Катерина Лозовицька – ексклюзивне інтерв’ю переможниці Холостяка 12

Зараз дивляться

– Я намагатимуся все згадати, бо вже стільки часу минуло і стільки всього в моєму житті сталося. Разом ми не жили. Я знаю, що зараз багато інформації ходить, бо Алекс казав, що у нас стосунки зруйнувалися через побут. Уточню: спільного побуту не було, бо ми не жили разом. Після закінчення фіналу ми повернулися до Києва, і у нас почався період побачень.

Зустрічалися то у мене, то у нього. Оскільки нам не можна було нікуди ходити. Ми ховалися, проводили час удома. Декілька разів ходили в кіно. Із капюшонами та масками. Дуже обережно, щоб нас ніхто не помітив. Насправді ми разом були місяць, і це дуже мало.

Я не раз запрошувала Алекса поїхати зі мною на роботу, бо я їхала в Стамбул працювати моделлю, і до того ж, це був День закоханих. Я його дуже запрошувала. Можна було класно провести час. Тим більше нове місто, нова країна – можна не ховатися, бо нас ніхто не знає там. Він відмовився.

Так само було і з моєю поїздкою у Відень до близької подруги. Я дуже хотіла їх познайомити, провести час разом. Але також я отримала відмову.

– У нього не виходило через роботу з вами поїхати, чи просто не мав бажання?

– Це було незрозуміло, бо він спочатку казав так. Потім казав – ні. Я не могла зрозуміти, чому ми охололи одне до одного.

Я не до кінця розуміла, чи йому потрібні ті стосунки, чи ні. Ок – він мені казав, що не вміє їх будувати, що не вміє залицятися до дівчини. Я йому казала, що можу допомогти в цьому. Можу розказати, як і що робити.

Ми спілкувалися в абсолютно адекватному тоні. Обговорювали це. Я була справді готова йому допомогти, в чомусь бути провідником у світ завоювання дівчини. Однак, в якийсь момент я відчула, що не бачу його бажання, на жаль.

– Чому, на вашу думку, так склалося? Чому не склалися стосунки з Алексом?

– Я думаю, що у Алекса були на проєкті почуття. Я це бачила і відчувала. Мені здається, що він мене бачив такою дуже м’якою і супердоброю. Але у мене сильніший стрижень, я сама керую своїм життям, і мені здається, що це його трішки налякало.

– Як ви приховували стосунки після фіналу? Це було складно робити?

– Це було складно, але це був прикольний час. Я пам’ятаю, як ми зустрічалися в кав’ярнях. У нас була улюблена одна кав’ярня, де ми дуже часто зустрічалися. Він там любив працювати вдень, а я після своїх справ приїжджала до нього увечері. Ходили в капюшонах. У кіно – в масках. На той час усі були в масках, і це рятувало ситуацію. До того ж ми постійно дивилися довкола.

– Чи від початку повномасштабної війни Алекс вам телефонував? Цікавився вами?

– Так, він мені написав, 24 лютого. Спитав, де я і як я. Я сказала, що їду у Львів. Він запропонував допомогу. Сказав, що якщо потрібно десь зупинитися, то він допоможе. Дякую йому за це. Він принаймі запропонував свою допомогу. Від початку повномасштабної війни ми спілкувалися впродовж десь двох тижнів. Іноді він писав.

– З вашим днем народження, який був у жовтні, вас вітав?

– Ні, не вітав. Та я і не чекала. Я також його не вітала з днем народження, тому, я думаю, що це все чесно. У нього день народження раніше за мене.

– Кому ви подзвонили в першу чергу після фіналу?

– Я подзвонила мамі. У нас дуже близькі стосунки. Вона моя найкраща подруга. Тому, коли мене переповнюють якісь емоції і мені треба їх виплеснути, я завжди дзвоню мамі, і вона все це слухає.

– Хто був ініціатором розриву стосунків?

– Зініціювала розмову я. Я йому просто сказала фразу – нам з тобою треба поговорити. Зробила натяк. Я не хочу, щоб це виглядало, ніби я намагаюся себе захистити чи виправдати.

Коли ми вже зустрілися, у нього був інший тон розмови. Він зрозумів, про що буде мова. Коли ми зустрілися, я кажу йому: – Хто перший скаже? Кажу – кажи ти. І він сказав, а я погодилася. Що так, нам потрібно розійтися.

– Не шкодуєте, що так сталося?

– Звісно, у мене були почуття, були якісь надії на те, що все буде класно. Були якісь очікування. Та з часом ми обоє все більше розуміли, що нам складно.

Було важко відпустити всю цю історію. Складно було це прийняти, бо мала очікування, що я на проєкті зустріну свою людину і все буде добре. Але не склалось.

– Чи вірили ви взагалі, що справді можна заховатися під прицілом камер? Що було найскладнішим на проєкті?

– На початку проєкту було набагато легше, ніж у кінці. Тому що спочатку це були якісь абстрактні розмови про все, не потрібно було розкривати свою душу. Для мене було легко.

Коли стосунки стали ближче, то стало важче. Тому що треба було говорити про свої почуття на камеру. Ти ніби і не усвідомлюєш, що навколо камер багато. Ти звикаєш, але все одно певний бар’єр існує. Тому, коли доходило до поцілунків, пристрасті, мені було складно.

Я не знаю, як там дівчата втрачали голову, бо мені особисто в цьому плані було важкувато.

– В який момент ви зрозуміли, що Алекс – саме та людина, яка вам запала в душу? Коли він вам сподобався і почали зароджуватися почуття?

– У мене був один чіткий момент, переломний, коли я зрозуміла, що він мені подобається і я вірю, що щось може вийти з цих стосунків. Це було в Дубаї після церемонії троянд, яка не відбулася. Після тих жахливих аудіозаписів. На наступний день Алекс прийшов і мене підтримав.

У нас тоді сталася, напевно, перша щира і душевна розмова. Я відчула чоловічу підтримку. Я пам’ятаю, як зараз, що підходжу до свого номеру, сідаю на стілець і розумію, що він справді почав мені подобатися.

Потім було наше перше індивідуальне побачення, і почали крок за кроком розвиватися наші почуття.

– А чому ви взагалі вирішили піти на проєкт?

– Я дивилася проєкт до цього і в нього дуже вірила. От я вірю, що в таких умовах можна закохатися і знайти свою людину. Бо на проєкті ти розкриваєшся набагато швидше. В екстремальних, романтичних умовах людина розкривається швидше, і ти можеш зрозуміти, як ти себе почуваєш поруч із людиною.

Я справді сподівалася, що на цей проєкт прийде людина, яка мені сподобається і стане мені рідною. Хоч ми і не залишились разом після, але все одно я дуже вдячна проєкту, бо розумію, що це такі емоції, такий класний досвід! Незалежно від фіналу.

Я зустріла купу нових класних людей, випробувала себе, розібралася в собі. Дуже класно. Я розуміла, що у будь-якому випадку цей проєкт дасть мені щось дуже позитивне – і так воно й сталося.

– З ким із дівчат з проєкту спілкуєтеся, можливо, подружилися?

– На проєкті я спілкувалася з усіма дівчатами, які жили зі мною у кімнаті. Із Юлею, Людою. Медузою, що для мене було здивуванням, бо я пам’ятаю, як ми не могли одна одну стерпіти. А коли ми з’їхалися в одну кімнату, визнали, що ми дві нормальні людини. І весело й нормально спілкувалися, і зараз підтримуємо контакт.

З Сашею Погорєловою нещодавно їздили вітати Медузу з днем народження, з сюрпризом. Вона була в шоці. З Сашею на проєкті ми не спілкувалися, на жаль. Почали вже після. Вона дуже класна дівчина. Ми навіть зараз кажемо, що шкода, що на проєкті ми не спілкувалися.

– А з Сашею Мудрою не спілкуєтеся?

– Та ні, звісно не спілкуюся. Ми навіть не підписані одна на одну.

– Які висновки зробили для себе після проєкту?

– Якісь персональні риси характеру для себе я відмітила, над якими треба працювати. У чомусь бути більш сміливою, все-таки, більше десь проявляти ініціативу. Більше довіряти своїм почуттям, відкриватися.

– Яким для вас є ідеальний чоловік?

– Ідеальний чоловік для мене – мужній чоловік.

Мужній чоловік для мене – відповідальний, амбітний, той, який поважає жінок. Насправді, для мене це індикатор – чи є у чоловіка повага до жіночої статі. Він має з теплом і цінністю ставитися до жінок.

– Чи пішли б ще раз на подібний проєкт?

– Ще раз на проєкт у пошуках кохання, напевно, я би не пішла. Але якби повернути час назад і мене запитати – чи я пішла би на проєкт, знаючи, чим все закінчиться, то я б сказала, що так.

– Чим нині займаєтеся?

– У мене є робота. Ті ж самі зйомки, проходжу також курс по психології. Мені дуже подобається. В мене до війни була така ціль і мрія – вступити на психологію. Мені завжди було дуже цікаво.

Зараз проходжу курси, трішки заглиблююся в цю тематику. Намагаюся зрозуміти, чи справді це моє, чи ні. Були ідеї заснувати свою кав’ярню. До початку повторних прильотів у Київ я вже шукала приміщення.

Знайшла всі контакти поставників і кави, і всього, що мені буде потрібно. Однак, почалися прильоти, вимкнення електрики, і мені стало страшно вперше відкривати свій бізнес у цей складний час. Але я тримаю цю ідею в голові. Це моя мрія. Я дуже хочу це зробити.

– Ви зараз у стосунках чи ваше серце вільне?

– На побачення ходжу. А чи вільне серце – не буду відповідати на це питання. Дуже не хочу афішувати своє особисте життя після всього.