Проходив строкову військову службу.

Працював комбайнером в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ЛАН», а також водієм на Львівському комунальному автотранспортному підприємстві № 1.

Зі слів рідних, Михайло був добрим, чесним, щирим, справедливим і відважним. Любив працювати комбайном і трактором, особливо цінував роботу водієм.

Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровільно став на захист Батьківщини. Виконував бойові завдання на Донецькому, Миколаївському, Курському та Північнослобожанському напрямках у лавах 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України», медаллю «Захиснику Вітчизни», Нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України та медаллю «Хрест ракетних військ і артилерії».

У Михайла Кочута залишились дружина, двоє синів і донька, брат зі сім’єю.

Ярослав Гнип (позивний Сява) (31.07.1981 – 12.07.2025) – уродженець села Середкевичі Яворівського району. Згодом здобув професію «Машиніст крана (кранівник)» в Погірцівському Вищому професійному училищі.

Працював майстром фасадних та покрівельних робіт на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Ярослав був оптимістичним, відповідальним і мужнім – на нього завжди можна було покластися. Грав на синтезаторі, любив риболовлю, полювання та збір грибів.

Став на захист України ще на початку повномасштабного вторгнення російських окупантів. Воював на Дніпропетровському та Київському напрямках у лавах 703 окремої бригади підтримки інженерних військ Сухопутних військ ЗСУ.

Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

В Ярослава Гнипа залишилися дружина, дві доньки, три брати, сестра, зять та племінники.