«Крию!»: як тренується спецпідрозділ ГУР МО «Реванш»

Спека. Пил. З кузова вантажівки, зовні цілком цивільної, вистрибують люди в одностроях, зі зброєю, в руках — пакунки з водою, ящики з набоями.

Далі — пішки. Вартовий на шлагбаумі привітно всміхається, водночас витирає обличчя — шолом, броник, однострій не дуже пасують до +30°С, але порядок є порядок.

Утім, жарти осторонь — група курсантів спецпідрозділу департаменту активних дій ГУР МО «Реванш» прибула на один з полігонів для чергових занять.

Інструктор Алехандро — доброволець з Аргентини починає ставити завдання. У нього за плечима чимало років служби в спецпідрозділах, офіцерське звання і досить специфічна англійська. Тим не менше, його всі прекрасно розуміють, а незрозуміле перекладають бійці з «Реваншу», які добре знають як англійську, так і «тактичну» мову.

Алехандро трохи шкутильгає, але майже непомітно. Як мені розповів один з офіцерів підрозділу, в одному з виходів Алехандро натрапив на ПФМ-1 «Лепесток», і якимось дивом ногу лише сильно поранило, а не відірвало, як зазвичай буває. Відірвало пальці, але стопу вдалося врятувати — завдяки берцям, як пошепки сказав один з бійців.

Навчальне завдання на сьогодні полягало в наступному: групою з двох бойових двійок пройти кілхаус. Спочатку без набоїв, а потім з реальним відкриттям вогню.

Кілхаус — «Будинок для знищення», або «Будинок для стрільби» — це спеціально обладнане стрільбище для відпрацювання навичок стрільби зі стрілецької зброї бойовими патронами, яке використовується для навчання військовослужбовців та співробітників правоохоронних органів для ведення тісного контактного бою в міських бойових умовах. Такі вогневі контакти називають CQB (Close Quarters Battle), або CQC (Close Quarters Combat), що те ж саме. Вони означають не стільки бій на ближній дистанції, в буквальному його розумінні, скільки бій або вогневий контакт в обмежених просторах — кімнатах, коридорах, галереях.

Такі бої вимагають надзвичайної концентрації й уваги, миттєвої реакції і чіткої взаємодії, адже відстань вогневого контакту в обмежених просторах становить менш ніж 10 метрів і зазвичай закінчується за два-три метри від противника. Все відбувається дуже швидко на дуже малій дистанції. Такий бій вимагає від бійців високого рівня злагодженості і дій на рівні рефлексів. Коротко кажучи — сьогоднішнє завдання має підвищити здатність бійців швидше мислити і реагувати, тим більше, що серед курсантів є як досвідчені бійці, так і новачки.

Сам кілхаус збудований з покришок від автівок, засипаних піском або землею — з них побудовано справжні лабіринти, стіни, кімнати, вони вищі дорослої людини, і місцями добряче пошматовані кулями.

Отже, після короткого інструктажу, коли прямо на піску якоюсь гілкою Алехандро малює схему руху, перші четверо бійців вишикуються в бойовий порядок.

— Почали!

Стрімкий вхід, чутно вигук «Крию!» першого бійця, за ним швидко біжить другий, потім друга двійка, наступна кімната, «Крию!» і знов вперед… Буквально декілька хвилин до виходу на фініш, але далися вони важко — спітнілі обличчя, збите дихання.

І починається розбір.

— Ти не продивився кут за стіною — рахуй, вбитий. Ти пересік лінію вогню свого товариша — рахуй, зазнав поранення. Ти пішов вперед не дочекавшись «крию» — а якби він ще на закінчив роботу? В цілому, непогано, але — ще раз.

І знову бійці проходять лабіринт кімнат. Піт на однострої, броники стають важчими з кожним кроком, автомати на сонці обпалюють руки крізь рукавички.

Цього разу Алехандро йде з групою і на кожному етапі миттєво дає розбір ситуації.

— Не перекинув зброю на інше плече. Не продивився кут. Не дочекався товариша.

Помилка за помилкою, правильна дія за правильною дією. Нарешті, завдання виконане. Алехандро махнув рукою.

— Добре. Відпочивайте. Наступна група.

Наступна четвірка вже готова — шоломи на голові, балаклави на обличчях, руки на плечах товаришів…

Вперед. Цю групу становлять досвічені бійці, за плечима яких не одна ротація, але інструктор знаходить недоліки і в їхніх діях.

— Кут не забувай. Директрису не затуляй. Не чую «крию». Ще раз!

Наступна група…

Нарешті всі групи пройшли програму. І тут настає час роботи зі стрільбою. Зрозуміло, що стороннім людям під час стрільби бойовими перебувати в кілхаусі неможливо, тож ми з іншими бійцями чуємо постріли з безпечної відстані.

Після закінчення занять розмовляю з одним з інструкторів:

— Бачу, багато зауважень. Це означає, що не все добре виходить?

— Річ не в тім, що курсанти працюють погано. Вони працюють добре. Інколи відмінно. Але кожна помилка може коштувати життя. Тому працюємо весь час. Ці заняття необхідні насамперед для відпрацювання навіть не стільки власне навичок ближнього бою, скільки для того, щоб мозок бійця звикав працювати швидко в екстремальних ситуаціях. Не скажу, що на фронті думати немає часу, але його завжди не вистачає — тому вчимося. Вчимося постійно. Наш противник теж вчиться, і тому ми просто повинні бути на крок, на два попереду.