Короткі вірші Шевченка про Україну – слова, які проникають до глибини душі

Крізь століття в Україні та світі не перестають говорити про Тараса Шевченка – поета, художника і символа української культури, якого називають Кобзарем. Його творчість – це частина літературного спадку, який глибоко відображає український народний дух, прагнення до свободи та боротьбу за правду.

Вірші Тараса Шевченка про Україну – це потужний заклик до патріотизму і нагадування про багатство української культури та її історії.

Короткі вірші про Україну Тараса Шевченка

У своїх рядках поет зображував красу української природи, просте життя селян, любов до рідної землі, й намагався донести ці цінності до кожного українця. Life. Факти ICTV. підготували добірку коротких віршів Тараса Шевченка про Україну.

І вам слава, сині гори…

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Село

Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Сонце заходить, гори чорніють​

Сонце заходить, гори чорніють.
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Мені тринадцятий минало…

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога …
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

Уривок з поеми “Причинна”

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Нагадаємо, що  27 жовтня ми відзначали День української писемності та мови. Не забуваймо, що мова – це основа нашої ідентичності та справжній скарб, який ми передаємо з покоління в покоління.