Україна і світ

Крутіше Ізраїлю: що Україна має зробити після війни задля своєї безпеки

Україну вже сьогодні називають найбільш боєздатною країною Європи. Ми маємо чимало й успішних власних розробок, які сьогодні використовуються на полі бою (Стугна, Нептун, Корсар, Верба). Та все ж у нас немає власного повноцінного оборонного виробництва – те, що називають військово-промисловим комплексом (ВПК).

Зараз ми буквально на ходу під обстрілами перевзуваємо українське військо на західні зразки зброї і техніки. І вже очевидно, що після завершення цієї війни з таким сусідом, як Росія, у нас єдиний вихід – зробити Україну надпотужною державою, яка буде здатна оборонятися сама.

Найпоказовіший приклад, як сусідство і постійна загроза визначили оборонний вектор країни – це Ізраїль. Який досвід ми можемо взяти собі за приклад та як розбудуємо “український Ізраїль”, розповідають Факти ICTV.

– Ніхто не буде сперечатися, що обороноздатність країни – це пріоритет номер один, і вона визначає можливість держави до самооборони, але щодо прикладу Ізраїлю – це складне питання, його треба вивчити. Десь вони досягли успіху, десь не досягли, якийсь їхній досвід ми не можемо повторити, – коментує Ілія Куса, експерт з міжнародної політики аналітичного центру Український інститут майбутнього.

Із того, що Україна може взяти в ізраїльтян собі за приклад – це система протиповітряної оборони, якість військової служби та здатність до самоорганізації.

– Вони просто винайшли власну систему Залізний купол, щоправда, разом з американцями, але вони справді створили власну систему, яка дуже добре працює. Тобто вона не дає 100% гарантії, але принаймні жителі Ізраїлю знають, що є система, яка працює, вона захистить їх у разі якоїсь атаки.

Друге – я думаю, що в них можна навчитися тому, як підтримувати на високому рівні якість військової служби. Вона в них популярна, це якісно, це престижно. Це не викликає страху в людей.

І третє – Ізраїль в цілому та ізраїльське суспільство – це хороший приклад самоорганізації, вони вміють за потреби досягти спільної мети, бути разом попри всі розбіжності, які в них існують, – наголошує експерт.

Ізраїльська оборонка має надійних партнерів, це насамперед США. Вони інвестують кошти і навіть діляться технологіями. Та водночас Ізраїль на сьогодні, маючи інвестиції, досвід та інноваційні технології, побудував самодостатній ВПК. Це те, чого має прагнути й Україна.

– Треба розуміти, що Сполучені Штати є архітекторами ізраїльського ВПК, і економіки, і загалом багато в чому допомагали. У нас немає такого союзника, який дасть гарантії безпеки, буде вкладати гроші, інвестиції, допомагати розвивати, ділитися новітніми технологіями. А в Ізраїлю є потужне лобі в Штатах, сформоване історично. У нас теж такого немає. Тому, я думаю, що такого рівня технологічного розвитку ми навряд чи досягнемо. Але в них є самодостатній ВПК, і це те, до чого нам потрібно прагнути, – наголошує Куса.

Протягом тривалого часу українську армію і весь оборонний комплекс цілеспрямовано нищили. Тепер же, після війни, ми матимемо унікальний шанс – на базі бойового досвіду створити потужну оборонку.

– Після війни, на мою думку, популярність, попит на українське озброєння, українські консультації в галузі оборони, консультації військових – на все, що пов’язане з українським ВПК – буде великим, і нам буде потрібно цим зайнятися. Тому що ми показуємо непоганий результат на полі бою попри те, що поступаємося за тими ж параметрами Росії.

Тепер треба на цій базі щось зробити, вкласти гроші, зробити ефективним ВПК, тобто знищити там корупцію, яка його з’їдала багато років, поставити своє позиціонування стосовно партнерів. Тому, я думаю, що кінцева мета нашого розвитку післявоєнного – це самодостатній національний ВПК. Щоб у нас була так звана військова свобода, в сенсі свобода на самооборону, максимальне самозабезпечення такими ресурсами, які дозволяють самим себе захищати, не чекаючи якоїсь допомоги ззовні, – каже експерт.

Колаборацію в розбудові нової сильної оборонки логічно буде будувати з країнами так званої середньої ланки, кажуть експерти. Це ті, які займають середнє місце у своїх регіонах, але мають амбіції вийти з-під залежності великих гравців – Польща, Румунія, Пакистан, Іран, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати, Марокко, Алжир. Так, ми маємо вже приклад ефективної співпраці з Туреччиною щодо виробництва безпілотників.

– Тобто не потрібно чіплятися за якісь країни, нам не потрібно буде конкурувати із США чи Францією, це не має сенсу. Очевидно, що вони будуть обмежені у своїх можливостях передавати нам якісь технології, вони не захочуть цього робити.

Нам треба керуватися прагматичним підходом ситуативного партнерства, вузькоспеціалізованого. Тобто там, де ми можемо за допомогою партнерства якісь галузі підняти, там і потрібно це робити, не важливо, хто ваш партнер, навіть якщо це Іран, який перебуває під американськими санкціями, якщо їх знімуть. Або якщо є можливість співпрацювати з ним, не наражаючись на санкції. Ця війна показала, що зовнішні партнери – це добре, але потрібно відстоювати свої інтереси в життєво важливих сферах, а оборонка – це топ, як ми бачимо, – каже Куса.

Що насамперед нам потрібно розбудувати? Та все. Це система протиповітряної та протикорабельної оборони, протитанкова зброя і так далі, важка та легка броньована техніка, стрілецька зброя, системи розвідки.

Тобто набір комплексів, який нам допоможе знизити ризики повторення того вторгнення, яке розпочалося у лютому цього року, наголошує співзасновник та директор економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін.

– Але ми маємо бути повністю самодостатніми, тобто все це озброєння в ідеалі Україна має виробляти сама. Виробляти, розробляти, тестувати у партнерстві, колаборації чи самостійно. І ми маємо унікальне вікно можливостей для створення екосистеми оборонних технологій або технологій подвійного призначення, які будуть давати базу не лише нашій безпеці, а й нових інноваційних ідей, які застосовуватимуться у цивільній сфері, – каже він.

Екосистема вмикає та об’єднує промислові підприємства, систему освіти та фінансування шляхом грантів та фондів.

– Новий час потребує нових підходів, бо в Україні непогана технічна база, але ми не маємо серйозних технологічних можливостей для тестування, тож наші хлопці їдуть закінчувати магістратуру до інших країн. Тому ми можемо якраз наші оборонні підприємства об’єднати з освітнім комплексом та створювати умови для розвитку інновацій. Паралельно потрібно розвивати систему стимулювання інновацій. Це фонди, насамперед державні, які за досвідом Ізраїлю можуть фінансувати та надавати гранти на нові розробки, підтримувати технопарки, бізнес-інкубатори.

Це процес не одного місяця і навіть не одного року, але протягом 5-10 років Україна може стати дуже серйозним розробником інноваційних систем, нових технологій як оборонних, так і цивільних. І саме екосистема інновацій дає внесок в економіку, тому що за кожен вкладений долар можна отримувати повернення інвестицій 20-30 і навіть 100 доларів – залежно від того, наскільки буде затребувана інновація, створена в таких центрах, – наголошує експерт.

Важливий і той факт, що оборонна безпека у випадку України та й будь-якої держави дорівнює добробуту наших громадян.

– Економіка воєнного часу і роль оборонних технологій критичні. Якщо ми не забезпечимо власну безпеку і, ймовірно, безпеку Європи на аутсорсингу (де-факто сьогодні це і відбувається), ми не зможемо отримати великих інвестицій, створити робочі місця та високоякісне життя для українців, щоб тут було комфортно та безпечно жити та розвиватися, – зазначає Амелін.

І бойовий досвід у війні з Росією, і можливість на практиці оцінити озброєння різних виробників від різних країн, їхні переваги і недоліки, стануть важливим фактором у розбудові українського ВПК. Україна вже сьогодні потужна і боєздатна, але після війни повинна досягнути повного ланцюга виробництва засобів захисту, техніки та снарядів. Щоби наступного разу ворог добре подумав, перш ніж атакувати. А Україні у випадку атаки не довелося чекати допомоги сусідів.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-06-12 16:08:55

Back to top button