Командувач ДШВ ЗСУ Ігор Скибюк: За 10 років хочу бачити Україну такою, як Сінгапур

21 листопада в Україні відзначають День десантно-штурмових військ ЗСУ.

Оскільки про героїзм та підготовку десантників краще за них самих не знає ніхто, у переддень свята спеціальний кореспондент ICTV Володимир Рунець запросив до студії на розмову командувача ДШВ ЗСУ, бригадного генерала Ігоря Скибюка.

Що про особливості роботи українських десантників розповів Ігор Скибюк – читайте на Фактах ICTV.

– Пане командувачу, сьогодні й офіційні особи України, і аналітики з різних країн говорять про вкрай складну ситуацію на фронті. Як би її описали Ви?

– Так і є. Ситуація за окремими напрямками досить складна. Противник розвиває тактичний успіх.

Відверто кажучи, на фронті зараз нелегко. Але потрібно правильно все розуміти, здійснювати професійний аналіз та не піддаватися емоціям.

Я жартую, що потрібно брати лінійку й вимірювати темпи просування ворога в сотнях метрів,  у кілометрах, щоб побачити, що він не має оперативних результатів.

Йому (противнику, – Ред.) дуже складно, він має надзвичайно великі втрати (там все завалено трупами).

Опускати руки та бідкатись – це не про нас.

– Ворогу жодного разу не вдалося досягти таких рішучих результатів, як, наприклад, Силам оборони України на Курщині. Ми зробили прорив на 30+ км, там є сталий оперативний ефект. У противника такого немає.

Не хочеться, знаєте, мати якийсь поверхневий, занадто оптимістичний вигляд. Точаться важкі бої. Але противник не досягнув якихось своїх визначених планів, надзвичайної перемоги.

І така складна ситуація, думаю, продовжуватиметься.

Курщина – це взагалі унікальний випадок. Ми з вами про неї поговоримо більш детально.

Знаю, що, крім потреб українського війська у зброї, набоях, різного виду боєприпасах, є ще потреба в людях. Як би Ви оцінили підготовку новобранців, які сьогодні потрапляють на фронт?

– Люди різні прибувають. Переважно це дорослі люди зі сталим світоглядом, які реалізувалися в житті.

Більшість із них розуміють необхідність виконання завдань для захисту своєї Батьківщини.

Щодо ж до підготовки, то в десантно-штурмових військах нам вдалося створити й підтримувати достатньо високий рівень підготовки за попередньої моделі (30-денної). Зараз, коли нам збільшили термін до 45 днів, буде тільки краще. Як за законом філософії, коли кількість перетворюється в якість.

Ми працюємо, щоб рівень підготовки був достатній, гарантований, без неякісних моментів, з урахуванням необхідного досвіду війни. Щоб солдат здобував конкретні практичні знання.

Я вимагаю проведення певних тактичних тренувань, щоб солдат до автоматизму відпрацьовував навички. Щоб ці навички були в його свідомості, і, коли ставалася певна ситуація, у нього спрацьовували швидкісні реакції.

Ми працюємо, щоб наш солдат мав перевагу над противником (вогневу, тактичну), мав необхідні для штурмовика навички агресивного ближнього бою та необхідні для піхотинця навички ближнього бою.

Як командувач я спілкуюсь з командирами й вимагаю, щоб операції бою для бригад відбувалися із залученням сучасних ударних вогневих засобів, міні-загороджень, щоб здійснювалися маневри сил, засобів для протидії противника.

Моя відповідальність полягає в тому, щоб солдати, які проходять у нас підготовку, були якнайкраще підготовлені до виконання майбутніх бойових завдань. І нам це вдається.

– Ви підтверджуєте, що мотивація – один із ключових моментів у підготовці бійця. Як Вам вдається готувати бійців із різним рівнем мотивації, адже хтось пішов на фронт добровільно, когось призвали?

– Ми працюємо, щоб сформувати довіру до командирів, до десантно- штурмових військ. Коли є довіра, то це впливає і на мотивацію, і на готовність до виконання завдань, і на ситуаційну обізнаність. Знову ж таки, якість підготовки впливає на готовність солдата виконувати завдання.

Ми даємо йому реалістичні й повні сценарії, які відбуваються на полі бою. Тож він їх проходив під час навчання, і на полі бою вже адаптований.

Зрозуміло, що є обстріляний солдат, необстріляний. І треба це пройти. Але ми даємо йому всі ці необхідні знання та навички, щоб він розумів, що його чекає, як йому правильно діяти. Це працює.

Довіра до завдання, довіра до командирів, гордість від приналежності до десантно-штурмових військ, розуміння, що він буде підпорядкований максимально ефективному та адекватному командуванню, підготовленим на достатньому рівні підрозділам. Так це досягається.

– Російсько-українська війна змінила багато що. Вона є унікальною по своїй суті, змінює підходи до ведення бою в усьому світі. НАТО спостерігає, як все відбувається в Україні, і робить свої висновки, змінюючи підготовку своїх бойових підрозділів та одиниць задля ефективності.

Наразі у десантно-штурмових війська немає змоги десантуватися в тил противника. Які нові підходи застосування десантно-штурмових військ є сьогодні в Україні? Як вони працюють?

– Умови цієї війни напрацювали способи. Ми воюємо переважно як загальновійськові частини, але водночас нас застосовують на найбільш важливих напрямках, де є зосередження основних зусиль ворога.

В усіх наступальних операціях Сил оборони України завжди ударним компонентом були військові частини десантно-штурмових військ, і вони досягали позитивних результатів.

Досить часто наші військові частини й підрозділи працюють як резерви відповідних командних, ліквідуючи загрози, переламуючи ситуацію під себе.

Уже кілька моїх бригад заробили репутацію пожежних команд. І вміємо це робити достатньо професійно.

Нам теж вдається проводити глибокі операції, як Харківська чи Курська.

– Нарешті про Курську операцію. Ми з вами зустрічалися в цій студії у квітні, і Ви тоді сказали, що для України важливо відновити конституційний лад, відновити закріплені в Конституції кордони, створити так звану безпекову буферну зону. Ви вже тоді здогадувалися про підготовку Курської операції, яка почалася в серпні?

– Я не здогадувався, не знав. Це просто зумовлюється логікою речей.

– Курська операція – унікальна. Знаю, що основною ударною силою були десантники. Можливо, Ви можете розповісти якісь подробиці підготовки операції?

– Багато не можна чим поділитися. Я не дуже, знаєте, люблю оці штампи – унікальний, супертаємний. Передовсім це не вимагає таких епітетів.

Необхідність операції була зумовлена загальною ситуацією на фронті. Вона відбулась достатньо успішно. Наступальна фаза і теперішня оборонна.

Ми досягли значних результатів, ламаючи оборону ворога. Він не був там слабким. Були там певні питання, нюанси…

Виконали багато тактичних завдань. Ця операція мала і має оперативний ефект, необхідний для Сил оборони України.

Наприклад, ворог був змушений перегрупувати свої ударні частини, застосувати певні оперативні резерви, створити угрупування військ близько 50 тис.

Ми знаємо, що зараз він змушений застосовувати північно-корейський контингент. І завдання, наміри, терміни, які він визначав, ще не реалізовані чи нереалізовані.

І операція розвивається відповідно до того, як це буває під час на війни.

Це був, там би мовити, цікавий досвід. І досвід цей, я думаю, буде застосований і в подальших наших наступальних операціях.

– Курська операція була очевидною несподіванкою для всіх. Для американців, для самих росіян, для українського суспільства. Який фактор визначив її успішність?

– Безумовно, планування, процес підготовки до цієї операції, забезпечення, визначення відповідних центрів тяжіння об’єктів операції. Режим достатньо суворий і успішний був у таємності.

Нам вдалось досягти оперативної тактичної раптовості. Тобто чимало із заплановано було реалізовано.

– Харківська операція так само обговорювалася всім світом. Усі експерти аналізували, говорили про успіх України. Ви брали безпосередньо участь в Харківській операції. Якщо порівнювати, у чому полягають спільні та відмінні риси Курської та Харківської операцій?

– Харківська операція була більш глибока. Вона було два напрямки ударів, завдання з оточення противника.

Був застосований глибокий рейд 80 окремої десантно-штурмової бригади.

80 ОДШБр висувалась у класичний для застосування десантно-штурмових військ спосіб.

На Курщині було трохи інакше через специфіку місцевості. Я таку місцевість уперше побачив. І думаю, в Україні, можливо, навіть немає таких елементів рельєфу, як є на Курщині.

Необхідно було долати укріплений рубіж противника.

Він був достатньо серйозно обладнаний інженерними засобами, достатньо насичений військами.

– Тобто вони готувалися?

– Так. Оцінки, що там не було сил чи засобів оборони, є не такими.

Там були повноцінні ВОПи (відділи особливого призначення, – Ред.), РОПи (опорні пункти, – Ред.), гарне обладнання та озброєння з повноцінними гарнізонами.

Наші штурмові групи, заходячи, дуже часто працювали один до одного, або навіть у меншій кількості, ніж противник, який оборонявся. І в них успішно виходило виконувати задачі.

Наприклад, підрозділом десантно-штурмових бригад за перші два дні було взято 17 об’єктів атаки. Це зазвичай типовий взводний опорний пункт із гарнізоном посиленого взводу. І було головне зайти, зачепитися.

І далі я вже знав, що, якщо ми зачепилися за цей ВОП, значить він буде зачищений. Тобто елемент прориву цієї смуги відрізнявся від Харківської операції.

Дії, які розвивалися в глибині, теж мали відмінності. Противник більш активно протидіяв. Можливо, хаотично. Йому не вистачало управління, скоординованості.

Я не хочу розкривати ці військові професійні подробності, щоб не було зрозуміло, хто де помилився, хто де що зробив. Це теж були нелегкі умови. Місцевість додавала складнощів.

Це було достатньо важко. І сама територія противника, відчути це…

– Власне, Харківська операція відбувалася на українській землі. А це за кордоном, інша держава. Можливо, був фактор місцевого населення?

– Ні, фактор місцевого населення майже не впливав, бо більшість покинули зону бойових дій.

Хоча ми мали дані радіоперехоплення або затримували місцеве населення, яке надавало інформацію противнику про наш рух.

Загалом якась інакшість території. Хоча боятися цього чи створювати з цього якусь чималу проблему нічого. Але таке відчуття інакшості було.

– А в чому полягало оце відчуття інакшості?

– Це спершу. Потім, коли втягуєшся в операцію, минає певний цикл боїв, чергування, все притупляється.

Місцевість не схожа на Харківщину, на Сумщину, на Донбас, і яка дуже впливає на тактичні дії.

Ми переформатовували певні способи дій, бойові налаштування.

Там дуже багато залісених ярів, які впливають на можливості маневру. Багато полів із сільськогосподарськими культурами, на які треба зважати, проводити розвідку перед їхнім подоланням.

Яриці мають глибу 8-10 м. Дуже довго доводилось підрозділам їх долати, зачищати. Це ціла наука, і певний досвід, певні знання, які ми здобували, просто під час роботи там. Робили якісь певні короткі інструктажі, уточнювали завдання.

– Дійсно, військова справа – це ціла наука, як і будь-яка інша галузь. Сьогодні в переддень свята поговорімо про позитивні зміни. Як би Ви сьогодні охарактеризували українське військо? Що саме змінилося за ці кілька років повномасштабної війни та загалом за понад 10 років російсько-української війни?

– Змінилося безсумнівно переважна більшість.

Залишились якісь принципи, правила загальновійськової справи, військової служби.

Але відбулись якісь зовнішні та внутрішні зміни. Змінилися прийоми способів виконання завдань, підготовки. Навіть під час цієї війни кілька разів змінилися технології. Те, що було головним, відійшло на другий план.

Те, що ніколи не було, з’явилося. Ударні засоби, дрони, протиборство РЕБ. Абсолютно нові способи роботи командирів, нові способи зв’язку, ситуаційної обізнаності.

Я вважаю, що ми переважаємо противника. Логістика змінилася. І переважно це всі позитивні зміни.

Зроблено руками військових, які працюють. Є дуже багато змін у психології, мотивації. І коли хтось каже, що ми якась стара “совкова” армія, мені прикро, бо я так не відчуваю.

Я навпаки вважаю, що ми воююча, хороша професійна армія, з правильними принципами та підходами.

Треба дуже важко працювати за всіма напрямками, тримати певні контролі, ставити завдання, які потрібно досягати.

Легких способів немає, тим паче під час війни.

– Є популярне словосполучення “стандарти НАТО”, “відповідати стандартам НАТО”. Україна заявила про свої амбіції доєднатися до Північноатлантичного блоку. Але чи не здається Вам, що зараз ми вибудовуємо якісь свої українські стандарти? На якому ми етапі, і наскільки ці стандарти стали абсолютно іншими тепер?

– Є певні стандарти НАТО, яких ми дотримуємось. Вони кодифіковані, вони описані.

Є навіть певні документи НАТО перекладені й передані нам до керівництва. Що в командира країн НАТО, що в українського командира ці документи ідентичні.

Є ті, які ми адаптували, переклали. Є такі, які утворилися. І саме питання стандартизації, напрацювання відповідних стандартних оперативних процедур – це дуже важливо.

Воно допомагає бути швидшим, оперативнішим, організованішим, поширювати досвід. І в десантно-штурмових військах це дуже культивується.

Ми розробили стандарти роботи штабів всіх рівнів, стандарти підготовки до певних видів операцій, певних функцій бою (наприклад, стандарти РЕБу, управління, прикриття флангів, стиків, підготовки, забезпечення підрозділу, виходу підрозділу на бойову операцію). І це дуже зручно.

Тобто ми досягаємо однотипності й гарантованості роботи підрозділів чи готовності підрозділів до виконання завдань. А потім це все додається до тактичних дій, умов операції.

Мати такі документи та процедури – це надзвичайно важливо й дуже кропітка робота.

– Обговорімо світоглядні речі. Є українське військо, яке вибудовує свої стандарти й багато в чому відповідає стандартам НАТО. Є російське військо, яке прийшло на українську землю. У чому світоглядні відмінності між українською армією та армією агресора? У чому полягає різниця в їхній мотиваці?

– Я дуже серйозно з професійної точки ставлюсь до агресора як до противника.

Але водночас порівнювати світогляд та ментальність, я вважаю, є некоректним. Вони загарбники, окупанти, орки, вбивці, злочинці військові, мародери. Вони для мене мішені.

Я не бачу тут жодних порівнянь. Чим більше ми їх знищимо і швидше, тим краще.

– Якщо ми говоримо про бойовий дух, то, я так розумію, їм його не бракує. От як їм їхні командири кажуть: “Ідіть, вбивайте, крадіть пральні машини!”

– Ну, можливо, не так, але мені навіть дуже дивно, що навіть на початку війни вони так поводилися. Приклад Бучі, інших міст.

Як можна бути в армії, у такій дисциплінованій структурі, де мають перебувати найвищі цінності, і так поводитися? Значить вони дійсно дика орда злочинців, якщо військовий, перебуваючи на військовій державній службі, може так поводитися. Мені це незрозуміло.

– Їм же держава так визначила: “Ідіть!” Ну, і, очевидно, вони вірять в наративи Путіна.

– Ми ж теж воюємо в жорстких умовах. Це знищення ворогів. Але ніколи з боку Збройних сил України немає, як кажуть, перебільшень у питаннях дотримання міжнародного гуманітарного права, поводження з полоненими, допомоги цивільному населенню тощо.

На Курщині теж місцеве населення отримувало та отримує допомогу. І наші солдати питали передовсім, яка допомога їм потрібна, надавали рекомендації або створювали безпекові умови.

Взагалі не так, як вони.

– Можу сказати, що людяність в українському війську – це ключовий фактор. Коли приїжджаєш до військових, тебе і пригостять кавою, і обігріють, і захистять, інколи прикриють собою.

Для вас війна теж, я думаю, має багато всіляких історій. Яка особисто для вас найбільш сентиментальна?

– На жаль, емоційні, сильні історії та події – з присмаком гіркоти. Це коли когось втрачаєш чи постає якась проблема.

Не всі можна розповісти. А те, що мене тішило, коли я відчував позитивні емоції… Це коли як командир бригади для проведення операції створював тактичний чат бойового управління.

Долучав туди командирів, із якими взаємодіяли, визначав правила поведінки в чаті. Ми з ними спілкувалися, виконували завдання. Потім, коли закінчувалася операція, я їм дякував. Повідомляв, що чат ліквідовуємо. І хлопці, з якими ми взаємодіяли, командири, завжди дуже щиро дякували 80 бригаді за виконання завдань.

Це було дуже так приємно і емоційно.

– Тобто, поки ще той чат існував, вони встигали якісь повідомлення надіслати? Може, пригадаєте якісь цитати?

–” 80-ка, ви крута, ви молодці! Ви витягнули на собі цю операцію!” На зразок такого.

– Якщо знову таки повернутись до світоглядних речей. Сьогодні ми воюємо за Україну. І в кожного цей образ свій. Яку Україну захищаєте Ви? Якою вона буде для вас через 10 років, як ви вважаєте?

– Чесно кажучт, я не можу вам сказати, якою вона буде. Я знаю, що цих 10 наступних років буде нелегко.

Їх потрібно буде пройти з честю. І потрібно буде дуже багато працювати, щоб забезпечити собі світле майбутнє нашої країни, нашого народу. Так, треба до цього йти, прагнути, робити свою роботу.

– А яку б ви хотіли її бачити за 10 років? Окрім того, що переможною і мирною?

– Як Сінгапур, можливо.

– А які ключові цінності мають панувати в українському суспільстві?

– Верховенство закону, повага до ветеранів цієї війни. Має бути достатнє економічне зростання, можливість впевненого майбутнього для всіх, достатність роботи, освіти.

І зрозуміло, що всі демократичні європейські цінності, до яких ми прагнемо, високий рівень Збройних сил. Щоб наші Сили оборони могли впевнено вирішувати питання оборони чи відбиття агресії, покладаючись переважно на власний ресурс.

І нам не потрібно було переживати, що ми щось не зможемо чи нам чогось не вистачить.

Реалізація всіх тих потенціалів, які має наша держава, – наукового, технологічного, господарського…

– Уже понад чотири місяці триває проєкт Друзі ДШВ, який створений спільнми зусиллями десантно-штурмових військ і Starlight Media. Як би Ви оцінили його результати? Як він розвивається? Який він очима десантників? Чи триватиме він і надалі?

– Безсумнівно, що він триватиме. Я хотів би, навіть якщо він перестане діяти як якийсь спільний медійний проєкт, аби ця спільнота людей, які вже долучені до Друзів ДШВ, залишилася.

Адже багато з них – це близькі, родичі, ветерани, люди, які прониклись цією ідеєю й щиро нам допомагають. І для них буде важливо й гордо вважатися другом ДШВ.

Розвивається він достатньо динамічно. Чашки з нашими логотипами “розлітаються” миттєво.

Ми маємо певну фінансову підтримку, яку використовуємо для закупівлі потрібного нам високотехнологічного обладнання – ударного чи захисного.

І найголовніше, що допомогою проєкту ми можемо демонструвати роботу та героїзм наших воїнів, презентувати десантно-штурмові війська для народу України.

– Хочу Вам зізнатися, що особисто для мене велика честь бути другом ДШВ. Я вам вдячний за можливість доєднатися до команди Друзів ДШВ. І у переддень свята хочу Вас привітати з Днем десантно-штурмових військ ЗСУ. Це насправді велике свято.

Дякую Вам за ту роботу, яку щоденно робите. Бажаю стійкості, перемоги, багато часу для відпочинку та позитивних емоцій із родинами, роботи, яка не передбачає стільки стресу. Можливо, Ви захочете привітати також своїх підлеглих.

– 21 листопада ми визначаємо День десантно-штурмових військ. Я хочу привітати з цим святом воїнів, які героїчно виконують завдання, ветеранів, які після служби підтримують нас.

Як командувач хочу подякувати за мужність, роботу, яку вони виконують для захисту нашої Батьківщини.

І дякую вам за сьогоднішнє інтерв’ю. Було цікаво з Вами поспілкуватися.

Нагадаємо, що підтримати українських військових можна на сайті Всеукраїнської платформи Друзі ДШВ.

Перейшовши за посиланням, можна або здійснити одноразову пожертву, або оформити щомісячний платіж.

Якщо хочете допомогти конкретному підрозділу, варто обрати бригаду зі списку.

Грошову допомогу можна спрямувати й на загальний фонд проєкту. Тоді кошти розподілять на найбільш актуальні потреби українських десантників.