Кричав: Слава Україні, коли окупанти забирали в полон. На Харківщині шукають дитячого письменника
Російська армія називала його нацистом і фашистом. Українського митця разом з неповнолітнім сином, який до того ж має аутизм, “арештували” росіяни.
Востаннє Володимира Вакуленка бачили 24 березня. Того дня його забрали з подвір’я батьківського дому. Останнє, що прокричав Володимир перед тим, як його закинули в рашистський бус: Слава Україні!
Окупанти пообіцяли невдовзі повернути чоловіка додому. Однак його досі шукають рідні, які вірять, що письменник живий.
***
У кріслі перед телевізором підліток Віталик – він наче й не зважає на те, що відбувається довкола. Вся увага зосереджена на мультику. Але вже за кілька хвилин хлопчик починає нервуватись.
Олена Ігнатенко, мама письменника, говорить:
– Це він нервується, як паровозик пихтить. Коли ми йдемо кудись і хтось нас зупиняє, він хвилина-дві потерпить, а потім починає кричати: Бросай, бабо, будь з Віталиком!
Віталик Вакуленко
У Віталика – аутизм. Після того, як батька забрали російські кати, він став нервовим і нетерплячим. Бабуся хлопчика розповідає, що все відбувалось на його очах. Вже вісім місяців вона виховує онука сама й чекає на повернення сина.
– У мене запитують: а чому ви не виїхали? А як я виїду? Я шукаю свого сина! Чекаю, а раптом він повернеться, хворий, скалічений. Мені його лікувати потрібно. І як я можу виїхати з дитиною, в якої жодного документа немає? Вони ж все забрали, – говорить жінка.
Тато Віталика, письменник Володимир Вакуленко, виховував сина переважно самотужки. Він всюди брав хлопчика з собою – на читанки, літературні вечори. Київ, Львів, Луганськ – весь час в роз’їздах.
Коли велика війна прийшла на Ізюмщину, Володимир Вакуленко разом із сином носив гуманітарку українським військовим. Він навчив сина падати під час авіанальотів. Навіть в полон вперше їх забрали разом.
Мама письменника переконана, що Віталик все розуміє. Вона часто помічала: щойно починають говорити про батька, хлопчик починає плакати.
Батько письменника пригадує, що 22 березня до хати, де мешкали Володимир Вакуленко з Віталиком, завітали п’ятеро з автоматами. Вони з сином тезки, але окупанти шукали Вакуленка-молодшого. Їх цікавили татуювання на тілі письменника. Росіяни шукали зброю, заборонену літературу.
– Де ваш націоналіст? Який, кажу, націоналіст? Ми все знаємо про вас. Нам треба фашиста. Його фашистом називали, націоналістом, бандерівцем, – каже батько письменника.
Володимир Вакуленко-старший
Володимир був на Майдані під час Революції гідності. Коли на Ізюмщину прийшла велика війна, волонтерив, допомагав українським військовим, а це для росіян, як червона ганчірка для бика.
– У нього дуже тверда проукраїнська позиція була. Він таким патріотом був, можливо, щось сказав десь, але ж це не злочин. Він понадіявся на людяність їхню, бо сам на групі, Віталик з інвалідністю. Але, як виявилося – повна відсутність людяності, – розповідає Олена Ігнатенко.
Того дня окупанти провели в будинку обшук, вилучили телефони, рюкзак, документи, поцупили навіть ті, що стосувались дитини. Володимира з Віталиком протримали в полоні годину-дві й відпустили. Батькові письменник розповів, що його в катівні били. А 24 березня за письменником прийшли вдруге.
– Він ще й кричав: Слава Україні! Я питаю: а онука з ким? Він з аутизмом, не розмовляє. Він (окупант, – Ред.) каже: Не волнуйся, мы его вечером привезем. Відтоді його немає, – пригадує батько письменника.
Батьки кинулись шукати сина по хатах, де в підвалах окупанти тримали односельців. Зверталися і до так званої комендатури, були на упізнаннях, але Володі не було ні серед живих, ні серед мертвих.
– Батько ж його просив, поки ще є можливість, поки не розбита залізниця, ходили електрички, транспорт ходив, перевізники були, виїхати! Брати Віталика і їхати! Ні, я дочекаюсь своїх! І свої прийшли, а Володя не дочекався, – каже Олена Ігнатенко.
Фото: Олена Ігнатенко
Ходили чутки, що письменник в полоні і його судитимуть в Росії. А коли у вересні звільнили Ізюм, на околиці міста в лісі знайшли масове поховання – там людей закопували переважно під номерами. В ритуальному журналі був запис і про Володимира Вакуленка.
– Перша колонка – дата народження, як і є, напевно що з паспорта. Наступна – дата смерті, але вона порожня. Далі – Вакуленко Володимир Володимирович, село Капитолівка, дата захоронення 12 травня, номер 319. Але коли розкопали захоронення, в 319 могилі виявилося тіло жінки, і це мені таку надію дало, що він живий. Що це якась плутанина, що випадково документи його туди потрапили, – сподівається мама письменника.
Але пізніше жінка побачила ще одну фотографію, яку ритуальник зробив до поховання.
– Викладені документи його – військовий квиток, пенсійне посвідчення, посвідчення їхнє з Віталиком на безкоштовний проїзд в транспорті, аркуш великий паперу, номер 319, фрагмент тіла – видно руку, Володіне татуювання, обручка на пальці і військовий квиток, пробитий кулею, – пригадує Олена Ігнатенко.
Зараз батьки чекають на результат ДНК-експертизи. Вони кажуть, що це павутинка надії на те, що їхній син все ж таки живий. Коли Капитолівку звільнили, батько розкопав схрон, де письменник заховав кілька книжок і щоденник, який вів під час окупації.
Зараз він на тимчасовому зберіганні в Харківському літературному музеї. Його відцифрували, але поки не оприлюднювали.
– Є багато таких висловлювань, які ми би не хотіли сьогодні озвучувати, якщо Володя в полоні, поки є надія. Я дуже сподіваюся, що Володя живий. Тоді ми йому передамо цей щоденник і вирішимо, що з ним робити. Якщо зберігати в нашому музеї, то будемо дуже вдячні, тому що такі артефакти мають зберігатися в музеї, – каже директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Останній запис в щоденнику Володимир зробив 21 березня в День поезії. Наступного дня за ним прийшли російські кати.
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-11-22 01:46:36