Ліна Костенко святкує 95-річчя
19 березня українська поетеса-шістдесятниця, письменниця й дисидентка Ліна Костенко святкує свій день народження. Їй виповнюється 95 років. Про це повідомляє Львівський портал.
Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року в Ржищеві на Київщині в родині вчителів, а з 1936 року разом із сім’єю переїхала до Києва, де й проживає нині.
Вона відома своїми творами, серед яких поетичні збірки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), а також роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) і поема «Берестечко» (1999, 2010). У 2010 році вийшов її перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», який став популярним серед читачів.
У радянські часи Ліна Костенко брала участь у дисидентському русі, через що її творчість довго була виключена з літературного процесу.
Зазначимо, що письменниця продовжує творчу діяльність. Нещодавно в столичному Будинку кіно презентували нове видання її роману «Берестечко», над яким вона працювала майже 30 років. Однак сама Костенко не відвідала захід і залишилася вдома.
Крім того, напередодні дня народження Ліни Костенко у Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької у Львові встановили її погруддя.
Львівський портал підібрав вірші Ліни Костенко, щоб кожен міг доторкнутися до глибини її таланту:
Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Життя іде і все без коректур
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
І все на світі треба пережити
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Фото: Укрінформ, ЛОВА
Джерело: Інформаційна агенція «ЛЬВІВСЬКИЙ ПОРТАЛ»
2025-03-19 10:38:00
